Колеса з історією

Шість років тому на День Перемоги центральною вулицею міста рушила колона автомобілів часів Великої Вітчизняної війни: вантажівок, джипів, мотоциклів. За кермом кожного був водій у військовій формі радянських часів. У хвості колони їхала традиційна польова кухня. Це був перший незвичайний парад раритетної техніки в Краматорську. З того часу кожна поява ретро-автомобілів викликає неабияку зацікавленість у громадян. А про спеціалізоване підприємство — фабрику «СамоходЪ» — знають усі українські шанувальники старої техніки. Адже це єдине в країні місце, де реставрацію автомобілів «з історією» поставлено на виробничу основу.

Фабрика носить ім’я свого засновника, підприємця із Краматорська Ігоря Жемова. На жаль, кілька років тому після кримінального викрадення власник унікальної колекції авто загинув. Зараз справу Ігоря Жемова продовжують його друзі. В музеї ретро-автомобілів, який створено на фабриці, — близько 20 експонатів, ще десять перебувають у роботі. Як і кожна серйозна майстерня, «СамоходЪ» має свою спеціалізацію або, як кажуть колекціонери, «тематику». Для краматорської фабрики це — німецькі та радянські авто. Деякі з них досі доводилося бачити лише у кіно, як-то, склопластиковий мікроавтобус «Старт»: до такої «маршрутки» сідала героїня Наталії Варлей у «Кавказькій полонянці».

В одному із цехів директор фабрики Анатолій Пронченко показав на стареньке авто: ЗІС-110, урядовий лімузин, розроблений за вказівкою Сталіна. «За ці машини були отримані дві Сталінські премії, — пояснив директор. — Авто унікальне, семимісний «кабріолет», і налічувалося таких одиниці. Наприклад, ця машина знімалася в фільмі «Іван Васильович змінює професію». Пам’ятаєте, в такому кабріолеті їхав режисер Якін? Авто було приватне, а для зйомок його позичали. Нещодавно ми знайшли його в Одесі, тепер відновлюватимемо».

Серед техніки із підтвердженим «родоводом» — австрійській «Стейр», подарований Сталіним композитору Матвію Блантеру після написання пісні «Катюша». «Шукаємо і майже знайшли «Паккард» Любові Орлової, — додає Анатолій Пронченко. — В принципі, машини іноземного виробництва у ті роки в Радянському Союзі купити було неможливо. Всі авто проходили через ГОП — «гараж особливого призначення». Приміром, коли челюскінців зняли з крижини, вождь усім подарував по «Паккарду».

Інша доля у німецьких довоєнних автомобілів «Опель», «БМВ», «Мерседес-Бенц». Головним чином це техніка, яка дісталася переможцям. «Опель-Адміралів» у Німеччині стільки немає, скільки виявилося в Україні. Коли гітлерівські війська відступали, вони кинули все, не до того було. Тому ми досі знаходимо ці «трофеї» у приватних гаражах», — пояснює директор. Щоправда, після війни на авто-аристократів очікувала «пролетарська» робота та зовсім не аристократичне поводження: «Всі машини були понівечені. Коли вони потрапили до нашої країни, ними возили зерно тощо, на них ліпили запчастини із «Волги», «Победы»... Інша справа — у Німеччині. Там машина вийшла у «застій», її поставили під паркан, і вона стоїть». До речі, колекційна цінність авто із великим відсотком «новоробних» деталей знижується. Так само не вітають шанувальники історичних машин різного роду «тюнінг».

Про вартість реставрації на фабриці воліють не говорити. Хоча не приховують, що, виконуючи замовлення колекціонерів, отримують гроші для розвитку власного виробництва та поповнення колекції. В середньому відновлення ретро-авто обійдеться замовнику у 100 тисяч доларів. Термін виконання — до двох-трьох років. Адже у цехах фабрики використовують саме ті технології, які існували під час створення автомобілів. Приміром, у 30-ті роки минулого століття не було потужних пресів, а будувати автомобіль починали із дерев’яного каркасу, який потім обшивали металом. Таке саме дерево — ясен, дуб, бук — підшуковують і ентузіасти «СамоходЪ». У складних випадках, коли в довідниках не вдається знайти фото оригінальної деталі, представники фабрики пишуть запити на автомобільні заводи і просять розшукати в музеях потрібну інформацію.

Фото Олексія БУДЬКА.

На знімку: на передньому плані — автомобіль Матвія Блантера.