Кожух, свита і душа сита

Найтлустіших і вовнистіших, найслухняніших і найкрасивіших в Україні овець плекають у племзаводі «Славне» Роздольненського району Криму. В цьому переконалося в Києві й журі сільгоспвиставки «Агро-Експо-2008». Усі шість (!) понад стокілограмових красенів цигайської породи, представлених зразковим племінним господарством, здобули на престижній загальноукраїнській виставці почесні перші місця.

— Та навіть серед цих рекордсменів найбільше відзнак і нагород дісталося двом братам-баранам з однаковими кличками — Боря, які зачарували суддів бездоганними ознаками чистоти породи, — каже чабан рекордсменів Абдула Кубаєв. Й збирається на наступну виставку повезти вже десять овець нового приплоду.

— Ця перемога — чудовий дарунок до 50-літнього ювілею ВАТ «Славне», — зауважив його директор Сергій Волкодавець. — Два роки тому ми здобули лише друге місце, а тепер — перше на всю країну.

Після реформування держплемрадгоспу «Славне» у відкрите акціонерне товариство поголів’я овець тут зросло з 300 племінників у 2006 році до нинішньої двохтисячної отари. І це лише початок. Тримати свою марку намагаються гідно й надалі.

Багаті традиції, давній досвід племінної роботи трудівників села Славного приїздять вивчати колеги з усієї України й багатьох інших країн. Це не дозволяє працювати абияк.

Тепер тут готуються максимально збільшити поголів’я породистих отар, адже вівчарство на півострові стало знову справою прибутковою, перспективною й безпрограшною. Попит на добірних цигайців «Славного» зростає, бо зростає кількість бажаючих поповнити свої стада найкращими племінними вівцями й баранами. За «омедаленими» елітними вівцями отар цигайської породи з Роздольненських степів черга більшає.

Широко розвинене в Криму до розвалу СРСР, вівчарство не менше виноградарства постраждало від «реформ». Галузь, по суті, «скрутили в баранячий ріг». Поголів’я, яке на початку 90-х років досягло на півострові півтора мільйона голів, скоротилося до 263 тисяч, з яких 220 тисяч утримує населення. Втім, і ця кількість здатна забезпечити Криму друге місце в країні.

З урахуванням того, що пасовища займають майже чверть кримської землі, вівчарство можна й треба розвивати. Тим паче що попит на вовну, на дієтичне м’ясо, як і на сир із дієтичного овечого молока, невпинно зростає. Добрий попит на баранину не лише в Криму, кажуть у «Славному», а й на материковій Україні. Нині не тільки Об’єднані Арабські Емірати, а й європейські фермери та ресторатори виявили бажання купувати в кримчан молодих кошерних ягнят щонайменше по три долари за кілограм живої ваги.

Але це виробництво повинно гарантувати замовнику й споживачеві високу якість продукції, наголошують чабани. Інакше справа зведеться не до відродження галузі, а до посилення й так значного в Криму тіньового ринку баранини. Адже з позиції закону сьогодні на півострові кожен кілограм цього продукту не що інше, як заборонений товар, навіть за наявності довідки із сільради. Всі 220 тисяч голів овець приватних господарів в автономії — «лівий товар», й баранина надходить у продаж без будь-яких якісних гарантій. Небувало високі сьогодні ціни на свинину і яловичину, які завжди вивищує ще й курортний сезон, теж стимулюють підвищення інтересу до вирощення отар.

Та й держава нарешті подбала про вівчарів. Цього року на Поголів’я вівцематок і ярок, збережених в такій же кількості для розплоду, як і торік (або примножених з минулого року), передбачено державні компенсації — по 100 гривень за голову. Торік овечу голову оцінювали наполовину менше.

Добре було б отримати ентузіастам збільшення отар ще й держзамовлення бодай на 500 тонн вовни в рік й виділені на одну вівцематку хоча б до 200 гривень дотації. Ще й за реалізацію вовни тепер нарешті виплачують по вісім гривень. Єдина умова отримання компенсацій — обов’язкова ідентифікація худоби.

До віковічного тут вівчарства повертається степовий Крим. Найбільше отар сьогодні в Чорноморському районі — 26 тисяч. В Сакському й Первомайському районах поголів’я овець зросло до 38 тисяч. Помітно більшає овець у Ленінському, Джанкойському, Білогірському, Сімферопольському й Роздольненському районах. Прикметно, що скрізь розводять пристосованих до місцевих умов цигайських овець, які належать до м’ясо-вовнових: швидко нагулюють м’ясо й вовни дають найбільше з усіх порід. Утім, останнім часом почали конкурувати з ними масивні вівці гісарської породи, яких чимало завезли з Узбекистану кримські татари, повертаючись із депортації. Почали прибувати віднедавна й вгодовані асканійські чорноголові кросбредні ягнята.

Допомагає розводити їх тут уряд автономії, бо такі вівці дають м’яса удвічі більше, ніж цигайські. Якщо справа буде ладитися, незабаром баранина не лише в Криму може істотно потіснити з прилавків свинину і яловичину.

Принаймні для курортного регіону, який вже почав приймати по шість мільйонів туристів щороку, це саме те, що треба. А традиційні національні кухні кримських етносів — кримськотатарська, караїмська, кримчакська, вірменська, без баранини не обходяться. Та й в Євросоюзі чималий попит на екологічно чисту продукцію. Тож є сенс створювати спільні підприємства, залучати інвестиції в цю перспективну галузь, державна підтримка якої посилюється щороку. Допоможе й досвід століть. Недарма в Україні здавна кажуть: «Вівця та ягня — не лише кожух та свита, а й душа сита».