—
Бабо Шуро! Он ваш дід на БМВ їде! — жартують до 80-річної Олександри Арсентіївни Слинько її молодші «колеги»-пенсіонерки з квіткового базарчика.— Як Шумахер мчить! — додають ще молодші, обізнаніші в сучасних автошвидкостях.
Із глибини вулиці, здіймаючи неймовірний брязкіт і дирчання, вигулькує неперевершений експонат совдепівських часів — інвалідна мотоколяска.
«Антилопа гну», бабахнувши клубком чорного диму, різко гальмує біля продавців квіток і з неї виглядає бадьорий дідок:— Нумо, Арсентіївно, збирайся, — гукає до дружини. — Пора вже додому!
Баба Шура, охкаючи і спираючись на ціпок, складає в
«машину» банки та цеберки, в яких стояли букети. «Уже б мені дома сидіти, — приказує сама до себе, — але хіба проживеш на пенсію? Старчачі сльози...»Більшість жінок, які пропонують туристам квіти, мешкають на околиці Канева, поблизу Чернечої гори.
«Нам не держава, а Тарас дає на шматок хліба, — кажуть пенсіонерки. — 500 гривень, що приносить листоноша, й на молоко не вистачає, бо треба заплатити за воду, газовий балон, паливо...»У багатьох пенсіонерів безробітні їхні дорослі діти. У Каневі дуже важко знайти оплачувану роботу. Тому й стоять цілий день на базарчику старенькі. Вторгують за свої ромашки, півники, чорнобривці по 10—15 гривень — і тому раді.
— Хоч зараз, — обзивається від мотоколяски баба Шура, — важче йде наш
«товар». Для великих київських начальників тутешні заготовляють великі корзини з дорогими квітками, а в нас нічого не купують...— Раніше до причалу приставав теплохід із закордонними туристами, — долучається до розмови ще одна пенсіонерка, Лідія Кузьменко. — Вони нас виручали. А тепер нема теплохода. Кажуть, продали.
— Та й Кобзаревий музей на Горі вже четвертий рік зачинений, — додає ще одна літня квітникарка. — Все щось ламають, переробляють. І Ющенко був не раз, ходив, дивився, а ремонту ні кінця ні краю не видно.
...До підніжжя Чернечої гори під’їхав старий
«ЛАЗ» зі школярами. Бабусі пожвавішали, взяли в руки букети. Почулося: «Купіть, діти, волошки для Тараса...»Черкаська область.
