НОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

М. Грушевський у «Вступних замітках» до своєї монументальної «Історії України-Руси» зазначав: «Ця праця має подати образ історичного розвою життя українського народу або тих етнографічно-політичних груп, з яких формується те, що ми мислимо тепер під назвою українського народу». Фактично те саме завдання поставили перед собою й сучасні історики В. Литвин, В. Мордвінцев,

А. Слюсаренко у своїй «Історії України». Присвячена 175-річчю Київського національного університету імені Тараса Шевченка книга обсягом 957 сторінок є навчальним посібником та охоплює події від найдавніших часів до сучасності. Книга має не лише практичне значення (навчальний посібник, укладений відповідно до програми для вступників, розрахований на учнів, вчителів, студентів тощо), а й репрезентує системний погляд авторів на історію України. Видання має чітко виражену концепцію, що ґрунтується на прагненні об’єктивно та абстраговано від будь-яких політичних віянь представити етапи історичного буття української нації. Подання та інтерпретація матеріалу здійснені відповідно до сучасних наукових підходів.

Колосальний історичний матеріал представлено у межах чотирьох великих історичних епох: Стародавня доба, Середньовічна історія України, Нова історія України, Новітня доба. У виданні враховано кращі наукові традиції різних історичних шкіл, які діяли на історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Цілком правомірно у розділі «Стародавня доба» зроблено акцент на діяльності тих племен і народів, які склали основу для формування майбутньої української нації, зокрема, трипільській та скіфській культурах. Витоки українського народу автори вбачають у культурі Луки Райковецької (VІІІ—Х століття), що сформувалася на базі празької (склавини) із залученням елементів пеньківської (анти) культур. З цією культурою, як зазначають дослідники, пов’язують племена «древлян, бужан, волинян, уличів, тиверців, які й були безпосередніми пращурами українців» (с. 62).

Історію Києва вчені ведуть від V століття. Важливим моментом є з’ясування значення терміну «Русь» — народ; суспільний прошарок або стан, територія, земля; держава. Дослідники стоять на тому, що Київське князівство виникло на межі VІІІ—ІХ століть, а влада тут належала династії Києвичів, представниками якої були князі Дір та Аскольд, з іменем якого автори пов’язують перше масове хрещення Русі. Після приходу до влади Олега почала правління династія Рюриковичів. Концептуально показано формування Київської держави, її становлення і розвиток.

Вагоме значення має висновок В. Литвина, В. Мордвінцева, А. Слюсаренка щодо національної приналежності спадщини Київської Русі: «Творцями культури Київської держави були насамперед люди Південної Русі. Адже більшість ... шедеврів і в галузі літератури, і в галузі архітектури, і серед мозаїк та фресок народилася у Києві або в інших містах Південної Русі. Звідси зразки культури поширювалися на північні окраїни великої держави, впливаючи на розвиток культури давніх білорусів і росіян.

Сучасна наука розглядає Київську Русь з її культурними надбаннями як витвір українського народу в княжий період його історії» (с. 155).

Показано перебування України у складі інших держав, зокрема Литви, Польщі, Австро-Угорщини, Росії. Особливий акцент зроблено на ґенезі та розвитку українського козацтва як державницької сили. Політична картина кожної епохи супроводжується аналізом культурного і релігійно-духовного життя українського народу. Нову історію України вчені починають з національно-визвольної війни українського народу 1648-57 рр. під проводом Б. Хмельницького, результатом якої стало утворення козацької держави — Гетьманщини (ХVІ—ХVІІІ століття). Основу договору України з Москвою 1654 року вчені оцінюють як військовий союз, а все «інше — обмеження зовнішньополітичної діяльності гетьмана, сплата податків і присутність воєводи у Києві — було просто ціною, за якої Москва надавала свою військову допомогу. Гетьманщина, у свою чергу, отримала найширшу автономію — не тільки зберігши незалежність у вирішенні внутрішніх питань, а й отримавши офіційне право на зовнішньополітичні зносини. Москва закрила очі на далекий їй дух козацької вільності й соціальної свободи» (с. 280). Власне, у книзі детально представлено діяльність та політику кожного з українських гетьманів, визначено їхній внесок у розбудову Гетьманщини, зокрема, особливий акцент зроблено на постатях І. Виговського, Д. Дорошенка, Д. Многогрішного, І. Мазепи, П. Орлика та ін. Власне, Козацькій державі у дослідженні присвячено досить велику увагу.

