Дедалі частіше школа опиняється в ролі сороконіжки, кожна ніжка якої отримує різні команди. Зайве доводити, що в результаті виходить або імітація руху, або «бег на месте общепримеряющий».

Рятує ситуацію лише те, що значна частина мудрих директорів шкіл і більшість педагогів знаходять в собі мужність імітувати виконання численних вказівок зверху і самі діють на основі здорового глузду. Як показує практика останнього десятиліття, тільки так шкільний організм не втрачає здатності нормально функціонувати та пересуватись навіть в умовах хронічного кисневого голодування.

Багаторічний досвід директора гімназії дає підстави для висновку: найцікавіше і найуспішніше працюють ті педагогічні системи, які знаходяться на межі хаосу. Звичайно, у школах, в яких немає порядку, виникає проблема: як підтримувати рівновагу, балансуючи на цій хиткій межі?

По-перше, слід зазначити, що хаос в педагогічній сфері є не настільки катастрофічним процесом, як здається на перший погляд.

По-друге, освіті можуть зарадити відносно прості системи антихаосу.

По-третє, слід визнати право педагога на помилку, дати йому можливість рухатись вперед. Це значно краще, ніж «правильно» тупцювати на місці.

Нам конче потрібна принципово нова модель організації та оплати праці вчителя. Мій перший директор школи іноді обзивав на педрадах своїх учителів «урокодателями», які діють за алгоритмом: відчитав уроки — отримав зарплату. Як результат, тільки наші вчителі гризуться за години, тільки в нашій школі можна працювати на півтори, а то і на дві ставки, тільки наш директор може влаштовувати торг: цьому дам (години), цьому дам, а цьому не дам! Саме така система оплати породжує орієнтацію на екстенсивні методи навчання. Вибити більше годин (а значить, і більшу зарплату собі) — у цьому суть чинної системи оплати.

Зміни мають бути всеохоплюючі, адже слід реформувати буквально все, починаючи з книговидання і закінчуючи ліквідацією ВАКу і утвердженням нової системи обрання академіків НАНУ. Іншими мають бути і рушійні сили реформ.

Слід мати на увазі й те, що міністра, який візьметься за реальне реформування вітчизняної освіти, проклинатимуть сучасники і, може, лише через 20—30 років оцінять нащадки. Адже навряд чи сьогодні може розраховувати на підтримку людина, яка підніме руку на монополію влади освітніх контор усіх рівнів; пострадянську модель функціонування науки, захисту так званих дисертацій; звичну систему оплати праці; масштабний тіньовий бізнес тощо.

Навіть випускники 2007 року навчилися жити в тій системі координат, яка визначається забюрократизованістю зовнішнього управління, відсутністю чесної гри, жорстким набором визначених зверху освітніх меню, патологічно слухняним директором, зашуганим учителем і приниженим учнем. На її місце має прийти вільна від бюрократичних пут педагогічна система, у якій панує дух інтелектуальної свободи...

Віктор ГРОМОВИЙ, голова Координаційної ради Асоціації лідерів освіти України, заслужений учитель України.

Кіровоград.

Мал. Василя ФЛЬОРКА.