Корисно нині перечитати «Реєстр війська Запорозького Низового Нової Січі 1756 року». Ці списки — істинна поема! Звісно, ні рими, ані віршованого ладу в них немає. Зате там законсервувався міцний дух народу-невмирайла.

«Реєстр...» належить до часів Кирила Розумовського. З його братом Олексієм взяла потаємний шлюб дочка Петра Першого Єлізавета Петрівна, коли стала імператрицею (1742). Під впливом Олексія російський уряд погодився відновити в Україні Гетьманат, а молодшого Олексієвого брата — Кирила обрали гетьманом (1750). Час для складання козацького реєстру був спокійний. До приходу на російський престол Катерини Другої зоставалося шість років.

Отже, про списки

Для початку назву кілька характерних прізвищ зі славного київського полку. Полковники Григорій Ганджа, Михайло Криса, Василь Дворецький, Костянтин Солонина, Семен Жила; полкові хорунжі Яків Горячка, Прокіп Желєзка, Несміян, Прокіп Наливайко, Ярема Дем’янович Брага... Як бачимо, час під Росією не минув безслідно, бо якась частина полкової старшини почала називатися ще й по батькові. Але на ту пору ще не занепала традиція, за якою для означення людини часом вистачало й самого імені чи прізвиська. От, Несміян, та й годі! Або отаман сотні Василь Блябля. Круто!

Й це тільки квіточки. Погляньмо на Батуринський курінь, очолюваний отаманом Яковом Воскобойником. Ось прізвища окремих козаків: Семен Самотуга, Петро Панчоха, Тедір Байдак, Кузьма Таксобі, Лесько Сак, Грицько Зачинайко, Іван Садило, Іван Мовбигора. І далі: Мусій Злий, Хома Крючок, Явтух Їжак, Тиміш Мамай, Грицько Махно, Максим Вуж, Семен Гнаний, Грицько Темний... А от шедевр із шедеврів — Максим Собачий Син!

А тепер — козаки з Донського куреня, яких очолював отаман Степан Сірий. Ось дехто з них: Іван Страх, Андрій Матрос, Дмитро Цап, Юхим Танцюра, Мартин Вечір, Іван Дрюк, Свирид Приблуда, Тедір Кобила, Максим Журба, Назар Запічний, Андрій Покотило, Кіндрат Чуприна, Пилип Хорт, Максим Кривенький, Терешко Роздайбіда. Ці прізвища взято не з роману, а таки з документа... Ось які лицарі колись жили на Донеччині! Що не ймення, то характер, окрема доля.

Канівський курінь рясний на характерні прізвища. Чого вартий сам отаман: Матвій Шкура. Та й козаки нівроку: Данило Сват, Корній Радісний, Данило Ковбаса, Кіндрат Журавель, Олекса Моторний, Тедір Борідка, Андрій Бульба... Чи не з цього списку скористався Гоголь, пишучи «Тараса Бульбу»?

Далі — Грицько Дровітня, Василь Стрижиборода, Василь Ядро, Марко Пробийголова, Карпо Загубинога. Ще далі — Яцько Бидло, Гордій Змій, Федір Сновида, Мусій Торішній, Панас Продайвода, Василь Верхогляд. Й четверо Грицьків: Поперечний, Пекельний, Босий та П’яний.

Корсунський курінь відзначається чудовими іменами: Іван Батько, Грицько Президент, Матвій Безпечальний, Грицько Лелека, Тедір Летючий. До «негативних» можна віднести Максима Єретика, Потапа Зноска, Івана Водоп’яна, Данила Нудного, Степана Клишоногого, Івана Одноразного, Савку Поламайла, Данила Дармодала, Юхима Додирайла, Яцька Міняйла, Івана Нетеходить і, зрозуміло, Грицька Залупейченка.

Були у цьому курені мої однофамільці, а можливо, й родичі: Савка, Кость та Іван Сидоренки. Це приємно.

В уманському курені звертають на себе увагу Ясько Старець, Федір Кілок, Петро П’яниця, Савка Неживий, Павло Плоскоголовий, Іван Ярмо Ногайське.

Переяславський курінь відзначається бойовим прізвищем свого отамана — Петро Шабельник. А от його козакам пощастило менше: Лазар Поганка, Степан Зателепа, Герасим Вилупка, Грицько Обертас, Давид Заблуда, Пилип Драний, Іван Бовдур. І навіть таке: Лаврін Дурний.

Мабуть, окремі з цих назвиськ козаки дістали не з власної волі ще до Січі, або й на Січі — від уїдливих соратників. Зрозуміло, що діти й онуки козаків хотіли позбутися таких прізвиськ. Бо кому хочеться зватися дурним, бовдуром чи драним. Чи не тому нині подібні прізвища трапляються рідко?

А втім, через шість літ після укладання цього реєстру разом з прізвищами почали зникати й їхні носії. Бо німецька княжна Ангальт-Цербтська вийшла заміж за російського імператора Петра ІІІ, а потім влаштувала державний переворот (1762), оголосила себе імператрицею «всєя Русі» Катериною ІІ. Свого чоловіка наказала заарештувати. Незабаром його знищили. Самодержиця скасувала гетьманство, і Кирило Розумовський позбувся булави. Тож перетворення України на європейську державу довелося відкласти на невизначене майбутнє. Запорозьку Січ зруйнували (1775). Величезні простори півдня України Катерина щедрою рукою роздарувала власним коханцям. Селян покріпачили.

Усю цю шкоду вчинила російська державна машина, очолювана (якщо дуже обережно висловитися) коронованою німецькою пройдою та жрицею кохання разом з її фаворитами. Сьогодні відверті прибічники двоголового орла на півдні України за кошти сто разів пограбованого ними українського народу ставлять на українській землі помпезні пам’ятники Катерині Другій. Ось до якого цинізму дійшли російські великодержавні шовіністи з паспортами незалежної в кишенях! Якби Тарас міг почути про таке, він би тричі перевернувсь у труні! Це ж бо він писав про Петра Першого та Катерину Другу:

А ми дивимося й мовчимо. Бо, бачте, демократія. У Німеччині, між іншим, теж демократія, але пам’ятників Гітлеру не ставляють! Бо мають здоровий глузд і, зрештою, людську мораль. А ми позбулись і першого, і другого...

Де ви, сучасні Василю Блябля, Іване Страх, Пилипе Хорт, Гордію Змій, Тимоше Мамай, Олексо Моторний, Марку Пробийголова, Іване Ярмо Ногайське, Петре Шабельник? Де ти, Максиме Собачий Сину? І де ти, Грицьку Президент?!!