Зерно України: стратегія розвитку, ринки збуту, продовольча та енергетична безпека

На часі завершення жнив, окрім збирання пізніх зернових та технічних культур. Однак уже сьогодні ми можемо сказати: незважаючи на значні погодні труднощі, оптимістичні прогнози науковців та спеціалістів аграрних структур збулися — Україна буде з хлібом, про що свідчить оперативна інформація про хід збирання. Радує й інше. Значну частину зерна закуплять, на договірних засадах, зарубіжні країни, що у свою чергу підніме авторитет України у світовому співтоваристві як хлібної держави та стане вагомою фінансовою підмогою аграрним виробничникам.

Про одну з найважливіших складових аграрного виробництва — вирощування зернових розмова нашого кореспондента з головою підкомітету з питань науки Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, президентом Української академії аграрних наук ЗУБЦЕМ Михайлом Васильовичем та віце-президентом УААН, академіком БЕЗУГЛИМ Миколою Дмитровичем.

— Які основні моменти можете виокремити при нинішньому стані виробництва зерна в Україні, резерви та перспективи розвитку галузі?

М. Зубець: — Хрестоматійне твердження, що Україна була житницею Європи, відоме усьому загалу наших хліборобів. Однак ця думка в останні десятиліття дещо втратила своє значення через наявні кризові явища, що спіткали наше суспільство. Це пояснюється передусім низьким рівнем забезпеченості виробництва зерна та посиленою конкуренцією за ринки збуту.

Ми бачимо, що протягом останніх років ситуація на світовому продовольчому ринку різко змінилася. Збільшення споживання зерна на продовольчі потреби у країнах, що розвиваються, і переорієнтація виробництва з продовольчих цілей на біоенергетику в розвинених країнах призводять до підвищеного попиту на цю стратегічну сільськогосподарську продукцію.

Проаналізуймо, наприклад, стан виробництва та споживання усіх зернових культур у світі за останні 30 років. Аналіз цієї інформації показує декілька важливих закономірностей.

По-перше. Споживання зернових зросло з 1 мільярда 250 мільйонів тонн у 1976 році до 2 мільярдів 50 мільйонів тонн у 2007-му, і тенденція зростання має перспективу на найближчі десятиріччя.

По-друге. За останні сім років (виняток 2005 р.) обсяги споживання перевищили обсяги виробництва зернових, і за цей період жителі планети спожили хлібних виробів на 310 мільйонів тонн більше, ніж виробили.

М. Безуглий: — Можу доповнити Михайла Васильовича такою тезою. Щоб забезпечити необхідний валовий збір, про який зазначив президент Академії, треба об’єктивно враховувати наше місце серед країн-виробників зерна. А воно досить скромне. Ми розуміємо цю обставину і потрібно прагнути досягти європейського рівня врожайності зернових. А ця врожайність сьогодні у нас удвічі нижча, ніж у країнах Європейського союзу, і втричі — ніж у США. Щоб вирівняти ситуацію, необхідно домогтися інвестування в агропромисловий комплекс не менш як 70 мільярдів доларів, і третину з них у зернове виробництво. За цим криється відтворення родючості грунтів, забезпечення виробника сучасною технікою, впровадження наукових підходів у землеробстві.

Інвестиції одержати можна за умови прозорих і передбачуваних дій владних структур. Адже тільки заборона цьогоріч експорту зерна завдала збитків аграріям більш як на 1,5 мільярда доларів, на олії зазнали втрат на понад 200 мільйонів доларів.

Не приносять користі й так звані регіональні продовольчі фонди, які забороняють переміщення продукції між регіонами, а приватним структурам — здійснювати підприємницьку діяльність. Додамо до цього вічну проблему страхування ризиків у зерновому господарстві та нестабільну кадрову ситуацію на місцях, щорічну зміну урядових структур і стане зрозуміло: працювати нам є над чим.

