Візит канцлера ФРН Ангели Меркель до Києва спричинив дискусії і в українському, і в німецькому суспільстві, що, звичайно, знайшло відображення у ЗМІ обох країн. Коли знайомишся з висновками експертів, політиків та аналітиків, то складається враження, що одну й ту само подію, за невеликим винятком, обидві сторони тлумачать по-різному, часто — з протилежним змістом.

Приміром, українські друковані й електронні медіа дійшли висновку: канцлер, заявивши, що Україна «одного дня стане членом НАТО», цілком підтримує нашу країну в цьому прагненні та готова допомогти їй в інтеграції до альянсу. Хоч, коли чесно, то йшлося про те, що німецька сторона запропонувала допомогу у виконанні дорожньої карти щодо ПДЧ — підкинула нашому МЗС роботу: підготувати «навігаційний план на допомогу Україні в русі до НАТО».

Незрозуміло, чому, але обіцянка канцлера про «один день» викликала в українських ЗМІ невимовний захват. Адже зрозуміло, що цей «день» настане, та не раніше, ніж країни — члени ЄС, в тому числі ФРН, розв’яжуть проблеми власної енергетичної безпеки, Німеччина одержить блакитне паливо з Північноєвропейського газогону, який будує разом з Росією та іншими країнами. Це станеться також не раніше, ніж Росія виведе свій флот із Севастополя. Зрештою, не раніше, ніж відповідь на запитання про вступ до альянсу дасть народ на референдумі.

Але, всупереч цьому, ЗМІ, передовсім близькі до Президента, переконують нас у великому успіхові перемовин. А от чимало німецьких медіа по-іншому бачать ці результати. Приміром, газета «Тагесшпігель» порівняла візит канцлера Меркель з рухом по колу в квадраті: з одного боку, вона начебто хотіла наблизити Україну до Заходу, з другого — тримати на відстані. Що цілком зрозуміло: Німеччина не хоче псувати стосунки з Росією — партнером в альянсі, який споруджує газогін, що оминає Україну.

Незалежні експерти, зокрема, керівник берлінського відділення Європейської ради зовнішньої політики Ульріке Герот, котра дала інтерв’ю радіо Бі-бі-сі, теж вважає, що візит канцлера до Києва надзвичайно важливий. З огляду на те, що цим само зроблений крок до реальності та ясності не лише у двосторонніх відносинах, а й європейсько-українських, а також україно-євроатлантичних. Ясність, на її думку, полягає в тому, що Європа зацікавлена в стратегічному партнерстві з Росією. Тому Україна має враховувати це: зближуватися з НАТО, але не викликати ворожого ставлення сусідів. Експерт Ульріке Герот, назвавши Україну шарніром між Росією та Європою, вбачає прямий зв’язок між енергополітикою і вступом України до НАТО.

Така думка не поодинока: про проблему з приєднанням України до ЄС і вступом її до НАТО заявляє дедалі більше аналітиків. Та й наші сусіди — постачальники газу не випадково саме в день візиту канцлера повідомили про можливе підвищення ціни на блакитне паливо до 400 доларів за тисячу кубометрів. Усупереч заявам Юлії Тимошенко після візиту до Москви, що ціна на газ не зміниться, і твердженням Віктора Ющенка, що ціна на газ не повинна бути політичною. Воно то так, але...

Але така реальність, хоч і дуже неприємна. Утім, хіба не про те саме мовчать фахівці в Україні? А коли так, то чому не будувати наші відносини з РФ, враховуючи цей чинник — енергозалежність від неї?

Однак наші очільники вважають такий шлях мало не загрозою незалежності. Водночас Президент України оптимістично заявив під час прес-конференції з канцлером ФРН, що «ми рухаємося правильною дорогою, дорогою, яка влаштовує європейське співтовариство, Німеччину зокрема». Ну звикли ми задовольняти інтереси інших, цього разу — Європи, і край...

І насамкінець. Надії нашого керівництва на те, що ФРН змінить свою позицію щодо приєднання України до ПДЧ у грудні, не справдилися. Утім, до грудня — ще півроку. А в справі руху до НАТО в нас є потужний адвокат, який просуває цю ідею навіть тоді, коли його про це не дуже просить сама Україна, — США. Можливо, вони за цей час ще зуміють переконати європейського партнера — ФРН — передумати? А тоді вже вирішуватимуть, не дуже переймаючись, що про це думаємо ми...