У трьох братів і сестри — 40(!) дітей Петро Кульчицький з Вінниччини заслуговує на звання «Батько-герой»: 51-річний чоловік після смерті дружини виховує десятеро дітей

53 вінничанки уже отримали нагрудні знаки «Мати-героїня», а всього таких багатодітних родин в області більше дев’яти тисяч. Це ті, де мають від трьох і більше синів і дочок. Скільки з-поміж них претендентів на материнський орден, ніхто не підраховував. Є випадки, коли багатодітною родиною пишаються не лише односельці, про неї знають у районі, області. Однак отримати звання героя така сім’я все одно не може. Так сталося із сім’єю Кульчицьких із села Брусленів Літинського району.

— Такі звання дають тим матерям, які мають п’ятеро і більше дітей, — пояснили в обласному управлінні у справах сім’ї, молоді та спорту. — За умови, що найменшій дитині виповниться вісім років. Подання на претендентів роблять територіальні громади. Обов’язкова вимога — щоб сім’я була порядна, діти виховані.

— На жаль, нема у нас звання «Батько-герой», — каже начальник відділу у справах сім’ї, молоді та спорту Літинської райдержадміністрації Наталія Крупська. — Сім’я Петра Васильовича Кульчицького — одна з кращих в районі. Такого батька, як цей чоловік, ще пошукати! Не в кожній повній родині діти доглянуті так, як у нього. Чотири роки тому в Петра Васильовича померла дружина. Залишилося десятеро дітей. Чоловік сам їх доглядає. Могла б держава передбачити такі випадки і передати права багатодітної матері батькові.

У Літині думають, як виправити упущення законодавства. «Ми вже радилися з обласним управлінням, — продовжує пані Наталія. — Вирішуємо, на яку ще нагороду може претендувати цей багатодітний батько. Те, що він заслуговує на увагу з боку держави, нема жодного сумніву. Сподіваюся, нам вдасться надати можливість користуватися цій сім’ї певними пільгами, а її годувальнику отримувати доплати хоча б у тому розмірі, що їх мають матері-героїні.

Пільги матері-героїні передати батькові

— Найпростіше було б у таких ситуаціях присвоювати звання Матері-героїні посмертно, а право користуватися пільгами передавати чоловікові, який продовжує виховувати дітей, — каже багатодітний батько Петро Кульчицький. На його думку, держава мала б надати можливість батькам багатодітних родин раніше йти на пенсію. «Вони, либонь, не уявляють, скільки часу треба, щоб правильно виховати навіть п’ятьох, я вже не кажу — десятьох дітей. А де той час взяти, коли з ранку до вечора думаєш, як заробити копійку».

До 1996 року Петро Кульчицький працював у Літинському районному об’єднанні «Сільгосптехніка». Коли роботи не стало (бо організація розпалася), чіплявся за кожен випадковий заробіток. «Ходив збирати хміль, тепер уже й хмелю нема, лиш бетонні стовпці полишалися. Буряки сапав. Їх тепер теж майже не сіють...» Продовжує шукати роботу. У відчай не впадає. На обличчі — впевненість, приємна усмішка.

— Добре, що платять соціальну допомогу і дають пенсію за померлу дружину, — каже він. — У середньому на місяць виходить на дитину 260 гривень. Маємо великий город. Усі працюють — від маленького Павлика, він ще в школу не ходить, і до найстаршенької Люди, вона вже навчається у медичному коледжі у Вінниці. Молоко здаємо, теж яка-не-яка копійка перепадає.

Доїти корову — справа Оленки й Олі. У них це найкраще виходить. За Олю є старші сестрички, але дівчинка сміливіша за них. «Бувало, корова ногою штурхається, — каже, — а я не боюся. Дам їй їсти, помию дійки —тоді вона сумирна». Сестрички приходять у хлів увечері. А вранці і в обід доїти корівку допомагає їхня тітка, батькова рідна сестра. Вона живе недалеко, на цій же вулиці, разом із стареньким дідусем, своїм батьком.

— На однім кінці вулиці живе батько, йому вже 77 років, на другім — брат, а моя хата посередині, — каже Петро Васильович. — Недалеко одне від одного. Як треба, збіглися та й зробили роботу.

Коли померла дружина, всі дружно допомагали організувати похорон. Наталя в той час виношувала біля серця ще одну, вже одинадцяту, дитину. Було їй 38 років. Пам’ятний знак на її могилі виготовлений за кошти, які брати і сестри зібрали у складчину. Першого липня, в день її смерті, на могилі збирається багато рідні.

Пан Петро дуже вдячний сестрі. Вона в роботі замінила покійну дружину. Завжди знаходить час приготувати їсти. Дівчатка це теж роблять. Але тітка не може все залишити на їхні руки.

— От як воно буває на віку, — чоловік щось обдумує, а тоді продовжує, — нас у батьків п’ятеро. А вже в наших сім’ях — у трьох братів і однієї сестри — по десятеро дітей. На чотирьох виходить 40 дітей. Ми, брати, живемо всі тут, у Брусленові. Молодша сестра, вона в Піщанському районі, одна між нами має звання «Мати-героїня». А в однієї сестри, вона найстарша, взагалі нема дітей. Вона не була одружена. Живе з батьком. Нам допомагає.

Приїжджали від Порошенка... Може, ще повернуться?

Сім’я Петра Кульчицького має власний будинок. «Встигли збудувати ще до горбачовської перебудови, — каже пан Петро. — Чотири кімнати, кухня, веранда». Чоловік розпочав будувати ще літню кухню. З кар’єру дали безкоштовно щебеню, з цегельного заводу тисячу штук цеглин. Правда, цього мало. «Приїжджали від фонду Порошенка, — каже Петро Васильович. — Переписали, які будівельні матеріали треба, щоб закінчити будівництво. Записали все навіть до гіпсокартону. І поїхали. Вже більше місяця минуло. Може, ще повернуться?»

Перед новим роком до Кульчицьких навідувалися з райдержадміністрації. Запитали, що потрібно з побутових речей. «Холодильник, — кажу. — Дали право вибрати в магазині самому. Адміністрація оплатила. Ми дуже задоволені таким подарунком».

Для довідки. У Літинському районі на звання «Мати-героїня» претендують більше 200 багатодітних сімей. Поки що його надано двом багатодітним матерям — Тамарі Гаращук і Марії Войнарович з Літина. Подання на 43 матерів передано в область. З часу надходження документів до отримання звання проходить приблизно шість місяців.

— Територіальні громади вирішують, кому з багатодітних може бути присвоєно звання «Мати-героїня», — розповідає начальник управління у справах сім’ї, молоді та спорту Вінницької облдержадміністрації Олена Стоялова. — Народити багато дітей, звичайно, — це подвиг матері. Але при цьому жінка повинна бути моральною людиною. Не секрет, що є багатодітні й серед п’яниць. Не присвоювати ж таким високе звання. Зразки документів, необхідних для подання, ми передали до місцевих рад. Вони готують документи, затверджують подання на виконкомах і передають в область. Приблизно півроку минає з часу подання документів і до присвоєння звання «Мати-героїня».

Свого часу пану Петрові вдалося «стягнутися» на мікроавтобуса. Так він виручає родину, що й не передати! Машина завжди на ходу, бо в надійних руках.

— Їдемо завжди помалу, не поспішаючи, — бо везу золото, — усміхається співрозмовник.

Так само неспішно, але впевнено рухається колесо життя багатодітної родини Кульчицьких.

Вінницька область.

На знімку: у батьковому «бусі» десятьом малим Кульчицьким ніколи не тісно.

Фото автора.