Чудова природа й архітектурні шедеври — не рідкість на нашій землі. А якщо в одному місці і те, й друге, то побувати в такому раї просто необхідно. Святогорськ (раніше Банне, Слов’яногорськ) — перлина України, відповідно до місцевих рекламних щитів, — одне з таких місць.

Поселення на березі Дінця засновано в ХVІ столітті. Перша згадка про монастир належить до 1624 року. Згодом його і грабували, і руйнували, і закривали (причому уперше — 1788-го, за указом царського уряду). Потім революція... Відновив свою діяльність монастир у 1992 році, а в 2004-му йому надано статусу Лаври — однієї з трьох в Україні.

Ворота міста — залізничний вокзал — від Святогорська десь за шість кілометрів. Удень людей возять автобуси, а от після 18-ї години єдиним способом зв’язку з курортом залишається таксі. Ну, а «лицарі доріг», не соромлячись, правлять з приїжджаючих 25-30 грн.

Рушаємо пішки. Повітря п’янить. Сосновий ліс, відсутність заводів і підприємств, мінімум транспорту роблять Святогорськ чи не найчистішим місцем в Україні. Це що стосується повітря. А от із землею — гірше, багато сміття: на узбіччях доріг бите скло, пакети, пляшки, пластик і папір валяються на кожнім кроці. Цікаво, як часто прибирають прилеглі до міста ліси?

Ну і, звичайно ж, відпочивальники з наметами. Давно вже не бачив такої кількості «хатинок туриста». Люди селяться справжніми містечками з огорожею і стаціонарним обладнанням. У результаті сміття навпіл с відходами людської життєдіяльності щедро встеляє береги Дінця і прибережний лісочок. Можливо, місцевій владі варто організувати вивезення сміття з наметових таборів і ощасливити відпочивальників біотуалетами?

Житло здають повсюдно. Від кімнати в будинку зі спільною літньою кухонькою, душем з цебра і вбиральнею на городі (30-75 грн. на добу з людини) до окремих будівель з усіма зручностями. І це не рахуючи санаторіїв і баз відпочинку (350-400 грн. за будиночок на добу на 4-6 чоловік). Ціни на продукти переважно вищі, ніж у недалекому Краматорську, і невмолимо прагнуть до столичних.

Із кумедного. Музика, що одночасно лунає з 4-5 різних джерел, залишає вкрай неординарне враження. Добре, що не над вухом.

У найбільшому місцевому супермаркеті покупцям просто зобов’язані видавати шуби. За температури на вулиці майже 30 градусів кондиціонер усередині виставлено градусів на 10 нижче.

На завершення — про Свято-Успенську Святогорську лавру. Гарно. Духопідйомно. Священно. Поки не вступиш у контакт із лаврськими мешканцями: ченцями і ммм... «козаками». Ці добродії дефілюють Лаврою, порикуючи на переляканих дівчат і повчаючи їх ще крутіше за відомих теософів. Мундири, чоботи, кашкети. Краса! Поки не підійдеш ближче. Мундири у плямах і непрасовані, чоботи нечищені...

На кожнім кроці грізні таблички «Ходу нема!». Нагору, до церкви, можна потрапити тільки з екскурсією і назад короткою дорогою ти вже не спустишся. Щоб повернутися у місто, доведеться зробити гак під палючим сонцем кілометрів у 6-7. Піклуються люди про прочан і туристів, що й казати...

Але ж Лавра прегарна! Але ж місця чудові! Не даремно назвали їх Святі Гори! Що ж ото ви, товариші, так враження псуєте? Лагідніше з людьми треба. Це наш чоловік від «божих людей» усе стерпить. А не дай Боже, який буржуй трапиться? Які відгуки Буржуїнією підуть? Загалом, з людським фактором треба щось вирішувати. А то не буде зі Святогорська всеукраїнського, а поготів світового курорту.