Іноді доводиться вдаватися до шантажу, щоб здати продукт на переробку
За офіційним даними Закотнянської сільради, на приватних подвір’ях його адміністративної території утримують більш як 400 корів. Однак неофіційні підрахунки збільшують цю кількість на декілька десятків і показують, що за рахунок тваринництва живе понад 60 відсотків населення Закотного.
Деякі родини, наприклад, тримають по шість-сім дійних корів. Село розташоване в Новопсковському районі в північній частині області, далеко від промислової зони, і ця обставина вносить деякі корективи в реалізацію молочної продукції. Селяни змушені здавати її винятково на приймальні пункти, а цей процес не лише не відрегульований, а й деякою мірою невигідний сільгоспвиробникам. По-перше, молоко приймають за дуже низькою ціною — 87 копійок за літр, і диктує ці ціни збирач. По-друге, власники молокоприймального пункту в окремих випадках керуються суто суб’єктивними міркуваннями й можуть не прийняти продукт. А, по-третє, здавання-прийом молока не оформляється офіційно й у цьому селяни вбачають порушення законодавства. На цьому ґрунті в Закотному і виник конфлікт, який триває вже два роки.
Власне, у з’ясуванні відносин задіяно не все населення, а лише невелика група людей. Головною дійовою особою є Тетяна Сивокінь, котра добровільно взяла на себе ініціативу захистити права односельців, за що, судячи з усього, і страждає. Причиною конфлікту, на її думку, стала ситуація навколо приміщення-холодильника, що залишився від розформованого колгоспу. Щоб припинити його подальше розкрадання, Тетяна запропонувала створити кооператив і вкласти в цей об’єкт свої паї. На її пропозицію відгукнулися 17 односельців. Кооператив з приймання молока вони зареєстрували, але далі цього справа не пішла. Щоправда, холодильник сьогодні працює, тільки основним хазяїном став приватний підприємець, інші пайовики до справи не допускаються. По суті, він один з основних приймальників молока в Новопсковському районі. У нього сім молоковозок, а відсутність гідних конкурентів дає шанс диктувати свою політику. Наприклад, у тих, хто йде йому наперекір, не приймає молоко. У родини Сивокінь, зокрема, не приймав його півроку, тому що Тетяна із чоловіком звернулися по допомогу до суду з приводу своїх прав на холодильник. Постраждала і Надія Комісаренко, ще один член кооперативу, який не відбувся.
— Я тримаю сім корів, — розповідає вона. — Щодня надоюю по 100 літрів молока. За рахунок корів і живемо, дочку в інституті вчимо. Після того, як я підписала позов до суду, домагаючись своїх прав на холодильник як пайовик, у мене перестали забирати молоко. Щодня пропадало 100 літрів! Чоловік мені почав дорікати, що я підписала документи. Каже, треба дочку вчити, а ти тут боротьбу за права затіяла. Одного разу не витерпіла, зупинила молоковозку, що повз моє подвір’я їхала, і загородила їй дорогу. Або приймай молоко, або ляжу під колеса! У мене потім був напад, тиск підвищився. Пішла до приймальниці молока, запитую:
«Що треба зробити, щоб у мене молоко приймали?» «Заберіть свої документи із суду», — порадила та. Як тільки я це зробила, так справа й налагодилася. Моїй мамі далеко за вісімдесят. Вона теж вклала свій пай у холодильник. Переживає. «Я, — каже, — 40 років дояркою пропрацювала, воювала у війну, трудилася в колгоспі, і мене за це обманюють. Де мої гроші, які вклала в холодильник?» Шкода мені її. Зібрала за молоко тисячу гривень і віддала їй. «Це твої гроші за пай». Ми тут на селі зовсім безправні, кожен може шантажувати нас і обманювати. Люди бояться говорити правду, відстоювати справедливість, тому що їх одразу покарають. Наприклад, скажуть, що молоко розведене водою й відмовляться його закуповувати. Наш приймальник молока попередив: мовляв, якщо я вас кину, ви взагалі нікому не будете потрібні. А людям жити треба, дітей виховувати, але їх позбавляють останньої копійки.Із цієї причини односельці Тетяну не підтримують, тому що їм загрожують тим, що не прийматимуть молоко. Хоча кожний розуміє, що її вимоги цілком законні.
А вимагає Тетяна Сивокінь, щоб молоко в селян приймали по відомості, в якій фігурували б реальні підписи, щоб у кожного були облікові книжки, щоб виплачували належну дотацію. Людина має знати й контролювати те, що вона здає й одержує. Про це недавно вона казала на сході односельців, але вони, налякані загрозливою їм перспективою бути покараними за боротьбу за свої права, не дали Сивокінь договорити. Деякі навіть висловили побажання видворити правозахисницю із Закотного.
— Я ж стараюся для всіх, — дивується Тетяна Семенівна. —Утримування корів — справа складна й клопітна, але за цю тяжку працю селяни одержують копійки. Зате наживаються інші. Треба ж наводити порядок. Наявність облікових книжок, відомостей, дотацій, боротьба за якість продукту — це, насамперед, державний підхід.
Такої самої думки й голова Комітету із захисту конституційних прав і свобод громадян у Луганській області Микола Козирєв. Він намагається допомогти селянам із Закотного, права яких порушуються. На його думку, місцева влада підтримує інтереси бізнес-структур, а не простих людей. Якби було інакше, ситуацію вже давно було б розв’язано.
Луганська область.