— Очевидно, здобутий валовий збір ще не означає, що кожний кілограм зернової продукції знайде свого споживача.

М. Безуглий: — Це так. Усім нам запам’ятався фрагмент телевізійної передачі з південного нашого порту, де під відкритим небом торік поросло тисячі тонн не відправленого на експорт зерна. Це не тільки втрата валютних надходжень і фінансовий підрив підприємств-відправників, а й темна пляма для держави, яка начебто відсторонена від усього, що відбувається на її території.

Або візьмімо нинішній стан елеваторів. Як може йтися про якісне зерно в цих бетонних бункерах без належного технічного та лабораторного оснащення? І навіть багато з цих, одержаних у спадок ще з радянських часів елеваторів, завантажені минулорічним зерном, як ми вище зазначали, через необдумані дії окремих урядовців щодо обмеження експорту.

Неприйняття в перспективі широкомасштабних заходів щодо докорінного переоснащення наших зерносховищ та спорудження новітніх терміналів у портових містах постійно додаватиме нам проблем від вимогливих закордонних покупців.

— Сьогодні ми вже зрозуміли, що погода і врожай — взаємопов’язані чинники нашого нинішнього буття. Взяти хоча б липневі зливи, які чорним крилом накрили шість областей України, чим заподіяли страхітливих матеріальних збитків, забрали людські життя, заставили нас по-іншому сприймати наші відносини з природою.

М. Зубець: — Важко не погодитися із тезою, що врожаї стають у пряму залежність від погодних умов. Про це свідчать наукові спостереження та практика сільського виробництва останніх років. Першопричиною всіх нинішніх негараздів є глобальне потепління, яке дається взнаки завдяки нерозумному ставленню людини до використання природних ресурсів та недотриманню норм екологічної безпеки в аграрному та промисловому виробництві.

А наслідки цього потепління можуть бути вражаючими: як економічними втратами, так і людськими жертвами. Через природні катаклізми економічний збиток сьогодні у вісім разів більший, ніж у 60-ті роки минулого століття. Такі реалії.

Але ми не повинні, як кажуть, опускати руки, а протиставляти природі свої наукові пізнання та набуту практику. Звернімо увагу в цьому плані на декілька чинників.

Перше. Температурний режим. Останні дев’ять років Україна переносить найтриваліший за століття період потепління. Торік цей показник перевищив норму на два-три градуси по всій Україні. За 50 років зимовий період зменшився на один місяць. Окремі зими бувають холодними і безсніжними (1985, 1987, 1997 рр.), а в січні та лютому часто спостерігаємо дощі.

Друге. Опади і врожай. Безсніжні зими і бездощові весняно-літні місяці — звична ситуація, спричинена глобальним потеплінням. Сума опадів хоча й коливається у межах норми, проте вона створюється за рахунок малоефективних короткотермінових дощів або ж затяжних злив. Сільгоспвиробникам одноденні зливи, які становлять місячну норму, приносять мало користі, здебільшого, навпаки. Скільки лиха, приміром, принесли липневі зливи в кількох областях західного регіону країни? Тому вже останніми роками ми спостерігаємо переміщення зони нормального зволоження із південних районів Київської та Житомирської областей у північні регіони.

Третє. Втрата врожаю від шкідників і хвороб. Глобальне потепління, на превеликий жаль, сприяє інтенсивному розмноженню в 1,5—2 рази комах-шкідників та значного погіршення фітосанітарного стану на полях. Своєрідним плацдармом для розмноження шкідників стали площі орної землі, виведені з обробітку, а також скорочення щонайменше в 4—5 разів робіт по захисту рослин.

