У середу, 25 червня, до Вінниці літаком Ан-26 доставили труну з тілом командира ескадрильї «Блакитна стежа» Повітряних сил України, льотчика першого класу, підполковника Костянтина Могилка. Якщо хтось із вінничан звернув увагу на гул літака, який з’явився у небі над містом після 15-ї години, то це був останній політ нашого мужнього земляка. Льотчики здійснили своєрідне коло пошани на допустимо низькій висоті. Підлеглі свого командира ескадрильї, його побратими, льотчики у такий спосіб виконали прохання батьків загиблого — Любові Петрівни і Віктора Петровича. Це вони просили здійснити прощальний політ.
— Костя дуже любив милуватися Вінницею з кабіни літака, — схлипуючи, каже батько льотчика Віктор Петрович. — Перший раз він це зробив, ще коли навчався в школі. Я тоді працював на авіазаводі. Там у нас був маленький літачок Як-12. Інколи ми піднімалися на ньому в небо. Я брав із собою Костю. Одного разу навіть за штурвал посадили. Він тоді казав: яка гарна Вінниця з висоти! Останній раз прилітав до Вінниці у травні, того дня, коли у нашому місті було виїзне засідання уряду, Костя доставив на Ан-30 міністра оборони.
Батьки, дружина, сестра, рідні Костянтина Могилка зібралися в аеропорту зустріти літак, яким доставили тіло 36-річного льотчика. Як ми вже повідомляли («Голос України», 25.06.2014), він загинув 6 червня, коли над Слов’янськом бойовики збили Ан-30. Літак пілотував Могилко. Він міг вистрибнути з парашутом і врятуватися. Але якби так зробив, то літак, охоплений полум’ям, упав би на місто. Льотчик, завдяки майстерності, зумів відвести машину за межі населеного пункту. Літак упав за 60 кілометрів від Слов’янська. Ціною власного життя врятував сотні його мешканців. За цей подвиг удостоєний звання Героя України.
Першою припала до труни, після того як її винесли з літака, мати льотчика Любов Петрівна. Притулилася обличчям, скропила кришку гіркими слізьми болючої непоправної втрати. Труну не відкривали. Батьки й рідні знали, що в ній останки. Їх довго ідентифікували експерти. Експертизу завершили тільки 24 червня.
Особовий склад Гавришівської транспортної авіабригади, вишикуваний на летовищі, урочистим маршем віддав данину шани відважному авіатору. Крокували льотчики під Державним стягом і прапором підрозділу. Перед тим кожен із бригади особисто попрощався з побратимом. Першим це зробив генерал Василь Нікіфоров, заступник командувача Повітряних сил України. І він не міг стримати сліз.
Із Борисполя, де дислокується ескадрилья, прибули друзі й підлеглі Костянтина Могилка. Один із них, капітан Роман Дідик, розповів, що перед відправленням літака з Борисполя у підрозділі відбулася урочиста церемонія прощання.
— Попрощатися з нашим командиром прийшли також льотчики з Туреччини, — каже Роман. — Це група авіаторів турецьких Збройних сил, які прибули до України за програмою «Відкрите небо». Коли дізналися про нашу втрату, відклали свої справи і взяли участь у церемонії прощання. Я бачив сльози на їхніх очах. Не могли їх стримати і близькі друзі підполковника. Костянтин Вікторович був надзвичайно доброю, щирої душі людиною. І справжнім льотчиком-асом. Це для нас величезна втрата.
На запитання про те, як почуваються врятовані, прапорщик відповів одним словом: «Нормально».
— Про ті трагічні хвилини намагаємося не говорити, бо це для них важка психологічна травма, — додає співрозмовник. — Інколи вони самі починають розмову, повідомляють фрагменти, які вже оприлюднено у ЗМІ. Повторюють, якби наші вчасно не прибули на допомогу, їх би знайшли бойовики. Вони вже шукали парашутистів. Літак упав між двома блокпостами — нашим і терористів.
Співрозмовник уточнив, що членів екіпажу підвищили у званні.
Фото автора.
ДО РЕЧІ
Двоє із трьох членів екіпажу, які на парашутах врятувалися під час трагічного польоту над Слов’янськом 6 червня, вже повернулися на службу. Ще один продовжує лікування. Про це кореспондент «Голосу України» дізнався від прапорщика ескадрильї «Блакитна стежа» на ім’я Станіслав. Разом з іншими побратимами він прибув у Вінницю на похорон свого командира Костянтина Могилка. Прапорщик літав із підполковником Могилком в одному екіпажі. Він теж мав бути в тому смертельному рейсі. Але незадовго перед тим дістав поранення. У зоні бойових дій їхній літак на висоті 300 метрів обстріляли з автоматичної зброї. Кулі пробили борт і влучили в ногу.
Під час церемонії прощання з Героєм України льотчиком Костянтином Могилком.
