Недавно відзначив століття з дня свого заснування Київський національний економічний університет (КНЕУ, стара й досі звична назва КІНГ — Київський інститут народного господарства, ще раніше —Комерційний інститут, всього назва змінювалась десять разів).

Цю подію було пошановано особливим чином — видано книжку «Вітрила натхнення». Якщо коротко — це антологія літературної творчості (переважно віршів) усіх тих, хто в КНЕУ вчиться й викладає нині або викладав і вчився раніше. А вчилися тут, поміж багатьох інших славних людей, кілька першорядних майстрів слова — Тичина, Свідзинський, Довженко, Бабель, Еллан-Блакитний, Смолич, Ушаков.

Книжка робилася не для продажу, та й тираж її скромний — 300 примірників. Власне, тому й на очі рецензентів вона потрапила не одразу. Не одразу також можна сказати, що вона являє собою. Бо є книжки прості й зручні для рецензування — з першого погляду зрозумілі й прямі, як голобля. А є такі, що нагадують дерево, гілля якого переплетене в чарівній непередбаченості.

Оця книжка — саме така. Тут є все, від альбомних віршів, призначених для вузького кола, — до поезії найвищої проби. Поруч — вірші Петра Бєлова, токаря, який нині працює в КНЕУ, й вірші Павла Тичини, написані, коли поет був студентом тодішнього Комерційного інституту.

Який сенс усе це поєднувати? Цей сенс відкрито не сьогодні. Ще один із давніх студентів столітнього вузу, Олександр Довженко, вважав, що у всякій праці є творче начало й тяжіння до краси. Про це нагадує сад, посаджений Довженком на кіностудії — до речі, зовсім неподалік від КНЕУ.

Зрештою, гуманітарне начало — це вже своєрідна традиція університету. Про це свідчать кілька матеріалів, присвячених легендарним особистостям КНЕУ. Приміром, його засновнику Володимиру Довнар-Запольському, академіку Костянтину Воблому та банкіру й політику Вадиму Гетьману, чиє ім’я тепер носить університет.

Окремо варто згадати ще одне унікальне ім’я — Олександр Неприцький-Грановський. Він родом з Волині, ще Леся Українка помітила його перші поетичні спроби. Він вчився в Комерційному інституті в 1909—1913 роках, згодом виїхав у США, там став відомим ентомологом. Американці прозвали його Кузнечик-Грановський, бо він урятував посіви штату Вісконсін від нашестя сарани. Так от, цей серйозний вчений ще від київських часів (і назавжди) був поетом, видав за життя вісім поетичних збірок! Звісно, у «Вітрилах натхнення» вірші Неприцького-Грановського також є.

Як сказано, книжка нагадує крону дерева, де сто гілок — тобто майже сто поетичних імен. Очевидно, не варто порівнювати, чиї вірші тут гірші, чиї кращі. Вражає інше: в нинішньому КНЕУ справді сповідують філософію краси. Серед тих ста, хто подав сюди свої поетичні рядки, більшість — наші сучасники, студенти й викладачі, й зовсім не тільки гуманітарії! Вірші пишуть економісти, маркетологи, кібернетики! Тут і випускник 1959 року Володимир Матвієнко, нині відомий банкір, Герой України, і Тетяна Блудова, доцент кафедри вищої математики, і Григорій Тесленко, доцент кафедри інформаційних систем, і десятки студентів.

Сама пані Людмила Рінгіс, «ідеолог» та упорядник книжки — провідний інженер Головного центру інформаційних систем КНЕУ, голова правління клубу «Дорогами до прекрасного». Пані Людмила має й авторську поетичну збірку «Заповітне і заповідане». Й поетична антологія у неї не перша — раніше було видано збірку сучасних поетів КНЕУ — «Багатобарвне літо».