За цих умов, щоб втрати врожаю були не лише мінімальними, а й ми одержували з року в рік значний приріст валового збору зернових, вчені Української академії аграрних наук ще в липні 2003 року на позачергових зборах Академії предметно визначили коло невідкладних заходів на сучасному етапі господарювання. Тоді до цього зумовив надзвичайний стан в агропромисловому комплексі, що його спричинили екстремальні погодні умови осені-зими 2002—2003 років. Саме тоді було підтверджено гіпотезу про циклічність зміни клімату і дотримання у зв’язку з цим науково-практичних підходів до ведення сільського господарства за екстремальних погодних умов. Вироблені й направлені в усі аграрні структури рекомендації, без сумніву, прислужилися господарникам у роботі.

Однак сьогодні ми бачимо, що треба ще з більшою увагою поставитися до проблеми ерозії грунтів, тобто вивести з інтенсивного обробітку деградовані та малопродуктивні землі; активно провести хімічну меліорацію грунтів на 6,5 мільйона гектарів кислих і солонцюватих площах; з метою поповнення добрив постає необхідність утилізовувати рослинні рештки, розширювати посіви сидеральних, бобових і зернобобових культур; для поліпшення живлення рослин та захисту їх від шкідників і хвороб застосовувати нові біопрепарати; кошти від сплати земельного податку в повному обсязі використати на охорону, збереження і відтворення родючості грунтів.

— Відомо, що Микола Дмитрович брав участь і виступав на міжнародному інвестиційному форумі, який нещодавно проходив у Києві. Саме на ньому й розглядалися, за свідченням преси, світові проблеми напруженого балансу продовольства, високих цін, а також виявлення реальних можливостей України впливати на підвищення власної та світової продовольчої безпеки, створення технічної бази для виробництва альтернативних видів палива.

М. Безуглий: — Справді, відбувся такий форум, який проходив під егідою Європейського банку реконструкції та розвитку. Такий високий статус цього авторитетного зібрання свідчить і про велику тривогу перед світовим співтовариством. Ішлося про розгортання інтенсивної роботи на докорінне збільшення виробництва зерна. Адже за нинішньої енергетичної кризи різні види зерна дедалі більше використовуються як нові джерела біопалива.

Той факт, що світові запаси мінерального палива кінцеві й близькі до виснаження, а світове виробництво енергії з альтернативних (відновлюваних) джерел зростає і зростатиме надалі, не викликає жодного сумніву. Щорік дедалі більше країн у світі декларують свою зацікавленість у виробництві палива з відновлюваних ресурсів.

Серед відновлюваних джерел енергії дедалі більшого розвитку набувають енергоносії біологічного походження або біопалива: біодизель, біоетанол, тверде біопаливо, біогаз.

Тож не дивно, що Європейським союзом була прийнята Директива щодо біопалива (2003/30/ЕС, 8 травня 2003 р.), спрямована на те, щоб сприяти зменшенню викидів СО2 транспортними засобами, підвищенню надійності енергопостачання для транспортної галузі та створенню нових можливостей для сталого розвитку сільських районів у державах-членах Євросоюзу.

Згідно з директивою, держави—члени ЄС повинні гарантувати продаж на своїх ринках транспортного палива певної мінімальної частки біопалива. З цією метою кожна держава має встановити індикативні планові показники частки біопалива згідно з орієнтирами, передбаченими директивою.

Єврокомісія постійно переглядає директиву використання біопалива у бік збільшення: до 2010 року вона сягне 5,75 відсотка, а в січні минулого року було запропоновано ще вищу межу — до 2020 року біопаливо має становити до 10 відсотків від усого спожитого палива. Це досить велика цифра, та Європарламент передбачає її збільшення аж до 20 відсотків.

Значна частина країн активно виконує біоенергетичні програми. Так, цьогоріч європейські країни вироблять більш як 4 мільйони тонн тільки біодизелю. Торік Сполучені Штати Америки, наприклад, переробили 70 мільйонів тонн кукурудзи на біоетанол, а нинішнього року планують довести цю кількість до 100 мільйонів тонн. Така тенденція спостерігається і в інших країнах.

