Неподалік від села Терпіння Мелітопольського району та рукотворного зеленого масиву Старобердянського лісництва є шматочок незайманого степу, серед якого височіє, наче складена з брил жовтого піщаника, гора. Це — не просто нагромадження каміння, а величезна кам’яна плита, котра, розколовшись, утворила плоскі пагорби, печери, гроти і тунелі. У підземних укриттях збереглися наскельні малюнки, що зображують первісних мисливців і диких тварин, які колись водилися в цих краях, — мамонтів, носорогів, оленів, турів, а також стародавні петрогліфи, котрі, можливо, були найпершими знаками писемності.

За висновками вчених, цим унікальним зразкам первісного мистецтва вже 6—8 тисяч років, тобто Кам’яна могила давніша за англійський Стоунхендж, піраміди Єгипту та зіккурати Близького Сходу. Чимало науковців вважають це місце колискою людської цивілізації, унікальною і безцінною пам’яткою геології, археології та культури, а лікарі-біоенергетики приїжджають сюди для медитацій. Як і безнадійно хворі люди, котрим перебування на священних пагорбах хоч на деякий час повертає життєві сили.

Залишається тільки дивуватися, чому Кам’яна могила, яку прагнуть побачити туристи з усього світу і яка стала відомою ще з часів російсько-турецької війни 1778 року, цілих два століття залишалася поза увагою держави. Очевидно, вона ніяк не вписувалася в постулати імперської політики та в релігійні догми. Лише в 1954 році завдяки зусиллям ентузіастів стала філією районного краєзнавчого музею, а в 1985-му — пам’яткою природи та археології республіканського значення.

І все ж то було формальне визнання, бо на розвиток заповідника, за винятком спорудження невеличкого приміщення музею та проведення археологічних експедицій, практично не виділялися кошти. І навіть за часів незалежності довгий час керманичі держави не звертали жодної уваги на нього. Тільки наприкінці грудня 2001 року Кам’яну могилу було занесено до реєстру нерухомих пам’яток України національного значення, а в червні минулого року оголошено державним історико-археологічним заповідником.

Нинішнім своїм статусом стародавнє святилище має завдячувати Президентові України Вікторові Ющенку, вважає директор заповідника Борис Михайлов (на знімку). І він не кривить душею, бо за два останні роки для розвитку цього унікального закладу вже зроблено стільки, скільки не робилося за всі попередні десятиліття, взяті разом. Торік тут на кошти ВАТ «Дніпроспецсталь» спорудили нове приміщення музею, де зараз запорізькі та харківські художники працюють над оформленням експозицій. Держава виділила кошти і на музеєфікацію печер та гротів з наскельними малюнками й петрогліфами, тому після відповідної обробки і консервації деякі з них буде відкрито для відвідувачів. Коли це станеться, сказати важко, бо фінансування затримується через безкінечну бюрократичну тяганину тендерів, хоча, як відомо, до виконання робіт адміністрація державного заповідника допускає лише фахівців найвищої кваліфікації. І взагалі, тут працюють тільки ті, хто щиро вболіває за доручену справу.

Сам Борис Дмитрович побачив це диво в голодному 1947 році, коли разом зі своїми однолітками пішки прийшов із Мелітополя до Кам’яної могили. Вона справила на нього таке сильне враження, що вирішив неодмінно стати археологом. І невдовзі після закінчення історичного факультету Харківського держуніверситету очолив невеличкий колектив краєзнавчого музею, який опікувався Кам’яною могилою. Сталося це майже сорок років тому, але в пам’яті й досі не згладилися радість перших відкриттів та смуток розчарувань. Однак ні байдужість чиновників, ні постійні розлуки з рідними під час тривалих археологічних експедицій не віднадили його від улюбленої справи. Бо поруч завжди була і є надійна і вірна дружина та соратник. Наталія Іванівна за фахом — учителька географії і природознавства і така ж залюблена в дивовижне творіння природи та людських рук, як її чоловік. Обоє вони присвятили своє життя збереженню, дослідженню і популяризації Кам’яної могили, тож по праву їх можна назвати ангелами-хранителями безцінної національної святині.

У наукових колах, серед політиків та громадськості з подружжя більше відомий Борис Дмитрович. Він написав багато наукових праць та популярних книг, серед яких стала всесвітньо відомою докторська монографія «Петрогліфи Кам’яної могили». А його фотоальбом «Кам’яна могила» визнано в Україні книгою 2004 року. І тепер його готують до перевидання у Санкт-Петербурзі та в Лондоні. Прийшло визнання і на державному рівні: слідом за присвоєнням звання заслуженого працівника культури України Бориса Михайлова нагороджено орденом «За заслуги» третього ступеня. А першими за кордоном відзначили подвижницьку працю нашого земляка американці. У 2000 році біографічний центр при конгресі США вніс його ім’я до списку ста найвидатніших людей ХХ століття.

— Сьогодні авторитет нашого заповідника такий великий, що його відвідують десятки тисяч людей по дорозі на Крим, — каже Борис Дмитрович. — А багато хто приїжджає сюди спеціально за тисячі й десятки тисяч кілометрів, бо, як зазначив верховний лама Непалу, з яким ми разом провели кілька годин на вершині Кам’яної могили, це — священне місце для всіх народів. Тож розрахунок на те, що після реконструкції експозицій та відкриття для відвідування тунелів, гротів і печер наш заклад щороку прийматиме до мільйона туристів, цілком виправданий. Але приходити сюди можна тільки з чистими помислами і світлими почуттями, тому ми закриваємо браму перед різними шарлатанами та містиками. І це повинні знати керівники туристичних агентств, де роблять ставку не на духовність, а на примітивну наживу.

Запорізька область.