Енергетичний цунгцванг

Те, що Україна відхилила пропозиції гігантів нафтогазової індустрії Royal Dutch/Shell і ExxonMobіl, а спинилась на Vanco Energy в розробці Прикерченської ділянки Чорноморського шельфу дивно? Дивно. Але не дивніше, ніж почути (після скандалу навколо Vanco Prykerchenska й згортання робіт) пропозицію керівника НАК «Нафтогаз України» Олега Дубини видобувати нафту на українському шельфі... «Газпрому».

До речі, після останніх перемовин з російським газовим монополістом щодо майбутньої ціни на газ для України ця ціна так і не відома. Росіяни озвучили цифру в «400 доларів зараз, 1000 — потім» і чекають, поки до неї звикнуть. Експерти сходяться, що 400 доларів у наступному році ще не буде, але кінцева цифра недалеко від неї втече.

До речі, «Газпром» аж надто стримано поставився до пропозиції щодо шельфу: для нього головне не те, хто його розроблятиме (він і без того перевантажений інвестиційними проектами — свої шельфи, образно кажучи, дівати нікуди), а те, що там припинено роботи. Нинішній рік для Vanco вже закінчився, не почавшись — до сезону штормів лишилося три місяці, зате щойно тільки почався «мертвий сезон» (ще раз пардон за каламбур) для стокгольмського суду. І на скільки він розтягнеться, невідомо.

Відомо лише, що Prykerchenska зарезервувала суднобурову платформу на 2010-й. 95% Прикерченської ділянки шельфу залягає на глибині 300—2000 метрів (чому й звернулися до закордонних спеціалістів: структури «Нафтогазу» можуть працювати лише на глибинах 70—80 м), потрібен унікальний «інструмент». Таких платформ лише 17 у всенькому світі, оренда річної роботи — 700 млн. доларів. Викладати такі гроші за буріння нерозвіданої ділянки — всліпу — не буде найостанніший дурень, а до початку розвідувальних робіт потрібно дочекатись рішення суду в Стокгольмі, котрому, звісно, поспішати нікуди. Це до того, що власних нафти та газу Україні не бачити ще довго (для орієнтації: частка держави в контракті з Vanco — 65 % з компенсацією затрат інвестора).

Світовий ринок (СР) готує ще один сюрприз. Почала стрімко зростати ціна на коксівне вугілля. Вартість індикатора СР - австралійського коксівного — зросла весною ц. р. на 205-215 % і з квітня перевищила 300 доларів за тонну. Російські виробники на коливання СР відреагували: ціна на високоякісне вугілля ВАТ «Бєлон» піднялась до 270 доларів, ВАТ «Распадская» (нижчої якості) — до 220 доларів, хоча ще в першому півріччі продукція цих компаній коштувала 140-150 доларів. До того ж Росія планує скоротити експорт цього продукту, в т. ч. й до України.

Наше коксівне вугілля в липні на аукціоні ДП «Вугілля України» піднялось до 1,5 тис. грн. при весняній ціні — до 950 грн. Яким має бути вихід для вітчизняних металургів, котрим у цьому році для виробництва коксу потрібно 31 млн. т вугільної шихти, а вітчизняна вугільна промисловість може дати лише 17 млн.? Звичайно, частково будуть продовжувати купувати в Росії, частково — на ринках Австралії, Канади, США, Китаю. Але за відсутності глибоководних портів везти вугілля середньотоннажними суднами малорентабельно (за даними лідера Незалежної профспілки гірників (НПГ) Михайла Волинця, відповідна портова інфраструктура з’явиться в Україні не раніше, ніж через три роки). Спеціалісти називають ще один вихід: металурги можуть накинути оком на менш підходяще, але більш доступне енергетичне вугілля — антрацит.

І тут коло замикається. Бо на енергетичне вугілля — не чекаючи, наскільки нижче 400 доларів буде врешті-решт вистраждана ціна за російський газ — вже накинули оком енергетики, яким спалювати антрацит в ТЕЦ проблемніше з технологічних міркувань, зате дешевше з точки зору економії коштів. Це як переведення авто з бензину на газ. «Ціни і на енергетичне, і на коксівне вугілля будуть підвищуватися» — це недавні слова міністра вугільної промисловості Віктора Полтавця.

Який скандал ще може визріти на вітчизняній енергетичній ниві? Буквально днями міністерство звільнило генерального директора ДП «Свердловськантрацит» Олександра Коваля. Він відомий тим, що, кажуть, був прихильником приватизації цього державного підприємства. Так само, як і Олександр Єсенков — в. о. гендиректора ДП «Ровенькиантрацит», котрого було звільнено в лютому минулого року.

На останній своїй прес-конференції пан Полтавець зазначив, що всі не роздержавлені на нинішній час шахти (загалом їх близько 120) на приватизацію виставлені, окрім шахт об’єднань «Свердловськантрацит» і «Ровенькиантрацит». Міністра можна зрозуміти: ці два ДП видають на-гора 80% українського енергетичного вугілля. Що, з огляду на вищеназвані «деталі», — а) посунуте в часі на невизначений термін отримання Україною власного газу та нафти з Прикерченського шельфу; б) заміна антрацитом мазуту та газу як палива для ТЕЦ в умовах подальшої цінової політики «Газпрому»; в) можливе використання антрациту для потреб металургії в умовах дефіциту й дорожнечі коксівного вугілля, — пересуває обидва підприємства на саме вістря нацбезпеки в енергетичній галузі.

Є, правда, одне маленьке «але». Свою заяву Віктор Іванович зробив буквально на другий день після появи в ЗМІ інформації про переговори, які веде в Україні російський монополіст «Сибірський антрацит» стосовно купівлі «Свердловськ-» та «Ровенькантрациту». Що калькується ще з одним фактом: на одній з міністерських колегій, каже Інтернет-видання «Forum», уже згадуваний нами голова НПГ і народний депутат від БЮТ Михайло Волинець, кажуть, прямим текстом звинувачував керівника галузі в лобіюванні певних корпоративних інтересів. Заступник Волинця в профспілці, Анатолій Акімочкін, не є народним депутатом, тому в своїх висловлюваннях був ще конкретнішим: як пише «Forum», створюється враження, сказав він, що хтось дуже впливовий посилено штовхає міністра до прискореної приватизації об’єктів галузі.

Усі фахівці в один голос твердять: коли «Сибірський антрацит» купить 80% українського антрациту, він перетвориться з російського монополіста на монополіста масштабу СНД і: а) закриє шахти Донбасу, бо сам видобуває енергетичне вугілля дешевим кар’єрним способом; б) диктуватиме ціну на тверде паливо Україні й не тільки Україні; в) Україна перетвориться на повністю енергозалежний від однієї держави-монополіста придаток, який під тиском ціни на енергоносії ніколи не зможе проводити власної державної політики щодо вступу до Євросоюзу, виведення Чорноморського флоту, розподілу акваторії Азовського моря, сепаратистських настроїв у Криму тощо.

Як сказав недавно депутат БЮТ і голова НПГУ Михайло Волинець, «Росія закрила шахти в своїй частині Донбасу, в Ростовській області. Шахти української частини Донбасу перебувають не в кращому стані: тонкі пласти, велика глибина, зношене устаткування. Тому якщо росіяни куплять за безцінь наші шахти, а завтра закриють, то ми повністю залежатимемо від російського газу і нафти».