91-річна Валентина Павлівна Розум (на знімку) із села Малі Дорогостаї Млинівського району з шести років на дзвіниці. З її 85-річним дзвонарським стажем мало хто зрівняється в Україні. Незважаючи на свій поважний вік, вона і зараз — головний дзвонар у селі.
— Здавна заведено, що на Великдень кожен, хто має бажання, може видзвонювати на церковній дзвіниці, як хоче і скільки хоче, — розповідає Валентина Павлівна. — Отож у дитинстві я завжди з нетерпінням чекала цього свята. Для мене це не була забавка: хотілося вибити з міді не просто звук, а мелодію. Наставником моїм був дід Сянько, який спочатку навчив управляти двома малими дзвонами, потім — трьома. Нині я використовую чотири дзвони — два великі та два малі.
Загалом через дзвонарство у баби Валентини склалися особливі стосунки із владою. У радянський час її кілька разів викликали до райкому партії, щоб змусити
«не будоражити народ».—
Та одного разу навіть комуністи звернулися до мене, — згадує Валентина Розум. — Коли у 1982 році ховали Брежнєва, до мене прийшли з сільради і сказали, щоб я вибила траурну мелодію. Мабуть, така вказівка була по всій країні. І це правильно: будь-яка людина, хоч би яку високу посаду вона обіймала, в останню путь має відійти по-християнськи. Але коли я взялася за дзвони, старий шнур обірвався. Ох і дісталося мені тоді!Валентину Павлівну непокоїть, що нікому передати дзвонарську справу. Мовляв, ще не знайшовся той достойний, який не фальшивив би, не кривив душею, обираючи дзвонарство своєю долею.
— Мабуть, Господь бажає, щоб я дзвонила до ста років, — жартує найстаріша дзвонарка.
Євген ЦИМБАЛЮК, Олександра ЮРКОВА.
Рівненська область.
Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.