Детально описано історичний розвиток України у ХІХ столітті під час її перебування у складі Російської імперії. Процес формування української нації та її світоглядних основ репрезентовано значною мірою через феномени української культури, адже за умов відсутності національної державності саме у духовній сфері були реалізовані найвищі пориви нації. Зокрема, акцент зроблено на діяльності «Руської Трійці», Кирило-Мефодіївського братства тощо. Вагоме місце приділено також особливостям соціально-економічного розвитку України та політичним рухам, які були визначальними для цієї епохи, зокрема соціал-демократичному, ліберальному, національному тощо. Особлива увага звертається на ті феномени, які склали безпосередню основу для формування Української держави на початку ХХ століття. Зокрема, на «Самостійну Україну» М. Міхновського, Братство Тарасівців, різні політичні партії, в основі діяльності яких лежала національна ідея.

Новітню добу вчені розпочинають становищем України у Першій світовій війні. Вагомого значення надано діяльності Української Центральної Ради на чолі з М. Грушевським та діяльності В. Винниченка. Детально проаналізовано причини поразки національних сил на початку ХХ століття в їхньому прагненні створити незалежну Україну. Об’єктивно і зважено аналізується становище України у складі Радянського Союзу. Зокрема, факт голодомору 1932-33 рр. в Україні визначається як один із «найжорстокіших злочинів сталінізму проти українського народу» (с. 719). Значну увагу приділено судовим процесам та масовим репресіям в Україні. Аналізуючи стан України під час Другої світової війни, вчені показують діяльність Червоної Армії, УПА, ОУН. Системно і повно показано життя в Україні після війни. Зокрема, дисидентство 1960—80-х рр. визначається як «опозиційний рух різних верств населення проти тоталітарної держави, який мав мирний характер. В Україні дисидентство мало національне забарвлення» (с. 821). Останнє зауваження є цілком правомірним і досить новаторським.

Окремий розділ присвячено часам перебудови та становленню незалежної України. Народний Рух України визначається як «громадська організація, що об’єднала різні політичні сили, центристська за своїм спрямуванням» (с. 843). Першим і визначальним внеском в утвердження справжнього суверенітету України вчені називають прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. Об’єктивно аналізуються спроби реформування економіки України та причини їх невдач. Акцент зроблено на Конституції 1996 року. Об’єктивно мовиться про часи президентства Леоніда Кравчука та Леоніда Кучми, а також про події 2004 року. Завершується книга аналізом політичної кризи в Україні 2006 року, дострокових парламентських виборів 2007 року, сучасного стану і проблем української економіки, зовнішньої політики та міжнародних зв’язків незалежної Української держави, культурних процесів у незалежній Україні.

Книга В. Литвина, В. Мордвінцева, А. Слюсаренка відзначається двома головними рисами. Перша — дати об’єктивний і системний огляд та аналіз подій. Друга — проаналізувати причини невдач Української держави на різних етапах її становлення та розвитку. У виданні відчувається поєднання і суто наукового мислення, і практичного аналізу, адже над ним працювали університетські вчені В’ячеслав Мордвінцев та Анатолій Слюсаренко і Володимир Литвин, який, крім наукової діяльності, має колосальний державний досвід і залишається одним із провідних політичних лідерів сучасності. Такий синтез робить книгу цікавим чтивом для кожного, хто цікавиться історією українського народу. Крім того, можна цілком правомірно говорити про те, що історична наука Київського національного університету в особах трьох його вчених репрезентувала солідне наукове видання, що може стати науковим орієнтиром для сучасної історичної науки. До 175-літнього ювілею Київського національного університету з’явилося видання, в якому представлено сучасне наукове бачення масштабної картини історичного буття України.

Оксана СЛІПУШКО, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.