Українська влада назвала винного в біді, котра буквально впала на голови мешканцям шести областей західної України, — природа! Утім, хіба дивина, що й цього разу всі гріхи списали на неї?
А чому б не розібратися: в чому винна природа, а в чому — людина? Адже повені тут були й раніше, й з ними тутешній люд з допомогою влади справлявся без великого галасу в ЗМІ. А от розпачливі заклики природоохоронців — укріплювати береги річок і не вирубувати ліси — не сходять зі сторінок преси впродовж усієї нашої незалежності. Бо деякі найбільші патріоти-політики мають з цього постійне джерело доходів: спочатку вирубують ліс, одержуючи чималий зиск, а потім — такі само гроші на ліквідацію наслідків такого бізнесу від держави...
Тим часом директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко заявив, що нинішня масштабна повінь — наслідок вирубування лісів у Карпатах: після втрати значної їх частки вони неспроможні утримувати вологу, й вона швидко стікає в долини, спричиняючи екологічні лиха. Але навіть після катастрофічних повеней у Закарпатті Верховна Рада не спроможеться затвердити законопроект про заборону вирубування дерев, нагадує Володимир Борейко. Він звинувачує Держлісгосп, який суміщає функції промислової заготовки і збереження лісів, у їх винищенні. Утім, хто його чує?
А повінь забрала життя 30 осіб. Природа, звісно, винна, але все-таки виникає запитання, чи можна було уникнути жертв, бодай частково, оскільки синоптики заздалегідь попереджали про лихо? Очільники МНС пояснюють: мешканці здебільшого самі винні, що потрапили в пастку стихії, не побажавши залишати оселі. Але в репортажах з місць подій люди розповідають, що їх ніхто не попереджав про велику воду. Фахівці пояснюють, що зруйнована система оповіщення. І згадують стару, над якою, бувало, кепкувало населення СРСР, — цивільної оборони, коли за мить про біду можливо було повідомити мало не всю величезну країну.
Красномовний приклад цього — форсоване скидання води на Дністровській ГЕС у Чернівецькій області у зв’язку з формуванням повені на Дністрі й з метою забезпечення проектних режимів роботи гідроспоруд. Наслідок: у 25 населених пунктах трьох районів Вінниччини підтоплені 670 житлових будинків, присадибні ділянки та 472 га угідь. Мешканців не попередили про цю, вже рукотворну, біду...
Ще одна проблема: Міністерство охорони здоров’я попереджає про можливі епідемії, зокрема й тому, що під час повені загинули тварини, починає гнити городина. Але найбільше загрожують побутові відходи зі звалищ, у тому числі й стихійних, яких навколо населених пунктів — незліченна кількість, і які вода, розмивши, повернула мешканцям на подвір’я, городи, а часто й в оселі. Чи треба звинувачувати природу?
Навіть мова не йде про те, чому не спрацювали заходи, передбачені програмою захисту від стихійних лих. На реалізацію якої спрямовані величезні кошти, що мало б коли не повністю убезпечити від лиха, то зменшити удар. Хтось звітував про зроблене чи про використані кошти?
Нині уряд намагається надати потерпілим допомогу, поділивши їх на категорії. Але невідомо, за якими критеріями вони визначатимуться. Утім, про які критерії йдеться, якщо немає самого механізму відшкодування збитків від стихійних лих? Так, ніби ми — перші, кому воно впало на голову, або це взагалі сталося уперше. Про страхування на такий випадок годі говорити: хто про це дбав чи взагалі замислювався?
Ми не єдині, кого карає природа. Але, здається, ми мало не єдині, хто не засвоює її суворих уроків і не готується до лиха заздалегідь, бо 30 осіб, яких забрала велика вода, — надто висока плата за безголів’я. Чи стане вона уроком для України цього разу?
