Нещодавно у «Голосі України» було надруковано матеріал «Ех, дороги...», де йшлося про геть поганий стан українських автошляхів та «закопування» мільйонів гривень у так звані дорожні ремонти. І от тепер, коли стало відомо, що Кабінет Міністрів схвалив концепцію реформування системи державного управління дорожнім господарством, вважаємо, час розпитати фахівців галузі про їх ставлення до всіляких управлінських пертурбацій як панацеї у лікуванні багатьох «хвороб» галузі, нібито обсипаною грішми, але лаяну-перелаяну всіма — від верху до низу.

На прохання редакції до розмови на цю злободенну тему долучився народний депутат України, колишній керівник «Укравтодору» Володимир Демішкан.

— Володимире Федоровичу, на вашу думку, чи здатне реформування управління дорожнім господарством поліпшити, врешті-решт, стан доріг, до чого прагнуть і автори концепції з Мінтрансзв’язку?

— Оголошене реформування передусім передбачає ліквідацію Державної служби автомобільних доріг як центрального органу виконавчої влади. Планується, що дороги державного значення перейдуть підприємству, яке ще необхідно створити, а місцевого значення — місцевим органам виконавчої влади. Отже, дорожніми коштами керуватиме Мінтранс, а пряма відповідальність за дороги лягає на інших. Але треба розуміти, що роль автомобільних доріг в соціально-економічному розвитку держави останніми роками зростає надзвичайно високими темпами відповідно до зростання темпів автомобілізації. По суті, автомобільні дороги перестали бути тільки складовою частиною Єдиної транспортної системи країни, а набули більш високого статусу. Від їх розвитку залежать забезпечення права людини на вільне пересування незалежно від території проживання, темпи економічного розвитку країни, інтеграція до Європейської транспортної системи, обороноздатність держави тощо. Тобто внесення принципових змін в систему управління автомобільними дорогами загального користування шляхом пониження статусу органу державного управління з центрального органу виконавчої влади (Укравтодор) до державного підприємства у складі Мінтрансзв’язку обумовить принципове протиріччя між зростаючим значенням доріг в житті і розвитку країни та зменшенням статусу органу державного управління дорогами. Передача доріг загального користування місцевого значення, довжина яких 150 тисяч км, місцевим органам виконавчої влади, матиме кінцевим результатом повне руйнування створеної роками державної системи управління дорожнім господарством, знищення його виробничої інфраструктури, катастрофічне погіршення стану автомобільних доріг місцевого значення з відповідними соціально-економічними наслідками. Саме про це свідчить вітчизняний досвід деградації мережі сільських доріг. У 70—80-ті роки минулого сторіччя під управлінням Міжколгоспдорбуду в Україні було побудовано майже 100 тисяч км сільських доріг. Після ліквідації Міжколгоспдорбуду через відсутність єдиної системи державного управління ці дороги протягом 15—20 років були майже повністю зруйновані і не підлягають ремонту. Немає сенсу детально обговорювати те, що потребує законодавчого оформлення, це окрема тема. Скажу зрозуміле для всіх: проведення сумнівного стрімкого «реформування» створює також загрозу зриву виконання масштабних завдань з підготовки автомобільних доріг до Євро-2012.

— Здається, дорожники вже були у складі Мінтрансу...

— Так, у 1994—2001 роках. І це була чорна смуга в житті шляховиків. Загальний обсяг фінансування становив 14 відсотків від потреби. Відповідно зменшилися обсяги дорожніх робіт та вимоги до їх якості. Дорожні підприємства були на межі банкрутства, працювали два-три неповні дні на тиждень за середньої місячної зарплати по галузі 250—270 грн. Істотно погіршився стан доріг. Ситуацію переломили шляхом неймовірних зусиль. Створення у 2001 році Державної служби автомобільних доріг, яку тепер намагаються ліквідувати, відіграло позитивну роль. Фінансування з держбюджету збільшилося вп’ятеро (до 2,5 млрд. грн.), загальний обсяг фінансування — втричі. Відповідно збільшили обсяги робіт з будівництва і ремонту доріг. Це допомогло завершити будівництво низки об’єктів- «довгобудів» на маршрутах міжнародних транспортних коридорів та стратегічно важливих для держави напрямках.

— Може, це все матиме продовження?

— Не відомо, адже на розгляд у Комітеті Верховної ради з питань транспорту та зв’язку концепція навіть не пропонувалася, хоча «реформування» передбачає внесення змін до цілої низки законів, і насамперед до Закону «Про автомобільні дороги».

— Тобто, ви стурбовані тим, що фахівці комітету не були залучені до роботи над концепцією?

— Якби ж тільки з цього приводу... Мушу констатувати: в управлінні галуззю сьогодні бракує професіоналів. Вважаю, що нових керівників Укравтодору призначено не за фаховим принципом, а за політичною ознакою. А тим часом звільнено керівників Волинської, Рівненської, Чернівецької, Житомирської, Одеської, Миколаївської та Запорізької обласних дорожніх служб. Під шаленим тиском усіх можливих і неможливих контролюючих та правоохоронних органів перебувають керівники таких служб в АР Крим, Херсонській, Луганській та Донецькій областях. Усі вони — професійні дорожники з багаторічним стажем, заслужені будівельники України.

— У проекті змін до закону про бюджет на 2008 рік уряд істотно збільшив кошти на підготовку доріг до Євро-2012. Чи вистачить часу для їх ефективного використання у поточному році?

— З власного досвіду можу сказати: навіть за максимально напруженої роботи професіоналів потрібно два-три місяці, щоб залучити ті 4,3 млрд. грн. кредитів, на які уряд сьогодні пропонує надати державні гарантії. До речі, за півроку роботи нова команда Укравтодору так і не розпочала залучення 800 млн. грн. кредиту, на які були передбачені гарантії прийнятим в грудні законом про бюджет. Якщо зміни приймуть у вересні, кошти можуть бути отримані не раніше листопада. Коли ж їх освоювати? І про яку ефективність використання цих коштів може йтися?

Розмову вела Людмила МЕНЖУЛІНА.