Десять років на сцені Львівської опери не було балетних прем’єр. І ось на завершення сезону тут показують «Дон Кіхота». Та ще й якого! Дуже дорогого — більш як півмільйона гривень коштували декорації та унікальні костюми для кожного з 300 виконавців.

Театр міг собі це дозволити. Адже два роки поспіль львів’яни завершують сезон з найкращими фінансовими показниками в Україні, мають зацікавлену публіку і спонсорську підтримку.

Однак річ не лише в грошах. Театр прагнув особливого оформлення спектаклю. Мода диктує спрощення: мінімум декорацій і костюмів, що часом шокує публіку. А Львівська опера намагається дотримуватися класичних традицій та вимог.

Виставу поставила балетмейстер з Москви — заслужена артистка Росії, солістка Большого театру, лауреат премії «Душа танцю» Юліана Малхасянц. Її запрошення до Львова — не випадкове й зворушливе, адже її дядько Петрос Малхасянц, який все життя віддав львівському оперному, теж останніх 10 років прагнув відновити «Дон Кіхота», цей знаковий для театру спектакль. Але смерть стала на заваді. До речі, «Дон Кіхота» у Львові ставили в 1940, 1960, 1973 роках, остання постановка була 1979 року.

Сама Юліана Малхасянц теж виросла у Львові, ходила до балетної школи. Коли була маленькою, смикала за вуса актора, який виконував тоді партію Лицаря Сумного образу. Пані Юліана каже:

— Я не вперше ставлю «Дон Кіхота», робила це у Большому. Однак ця вистава вирізняється особливим підходом. У співпраці з художником Михайлом Риндзаком ми творчо «прив’язали» цей матеріал до сучасності. Використали нові візуальні ефекти — проекцію крил вітряка. У фіналі герой не зупиняється, а йде далі боротися з вітряками. Він не лише мрійник, а й захисник усього світлого в житті, можливо, останній, хто хоче здійснювати подвиги в цьому байдужому світі...

У «Дон Кіхоті» чудово приживається іспанське фламенко, яке з блиском виконують львів’яни. Загалом увесь балет поставлено на основі народно-характерного танцю.

Юліана Малхасянц каже, що їй легко працювалося у Львові. Репетиції йшли відразу на сцені, причому у супроводі оркестру. Можливості балетної трупи дозволили скомплектувати три, а подекуди і чотири склади танцівників. Такого часто не мають і відомі європейські театри, особливо коли йдеться про чоловічий склад. Тож можна говорити про певний рівень львівської школи, до створення якої свого часу доклався її дядько. Саме світлій пам’яті Петроса Малхасянца і присвячено цей спектакль.