— Тут, за Донецьким кряжем, і часто-густо в нашому степовому роздоллі гуляють такі суховії, тож молимося лише на Бога, щоб не забував про нас і зволожував дощами чорноземи, — любить повторювати сільський голова Олексій Захарчук. — У цю пору село Олександрівка цвіте і пахне за «спиною» райцентру Покровське і зеленими «крилами» наче злітає обіруч берегів річки Вовчої...

Олексій Володимирович давно вже не мрійник. Корінний степовик, котрий вісімнадцять років служить територіальній громаді. Він пережив разом із односельцями радість і надії, віру і розчарування. Був свідком і співучасником болючої для нього біди — безоглядної руйнації київськими академіками аграрного виробництва на селі. Від тієї «реформи» (це слово сільський голова вимовляє з особливим акцентом) багатющі господарства та їхні тваринницькі комплекси перетворилися на потрощені привиди минулої потуги.

Зоря виживання

Нині у деяких із одинадцяти населених пунктів, що входять до сільської ради, залишилося по три, сім дворищ, де доживають віку колишні працелюбні будівники «комунізму». Адже й колгосп тут називався імені Карла Маркса, а по сусідству в селі Гаврилівці — «Зоря комунізму». Родючих земель тут сила-силенна, як і бур’янів на них. І ціну на чорноземи тут ще не складено. Бери й господарюй, якщо хочеш.

— Молоді розбігаються: хто в Донецьк, хто в Запоріжжя, хто в Дніпропетровськ і далі, — журиться представник самоврядної влади, — і всім байдуже, що в домівках залишається...

Ми їхали з сільським головою до села Гай на новому службовому автомобілі «Жигулі», який цього року йому вручили в облраді. Їдемо до двох місцевих родин, які працюють на умовах сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Світанок Олександрівки» — «СОК», як його скорочено тут називають.

— Це не привид колгоспно-кооперативної власності, а скоріше, паросток капіталізації наших сіл, — каже сільський голова...

Десь два роки тому, після прочитання газетної інформації в «Голосі України» про проекти для територіальних громад міжнародної благодійної фундації з незрозумілою тоді для нього назвою «Хайфер проджект інтернешенл», Олексій Захарчук відшукав потрібні контакти. Його зацікавила одна також не зовсім зрозуміла тоді пропозиція. Якийсь добрий американський дядечко зі штату Арканзас агітує українців за розведення племінної худоби: корів, свиней, коней, овець, кіз і навіть кролів. І не просто агітує, а й надає під свою пропозицію кошти з метою підвищення життєвого рівня малозабезпечених сільських родин.

Поїхав із великим скепсисом на міжнародну конференцію «Економічний розвиток громади», що відбувалася на Львівщині. Повернувся оптимістом і з упевненістю в проекті. І, за його словами, знайшов не лише для себе, сільського голови, й для людей свого села, нехай і не революційний, але вихід із нинішньої ситуації: об’єднання територіальної громади спільним інтересом.

Спільний інтерес

Так, за ідеєю сільського голови вперше на Дніпропетровщині стартував в індивідуальному секторі міжнародний проект «Допомога у розвитку скотарства, свинарства в с. Олександрівка».

Наші степові люди не звикли скиглити й опускати руки, — продовжує він, — хоч і такі є, але тут я побачив реальну перспективу, адже наш район колись славився і конярством, і великою рогатою худобою, і вівчарством, бо тут степи та байраки з некошеними тепер луками й пасовищами — це ж найперша база для такої справи.

...Засмаглу на сонці й вітрах симпатичну степовичку Олену Кісенко та її чоловіка Олександра ми зустріли за величезним ставом на обійсті. Поралися по господарству.

— Ви не перші, хто питає за наш кооператив, — розпочала Олена Вікторівна, — він, як знахідка для таких, як ми малозабезпечених...

Ця родина одна з 60, яка наважилася стати членом кооперативу «СОК». Міжнародний благодійний фонд уклав з ними обома договір позички племінної нетелі вагою не менше 350 кг на вісім років продуктивного періоду. Їхня договірна українська чорно-ряба молочна корівка Тоня «затягла» на 6 500 гривень, за які й купив їм корівку кооператив. За словами Олександра Миколайовича, дуже сумнівалися, а якщо чесно, то боялися, щоб не втрапити в якусь комерційну халепу. Ризикнули. А коли одержали обов’язкову страховку й на додачу кормів, то піднялися духом. Корова отелилася й з’явилася теличка Ясечка.

