Упевнені кроки модернового «Славутича»

Вітчизняний комбайн «Славутич» з Херсона — останній з могікан, який виробляється в Україні. Тернистий шлях цього модернового самохідця не завжди був легким. Урешті-решт з приходом на завод інвестора з Білої Церкви покладено край «особливостям вітчизняного комбайнобудування». Підприємство запрацювало ритмічно, значно розширилася номенклатура техніки, з’явилися нові види продукції, оптимізовано виробничу структуру. Відновлено деякі технології, на які наполегливо стали зазіхати із зарубіжжя. Вперше за останні десять років перебудовано адмінкорпус, відремонтовано дахи на виробничих корпусах, розпочато спорудження нової котельні. Але головне — це інвестування у виробництво. Пішли перші грошові транші за вже другого «лазерного хірурга металу» «Бистроніки» (на сьогодні закладено фундамент під установку обладнання), відновлюються лакофарбувальні лінії.

Ця динаміка невдовзі увінчається виходом 1000-го «Славутича». Подія збігається з 10-річчям випуску першої промислової партії комбайнів «Славутич», до якої мають стосунок фахівці дніпропетровського КБ «Південне» — ідеологи та головні розробники технічної документації. Херсонці через газету щиро дякують генеральному конструктору Станіславу Конюхову, головному конструктору Михайлу Бондарю та іншим. Бажають значних успіхів у праці і нових досягнень у виробничій сфері. Вони разом з херсонськими конструкторами створили справжнього степового корабля, що витримав велику конкуренцію з «Обрієм», «Ланом», «Дніпром» та «Атеком». А зараз змагається на рідних полях з «іноземцями». Херсонці пишаються «Славутичем», що його визнали єдиним працездатним вітчизняним зернозбиральним комбайном, який має право на життя.

Проте експансію закордонної техніки, яку у повному обсязі розпочато в країні у зв’язку зі вступом до СОТ, нелегко припинити. Як розповідає голова ТОВ «Херсонський машинобудівний завод» та НВП «БілоцерківМАЗ» Олександр Олійник, зрештою, не боязно вступати до СОТ, бо фактично херсонці вже давно працюють за світовими правилами. На імпорт зернозбиральних комбайнів реєстрація подешевшала з 1 до 0,5%. А мита як не було колись, так і нині немає. Тому не звикати до конкуренції із зарубіжними виробниками.

Але, за інформацією Міністерства промполітики, за шість місяців поточного року в Україну було ввезено 2477 зернових комбайнів (проти 852 за аналогічний період минулого). Комбайни (в т. ч. і секонд-хенд) нам ввозять вже з 21 країни світу (ще торік з 13).

— У цьому році наша агрофірма докупила ще чотири «Славутичі». На двох з братом ми маємо вже десять. Довірили своєму вітчизняному виробнику і не помилилися, — розповів генеральний директор АВ ТОВ «Агроцентр і К», депутат Дніпропетровської обласної ради Віктор Карпенко. — Адже збільшення поставок в країну іноземної техніки — це занадто. Держава повинна турбуватися про свого виробника. Те, що ми не сприяємо своїм, ще відгукнеться на вітчизняному сільгоспмашинобудуванні. І для декого це є нагодою зловити рибку у каламутній воді. Ми вже відчули це в продовольчій галузі — на прикладі виробництва олії та цукру або у тваринництві. Без сертифіката відповідності нормам якості продукції Європейського Союзу нікуди не проштовхнутись. А що казати про дорогу закордонну техніку? Вона не кожному по кишені. Ціни на запчастини кусаються, тільки один щорічний ремонт комбайна коштує близько 10 тисяч доларів. А використання та обслуговування деяких сівалок виливається нам у велику копієчку.

Головний керуючий П’ятихатського відділення цього товариства Сергій Хіманіч з болем поділився своїми думками про цю ситуацію:

— Скільки може країна нас кривдити? Помітне лобіювання чиїхось інтересів. Невже залишили всі спроби зробити свій комбайн? У нашому господарстві були «Лани» — ніби добра машина. Але не дали можливості доробити її. Зараз я боюся за нашу останню надію — «Славутич», бо ми за п’ять років користування ним переконалися: кращого нам не треба. Від добра добра не шукають. До речі, два роки тому на Дніпропетровщині я бачив, як на полі всім «світом» збирали врожай. Тут були «Славутичі», перефарбовані комбайни «Русь» з Таганрога та старенькі «Лани». Місцеві «винахідники» дали їм нову назву «Житниця» та «Льоха». Так-от: «Славутич» міцніший і пропускна спроможність зернової маси у нього більша. Тому керівництво фірми «Агроцентр» зробило свою ставку — тільки на «Славутичі».

— Відверто кажучи, — продовжує С. Хіманіч, — великих проблем не було. Перші три комбайни у нас працюють вже п’ять років. У моєму господарстві ці комбайни скошують по 2500 га. Як щось виходило з ладу, за першим дзвінком сервісна бригада з Херсона тут як тут. Відремонтували і відразу у поле. Не порівняти з іноземною технікою. У нас також є закордонні трактори та сівалки. Так сервісників ми чекаємо цілий місяць. І це не жарт — запчастин до американської сівалки треба чекати 180 днів! Кому потрібна така дорога «іграшка»?

Як розповів Сергій Хіманіч, приїздив до них сам генеральний конструктор, і згодом у господарстві вже працювали нові жниварки з внесеними змінами у конструкцію. Це ознака того, що заводчани уважно прислухаються до тих, хто працює на їхній техніці. С. Хіманіч був в Америці. Бачив, як працюють «Джон-Діри» та «Нью-Холанди». У американських фермерів також є купа проблем. Оптимістичні американці теж кажуть, що залізо завжди є залізом, також ламається і є проблеми з пожнивними залишками. А щоб замінити у комбайна тільки мастило та фільтри, їм потрібно близько шести тисяч доларів. Для порівняння: для профілактичного обслуговування трьох «Славутичів» треба приблизно по п’ять тисяч гривень на рік. А на ремонт однієї старенької «Ниви» пішло понад 15 тис. гривень. Тож кому віддавати перевагу?

Пощастило С. Хіманічу відвідати й аграрну виставку у Польщі. Спілкувався з багатьма польськими аграріями. Як патріот своєї країни вважає: прикро, що досі немає наших комбайнів у польських фермерів. Бо вони теж мають проблеми з насиченням технічного парку та його обслуговуванням.

— Ми повністю визнали можливості української техніки, — додає Віктор Карпенко. — Цьогоріч взяли декілька жниварок та білоцерківських грунтообробних агрегатів ще й херсонський ріпаковий стіл. Незважаючи на міцну стеблову структуру ріпаку, він відпрацював дуже добре, майже без втрат. Всім тепер буду казати — беріть, не пожалкуєте. Треба триматися за Херсон, розвивати своє вітчизняне сільгоспмашинобудування.

За відгуками покупців про роботу комбайна та його можливості можна писати багато. Висока державна оцінка та підтримка влаштовує виробників «Славутичів». Взяти тільки деякі факти. За великі намолоти на комбайні «Славутич» Героя України отримав комбайнер Лавриненко з Високопільського району Херсонської області, ордена «За заслуги» 3-го ступеня отримав Сенько з села Хоружівка Сумської області. А рекордні досягнення у збиранні врожаю (5300 тонн) дозволили отримати комбайнеру ФХ «Дністрянський» Руссу звання «Заслужений працівник сільського господарства України».

Фото надане ВАТ «Херсонський машинобудівний завод».