Незважаючи на славне історичне минуле, Запоріжжя утвердилося як регіон лише після того, коли на повну потужність запрацювали новозбудовані Дніпрогес та великі підприємства металургійного і машинобудівного комплексів. У січні області виповниться лише 70 років, але до врочистого відзначення цієї дати тут готуються грунтовно і відповідально. Про те, чим спричинена така увага до ювілею і з якими набутками запоріжці хочуть його зустріти, розповів кореспондентові «Голосу України» голова обласної ради Олександр НЕФЬОДОВ (на знімку).

— Основне завдання, яке ми ставимо перед собою, — це прищепити молоді почуття гордості за рідний край, відродити славні традиції, котрі передавалися з покоління в покоління, а заодно підтягтися в роботі, підвищити загальну культуру, навести порядок у містах і селах, вшанувати пам’ять видатних земляків. Тож про якесь там марнославство не може бути й мови, тим паче що Запорізький край і колись, і тепер відіграє важливу роль у житті країни. А за темпами соціально-економічного розвитку торік ми були перші в Україні та й тепер не поступаємося іншим регіонам. Наприклад, приріст виробництва промислової продукції за січень—травень становить 12,6 відсотка, що в 1,6 разу вище, ніж у країні, а на початку червня до загального фонду бюджетів усіх рівнів надійшло 3 мільярди 716,7 мільйона гривень доходів, що становить 103,6 відсотка до піврічного плану.

— Але ж, Олександре Степановичу, перекоси в економічному розвитку регіону таки відчутні. Високу динаміку зростання забезпечують лише базові галузі промисловості, а от в агропромисловому комплексі триває обвал виробництва. Зокрема, в першому кварталі обсяг валової продукції АПК становив трохи більш як 82 відсотки до відповідного періоду минулого року. Що робить обласна влада для того, щоб підняти село?

— Усе, що можливо за нинішніх реалій. Бо наслідки двадцятирічного спаду виробництва після втрати традиційних ринків збуту продукції та кількарічної посухи здолати непросто. Цю проблему потрібно розв’язувати в комплексі. Якщо говорити про минулий рік, то з прийнятих обласною радою 77 цільових програм було профінансовано у визначеному обсязі 47 на суму 63,7 мільйона гривень, і всі вони тією чи іншою мірою стосувалися розвитку сільських територій. А на підтримку виробничого потенціалу АПК прийнято більше десятка програм. Найважливішими з них є дві, що спрямовані на розвиток зернового господарства та молочного скотарства. Вони передбачають компенсацію 20 відсотків вартості придбаних сільгосппідприємствами тракторів, зернозбиральних комбайнів, доїльних залів та кормової техніки. Результати обнадіюють. Торік на пільгових умовах було закуплено 37 потужних тракторів та 13 комбайнів, а днями хлібороби отримали ключі від 16 нових степових кораблів. Однак до початку жнив ми плануємо закупити ще 40 комбайнів, якщо вдасться задіяти додаткові доходи обласного бюджету. Ще витратніша програма розвитку молочного скотарства, адже вартість доїльного залу — від 1,5 до 2,5 мільйона доларів. Але ми змушені йти і на це, бо кількість корів у сільгосппідприємствах скоротилася до 14 тисяч голів, що в шість разів менше, ніж у населення. На жаль, дядьківські корівки не здатні зупинити товарну інтервенцію на продовольчому ринку — тільки сучасні доїльні зали дають змогу отримувати високоякісну продукцію, яка відповідає вимогам Світової організації торгівлі.

— На останній сесії обласної ради вперше у вітчизняній практиці була затверджена стратегія соціально-економічного розвитку регіону до 2015 року. Чи не є це повторенням попередніх програм, прийнятих колись із великою помпою, а потім тихенько захованих під сукно?

— За роки незалежності в області і справді приймалося безліч усіляких програм. Не всі вони виправдали сподівання, але й безплідними не були. Завдяки цьому ми набрали високі темпи соціально-економічного зростання. Але стратегія — особливий інтелектуальний продукт, створити який нам допомогли канадці. Її концепція розроблялася понад два роки з широким залученням наукових установ, представників бізнесу та громадськості, і в результаті ми отримали не лише оптимальну модель розвитку краю на найближче десятиріччя, а й своєрідну дорожню карту для вкладення інвестицій. Щоб не розпорошувати зусилля і кошти, визначили пріоритетні напрями. На першому місці — розв’язання проблем, пов’язаних із газифікацією, забезпеченням питною водою всіх віддалених територій та із ліквідацією наслідків підтоплень і розмивання узбережжя Азовського моря, чим ми послідовно займалися й раніше. А от другий пріоритет — розвиток туристичного бізнесу та курортно-рекреаційних зон — вималювався, так би мовити, несподівано. Але це закономірно. І на третьому місці — наша найболючіша проблема: оздоровлення довкілля та розвиток медичної галузі, бо область уже відчуває на собі наслідки гострої демографічної кризи, зумовленої цілою низкою несприятливих чинників.