Умова кооперативної співпраці — проста: вигодував первістка-теличку вагою не менш як 142 кілограми, мусиш передати її в дар за договором іншій малозабезпеченій родині зі свого кооперативу. Кісенки готують свою Ясечку подарувати цього літа члену кооперативу — родині свого сина, що мешкає в селі Гай.

А ось гаївська родина Чебів — Людмила та Сергій — пораються біля кооперативних племінних свиней. Схема взаємин схожа. Свиноматку вагою 164 кілограми придбано фундацією позаторік за 3 500 гривень і безоплатно передано їм на відгодівлю. Продуктивний період відгодівлі — три роки, під час якого користувач за договором зобов’язується не продавати і не здавати на забій.

— Боюсь і казати, але вже опоросилася й маємо 12 поросяток, — запрошує нас Людмила Вікторівна на оглядини в облаштований домашній поросячий «дитсадок»...

Родина Чебів готує в дар одну вигодувану свинку кооператорам із Олександрівки — родині Наталії Нетреби. Решту «хрюкальців» вигодовують для власних потреб. Можна й продати, щоб малозабезпечена родина мала кошти на придбання не лише кормів. Ми не могли не помітити в селянських родинах бажання старанно працювати на себе й не почуватися безпорадними і забутими.

Сучасна свиноферма кооператорів родини Леоніда та Світлани Спажевих в Олександрівці — з голландською технологією відгодівлі. Тут годівниці, автопоїлки для племінних «мам» і для поросяток.

— Фундація не тільки передає нам на відгодівлю, а й проводить навчання, і ми їздимо, щоб бути в курсі, — це господар Леонід Євгенович оповідає. — Дві наші неповнолітні доньки, Катя й Ірина, чимала підмога в роботі на домашній фермі.

Свій до свого по своє

— Сьогодні вже двадцять малозабезпечених родин вирощують племінних корів, а чотирнадцять — племінних свиноматок за міжнародним проектом, — пояснює нам голова сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Світанок Олександрівки» Юлія Василевська, — а черговість на передачу дару вже зросла до 53 родин нашої територіальної громади.

В Олександрівці облаштовано коштом міжнародної фундації «Хайфер проджект інтернешенл» сучасний пункт осіменіння тварин з ветфахівцем, про що тільки мріяли. Створено систему ветеринарного нагляду за тваринами, пункт штучного осіменіння та пункт зі збирання молока. Загалом протягом двох років співпраці фундація вклала в розбудову «Світанку Олександрівки» понад 760 тисяч гривень. Тут уже планують, щоб найближчим часом утворилася така собі індивідуальна ферма для племінних корів і свиней.

Голова районної ради Іван Лобода ініціативу Олександрівської громади в нашій бесіді схвально підтримував. Він зазначав, що коли своя держава доруйновує тваринницьку галузь, важливо, що є ось такий промінь надії для селянина.

Координатор проектів міжнародної фундації Юрій Бакун повідомив, що для малозабезпечених олександрівських селян готується закупівля ще 20 племінних корів і 10 племінних свиноматок. За його словами, підвищення добробуту сільських родин передусім залежить від спроможності самостійно подбати про розвиток власної громади. На цей час одним із інструментів такого згуртування є створення обслуговуючих кооперативів. Через них можна успішно надавати послуги для членів кооперативу і тим самим сприяти ефективнішому і прибутковішому веденню власного господарства.

Але складною справою є пошук лідерів у сільських громадах, ентузіастів, котрі могли б запалити цією ідеєю інших та взяти на себе нелегку і відповідальну ношу реального впровадження ініціатив.

Покровський район

Дніпропетровської області.

P.S. У райцентрі Покровському залишається без роботи колись потужний сирзавод, який постачав свою високоякісну продукцію винятково до Москви. З придбанням його структурами, підконтрольними одному з народних депутатів України, підприємство з осені 2005 року простоює. Наполегливі спроби Олександрівської сільради достукатися до облдержадміністрації, щоб відновити його роботу, або викупити територіальною громадою, не мали успіху. А молоко у приватних і кооперативних господарів як забирали, так і продовжують забирати за копійки Гуляйпільський та Новомиколаївський молокозаводи Запорізької області.