Щороку в Україні відбувається близько 12,4 млн. випадків браконьєрства. Це не лише завдає значний економічний збиток природним ресурсам України, а й сприяє тому, що громадяни не поважають українські закони.

З огляду на це народні депутати Олександр Голуб, Іван Заєць та Валерій Бевз розробили зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення (щодо посилення заходів з боротьби з браконьєрством).

Нині, переконують парламентарії, браконьєрство в нашій країні сягнуло загрозливих масштабів. Так, з часу набуття державою незалежності кількість видів багатьох мисливських тварин і птахів (олені, козулі, лосі, дикі качки та гуси, кулики) скоротилася на 30—70 %. Чисельність ведмедів упала вдвічі, а зубрів утричі. Рибними браконьєрами щорічно у прісних водоймах, Чорному та Азовському морях відловлюється 197 тисяч тонн риби, що майже дорівнює її промисловому вилову (близько 200 тис. тонн на рік). Щорічно державними природоохоронними службами затримується близько 9,5 тисячі порушників правил полювання, близько 96,6 тисячі порушників правил рибальства і близько 18 тисяч самовільних порубників лісу. Однак при цьому розкривається тільки 1—2 відсотка випадків браконьєрства. Ситуація ускладнюється тим, що надто низькою в країні є щільність державних екологічних інспекторів (приблизно 0,3—0,5 інспекторів на район), що майже унеможливлює їх ефективну оперативну роботу.

Значний внесок у боротьбу з браконьєрством раніше робили громадські мисливські, рибні та екологічні інспектори, які складали близько 30% протоколів. Проте наприкінці 80-х років вони необґрунтовано були позбавлені права складати протоколи. В результаті державні природоохоронні служби залишилися поза підтримкою громадськості, тому ефективність боротьби з браконьєрством різко впала.

Чинна редакція частини першої статті 255 Адмінкодексу не враховує той факт, що в більшості випадків представники державних природоохоронних органів мають не лише відомчу, а й територіальну розмежованість. Наприклад, працівники державних органів мисливського господарства здебільшого опікуються територіями мисливських господарств, працівники органів рибоохорони — водоймами загального користування. Відтак, випадки браконьєрства поза межами звичної для них території будуть безкарними. Значно обмежена на даний час ефективність служби державної охорони ПЗФ, оскільки вони не мають прав складати протоколи.

Подібні обмеження значно заважають державним природоохоронним службам України та природоохоронній громадськості захищати від розкрадачів та браконьєрів природні багатства держави, у зв’язку з чим є потреба прийняття даного законопроекту, переконані народні депутати.

Законом пропонується надати додаткові повноваження по складанню протоколів за різні види браконьєрства представникам державних природоохоронних органів та громадським природоохоронним інспекторам.

Прийняття даного законопроекту не потребує матеріальних чи інших витрат, навпаки, до бюджету надходитимуть кошти від складання протоколів та відшкодування збитків у сумі приблизно 200—300 тис. грн. щорічно.