Проте за умови дефіциту зернових на світовому ринку біоенергетичні програми розвинених країн ще більше загострюють і до того складну світову продовольчу ситуацію. Саме тому Організація Об’єднаних Націй звернулась у 2007 році до таких країн з пропозицією призупинити програми виробництва біопалива, щоб уникнути голоду в бідних африканських та азійських країнах. Але, за оцінками експертів, альтернативи розвитку біоенергетики немає.

— Небувалий попит на зернові культури вочевидь вносить корективи і в цінову політику.

М. Безуглий: — Європейський союз особливо акцентував на цьому увагу. Результатом такої напруженої ситуації на світовому ринку стало стрімке зростання цін на сільськогосподарську продукцію. Так, ціна на продовольчу пшеницю вже сягає 400 доларів США за тонну, фуражне зерно — 340 доларів.

Крім названих нами причин такого стану є ще одна, яка широко не обговорюється експертами. Біопаливо створило для сільськогосподарської продукції ще один еквівалент вартості — енергетичний. Якщо раніше ціна визначалася виключно балансом попиту і пропозиції на продовольчому ринку, то нині одиниця біопалива: біодизелю, біоетанолу чи біогазу порівнюється з такою, що вироблена з природних вуглеводородів.

Тому зростання цін на нафту і газ автоматично буде призводити до подорожчання сільськогосподарської продукції.

Світові тенденції ціноутворення торкнулися й України. Хоча ця тенденція трохи відстає від світового рівня, але спостерігається чітка кореляція зростання цін на зернові протягом останнього часу. Як результат цього, зростають ціни й на інші види сільськогосподарської продукції. Але ціни цього й минулого років навряд чи стануть рекордними. За нашими оцінками, за умов, якщо ціна барелі (міра об’єму в США та Англії; нафтовий барель вміщає 158,76 л; в Англії він дорівнює 163,65 л) нафти досягне 200 доларів, то тонна продовольчої пшениці коштуватиме 800—1000 доларів. А це означає, що й на інші продовольчі товари ціни зростуть у 2—2,5 разу.

— Яка ж роль України на світовому продовольчому ринку?

М. Зубець: — За нинішнього стану економіки і платоспроможності населення внутрішнє споживання в середньому за роки незалежності становить 26—28 мільйонів тонн, а на зовнішній ринок Україна у сприятливі роки постачала трохи більш як 10 мільйонів тонн зернових.

Водночас, аграрний сектор України має величезні потенційні можливості у зерновому виробництві. Генетичний потенціал сучасних зернових культур, виведених українськими селекціонерами, становить по озимих сортах пшениць по 120—130, ячменю — 100—110, кукурудзи — 120-130 центнерів з гектара. Проте системне порушення технологічних вимог, дефіцит обігових коштів, недостатнє інвестування для оновлення основних засобів виробництва, низький професійний рівень значної кількості товаровиробників дозволяє реалізувати цей потенціал лише на третину.

Якщо у виробництві у 70—90-х роках минулого століття українські аграрії використовували генетичний потенціал на 50 відсотків, то сьогодні це лише 23 відсотки. Ось де невикористаний потенціал аграрного сектору України!

Розрахунки наших учених показують, що, маючи ефективного господаря на українських землях, при застосуванні сучасних технологій та передової агротехніки можна вирощувати до 90 мільйонів тонн зерна згідно з біологічною урожайністю, а фактично виробляти 75—80 мільйонів тонн щороку. За наявності політичної волі у державі щодо визнання розвитку аграрного сектору економіки справді пріоритетним Україна може за три-чотири роки стати одним із світових лідерів виробництва зерна та експортувати його 40—45 мільйонів тонн.

На довгострокову (10—15-річну) перспективу Україна може виробляти до 100 мільйонів тонн зернових. Саме ці цифри відбивають потенційну роль України на світовому аграрному ринку і роблять її інвестиційно привабливою для українського та іноземного капіталу.