— Ви сказали, що перший із пріоритетів нещодавно прийнятої стратегії перейшов до неї з робочих планів обласної ради. А що вдалося вже зробити, бо область щодо облаштованості сільської глибинки була найгіршою та й тепер має не найкращий вигляд?

— Наведу лише кілька цифр. Якщо за період з 1991-го по 2006 рік було газифіковано лише 20 відсотків сіл, то за два роки роботи обласної ради п’ятого скликання — ще 7 відсотків. Тобто якби раніше цим займалися ґрунтовно, то вже давно люди не виїжджали б із сіл. Щоправда, деякі скептики вважають, що ми закопуємо гроші в землю, бо природний газ стає дедалі дорожчий, але ж і вугілля не дешевшає. Зате, коли «блакитне паливо» приходить до того чи іншого села, там миттю піднімаються ціни на житло і розкуповуються порожні хати. Наявність газової інфраструктури одразу підвищує «капіталізацію» населеного пункту, що створює умови для розвитку місцевого агробізнесу та притоку інвестицій. У цьому ще раз пересвідчився, недавно побувавши в Тамбовці та Новопилипівці Мелітопольського району. Хоча, звичайно, і до газифікації треба підходити виважено. Ось, наприклад, одна із структур ВАТ «Запоріжсталь» нещодавно отримала ліцензію на розробку родовища природного газу в Приазовському районі. Але, як мені відомо, його вистачить на десять років, і то не для всієї області, а лише для приморських районів. Тому треба ще полічити, що краще — будувати газопроводи чи скраплювати газ і доставляти його населенню в балонах.

Видобуток питної води теж став високотехнологічним виробництвом, яке вимагає великих капіталовкладень. Наш край через сильну мінералізацію надр відчуває гострий дефіцит якісної питної води. Водночас біля села Балки Василівського району розташовується незавершений будівельний об’єкт — груповий південно-західний водовід, який включає магістральний водопровід, три насосні станції та очисні споруди. Введення його в дію дало б змогу розв’язати проблему водозабезпечення Великобілозерського, Василівського та Оріхівського районів, а в перспективі — й Енергодара. Але коштів на продовження будівельних робіт немає, тому другу частину своєї каденції хочу присвятити реалізації саме цього проекту.

А про позитивні зрушення в галузі охорони здоров’я можна судити з того, як змінюється вигляд обласної багатопрофільної клінічної лікарні. Лише торік на придбання сучасного медичного обладнання з обласного бюджету додатково виділено 15 мільйонів гривень, на оздоровлення дітей — понад 7 мільйонів гривень. А за перші п’ять місяців нинішнього року за ініціативи депутатів обласної ради районним лікарням сільських територій для зміцнення їхньої матеріальної бази уже надано більш як 6 мільйонів гривень...

— Які ще проблеми ви вважаєте невідкладними?

— Хотілося б, щоб до 70-річчя з дня створення Запорізької області на її території остаточно зникли «міста-привиди». Якщо в Комишувасі вдалося нормалізувати життя, то шахтарське селище Степногірськ, на підтримання життєдіяльності якого з обласного бюджету виділяються великі кошти, й досі напівпорожнє. Бо складається враження, що фінансово-промислові групи, котрі володіють активами закритого на початку дев’яностих років Таврійського гірничо-збагачувального комбінату, дещо не зацікавленні у відновленні його роботи. Тому довелося приймати рішення про створення аналогічного комунального підприємства. І марганцеву шахту у Степногірську ми таки відкриємо, залучивши інвесторів. Активно працюємо і над створенням комунального підприємства «Фермерський ринок», з якого поставлятимуться оптові партії сільськогосподарської продукції до Московської та Ростовської областей Російської Федерації, Могильовської області Республіки Білорусь та в інші регіони, з якими ми підписали угоди про співдружність. Ось і відповідь на те, в який спосіб в області відроджуватиметься сільськогосподарське виробництво.

— Дякую за цікаву розповідь, успіхів вам на благо Запорізького краю!

Бесіду вів Микола МАНЬКО.

Запорізька область.

Фото автора.