Село Борове Зарічненського району, що на Рівненщині, найчастіше — 47 разів — згадували в указі Президента від 7 травня цього року про присвоєння почесного звання «Мати-героїня».

У самому Боровому імена нових 47 героїнь поки що невідомі — досі ніхто не потрудився донести до них зміст указу. Тут про нього вже чули, але тільки й гадають, кого саме удостоєно відзнаки. У Боровому Інтернету немає, тож заглянути на сайт Президента, щоб прочитати указ, не випадає. А з району сказали: присвоїли звання не всім. Всього з Борового подали документи про нагородження 153 матерів. Шестеро з них отримали нагороду торік, 15 — на початку цього року, а в останньому указі згадано 47 багатодітних матерів. Отже, більш як половина із представлених до нагороди поки що залишаються без неї. А Таїсія Апончук, згадана в указі, не дочекалась нагороди — померла...

— Нашому селу не знаю, чи є рівня, — гордо каже борівський сільський голова Володимир Калюта. — 198 багатодітних сімей! Щороку нові вулиці з’являються, на кожній сесії даємо ділянки під забудову. Цього року вже 30 ділянок виділили.

Справді, складно знайти рівню Боровому — одному з віддалених сіл Зарічненського району, куди з райцентру треба півтори години добиратися по тряскій бруківці. Хати на нових вулицях ростуть такі, що заткнуть за пояс і райцентрівські новобудови. Хоч не скажеш, що вони тут дешевші. Найняти підсобного робітника на будову коштує в Боровому 150 гривень на день. Ось де можливості для заробітків борівським старшокласникам!

Володимир Калюта розповідає, як ходили вони із землевпорядником по хатах та збирали гроші на сінокоси: «Зайшли до Галі, а вона каже: «Пождіть, піду в хлопців гроші позичу». А що? Діти у нас грошовиті, бо працьовиті. У нас за те, щоб череду на 30—40 корів відпасти, треба 100 гривень заплатити і дати пастухові добру торбу. А у Кутині — 30 гривень. То хіба ж не зароблять діти?»

Чому так високо ціняться робочі руки в Боровому? Бо влітку тут дефіцит робочої сили. Всі чоловіки села їдуть на сезонні заробітки. «Он Івана Касянчика хлопець ще школу закінчує, — наводить приклад голова, — а вже на заробітках».

Бухгалтер сільради і багатодітна мама Любов Романова наводить свій приклад, з якого доходимо висновку, що пошуки довгої гривні на стороні — то прерогатива не лише чоловіків:

— У нас як весна — всі позаорювали свої нивки і на заробітки. А коли настає чорничний сезон, всі у лісі, то добрий заробіток.

Сама Любов Романова встигає всюди. Доки була у відпустці по догляду за своєю найменшою Іринкою, встигла тричі з’їздити на Харківщину полоти буряки та ще раз — збирати. Як їхала вперше, Іринці було сім місяців, а старша Оксана одинадцятий клас закінчувала. Практично на ній залишилося господарство — трьох корів доїла, свиней годувала, 70 сотих картоплі й буряку з меншими дітьми обсапувала. І школу закінчила добре, тепер сама вивчилась на вчительку.

— А я приїхала із заробітків 28 червня зранку, — згадує Любов Романова, — зробила за день обход по городах, а вже 29-го зранку всіх на воза — та й у ліс по чорниці.

Отак дається на Поліссі людям копійка, щоб було за що жити і ростити дітей. «Діти в нас одне одного годують», — каже сільський голова. А Любов Романова зауважила, що не тільки годують. У неї було так, що відразу четверо старших вчилися у Рівному: Оксана і Вадим в університетах, Альоша і Люда в коледжі. А вдома ще троє підростали. «Як же ви вчили одразу чотирьох!?» — «А вони самі себе вчили», — каже мати.

Тепер їм легше. Оксана вже вчителює. Вадим — підприємець. Альона — в торгівлі. Вже й Сергій вивчився на шофера. А Саша закінчив 10 класів і тепер, вважай, головний господар дома. Він і оре, і косить. Навіть Іринка, яка підросла вже до десяти років, має в хаті свою «должность», як каже мати, — пообривати від ростків і понабирати в чавуни картоплі для свиней.

Ця сім’я не унікальна. Так живуть у Боровому всі. Багато дітей і багато роботи.

— У селах нашої сільради народжується багато дітей, а отже, у них є майбутнє, — каже сільський голова.

Людмила МОШНЯГА, Олександра ЮРКОВА.

Рівненська область.