«Будете базарити — у вас будуть проблеми...»

«Земля — це наша святиня, годувальниця, невичерпне джерело натхнення нашого народу».

(З саморобного плаката при вході в Лохвицький районний відділ земельних ресурсів)

Прихід у район маловідомої в цих краях компанії ще два роки тому особливої тривоги в селян не викликав. Адже одна компанія, юридична адреса якої була хоч і далеко звідси, обнадіяла багатьох тим, що викупила і дала друге дихання найбільшому в Європі Лохвицькому цукровому заводу, котрий через недозавантаження сировиною почав занепадати. Нічого лихого не могли сказати й про інше підприємство (назвемо його ТОВ R.), яке прийшло в район майже разом з цією компанією. Та попри все, селяни вірили, що поява в районі грошовитої компанії й нового товариства піде лише на користь усім. А ще сподівалися, що прихід у село будь-якого інвестора здійснюватиметься відкрито і гласно, а головне — на конкурсній основі: хто запропонує кращі умови оренди екологічно чистих полтавських чорноземів та майна, тому й довірять свої майнові та земельні паї.

Коли ж ТОВ R заявило, що має намір всерйоз і надовго тут окопатися, орендувати 20—25 тис. га й вирощувати переважно цукросировину в цьому та суміжних Роменському, Гадяцькому і Чорнухинському районах, його керівника на засіданні районної ради в листопаді позаминулого року спитали:

— Ви будете працювати на наших землях з нашими людьми, а податки надходитимуть у сусідній район, де зареєстроване ваше ТОВ, а нам треба, щоб наповнювався наш бюджет, бо від цього залежить життєдіяльність усієї інфраструктури району...

Керівник товариства пообіцяв, що перереєструється за місцем основної роботи і наповнюватиме місцевий бюджет. Сказав також, що дбатиме про соціальну інфраструктуру тих сіл і господарств, де працюватиме, що не робитиме болісних скорочень кадрів і т. п. Та чи не найбільше тоді запам’яталося присутнім те, як активно підтримували це ТОВ і його директора деякі представники районної влади. Вони запевняли, що це порядні інвестори і прийшли в район для добрих справ.

Але одна справа говорити, а зовсім інша — перти плуга, як кажуть селяни.

«Хочете чи не хочете, а ми прийдемо на цю землю»

Тутешній СВК навіть у цей занапащений час до приходу нових підприємців був у п’ятірці найсильніших з-поміж сільгосппідприємств району. Славився він потужним тваринництвом, де було шістсот корів дійного стада, сільгоспугіддями з 3 тис. 200 га орної землі. Люди повірили керівникам ТОВ R. і здали в оренду їм свої майнові та земельні паї. До речі, останніх, зареєстрованих у місцевій сільраді (вона об’єднує 7 сіл), як стверджують у Лохвицькому відділі земельних ресурсів, найбільше в районі — понад 1400. Ви, шановний читачу, лишень зауважте, що згадане товариство з обмеженою відповідальністю, як і всі йому подібні, вибрало для так званого інвестування не найбідніше село, щоб підняти його з руїни, а одне з найбагатших, з міцним господарством, котре непогано жило і без нього. І як же віддячив селянам благодійник-інвестор за їхню доброту і святу наївну простоту? Насамперед викупив у людей, кажуть фахівці, майнові паї за 10 відсотків від залишкової вартості, тобто за безцінь, а стадо пустив під ніж. І що важливо: якщо раніше тут працювало 360 чоловік, то інвестори взяли на роботу всього шість з них. Іншим сказали «нема роботи». Як зауважили в розмові зі мною механізатори, «новий орендар усе розбомбив — ні скотини, ні кола, ні двора...»

Слава про інвестора швидко облетіла навколишні села. Тим паче, що про нього говорили не лише під час перекурів, але й після «погрому» на районних нарадах. З такою репутацією ТОВ R. могло б шукати простаків хіба що за тридев’ять земель. Однак новий орендар рушив у ближні села. І знов у не найбідніші.

— Ми хочемо до вас... — починали його посланці делікатно і здалеку, а на завершення млявої розмови непрохані гості викладали суть варязького «візиту» прямим текстом: — Продавайте свої корпоративні права і будемо разом працювати...

— Так ми ж працюємо — оремо, сіємо і жнемо, худобу вирощуємо, платимо податки. І виходить не гірше, ніж у людей... — намагалися відбитися селяни.

— Хочете чи не хочете, а ми прийдемо на цю землю, — не то завершував балачку, не то погрожував непоступливим керівникам сільгосппідприємств представник ТОВ R.

«З тих пір почалася війна»

У кожному селі, де з’явився новий орендар, ці процеси проходять болісно, а в деяких — навіть украй драматично. Люди не хочуть миритися з тим, що робить новий підприємець, тому щоб захистити свої, як вони кажуть, поля, ферми, худобу, виходять на перекриття міжобласної автостради та залізничної магістралі, лягають під колеса «Джон Дірів». Правоохоронці в таких випадках, як кажуть учасники цих акцій, нерідко лише спостерігають за перебігом подій або ж допомагають можновладцям.

Декому може здатися, що маємо справу всього лише з ломкою стереотипів, боротьбою нового з віджилим, з упровадженням не бачених тут новітніх технологій, до яких дрімучі селяни ще не доросли. Проте, на думку людей, це — звичайне рейдерство, яке нерідко межує з розбоєм на великій дорозі. Бо як інакше можна зрозуміти слова охоронця товариства, який «повсталим» пайовикам процідив крізь зуби: «Будете базарити — у вас будуть проблеми, а декого з вас можуть і не знайти...» Подібну лексику, про яку мені розповіли механізатори, можна було почути хіба що «на зоні». Отож можна уявити стан ніким не захищених селян з їхніми паями.

А ось інші факти, про які розповіли механізатори з відділку № 2 одного села (їх тут близько тридцяти чоловік), з якими в кінці робочого дня зустрівся на польовому стані. Люди цього мальовничого, з прикарпатськими краєвидами, відділку вже кілька місяців воюють з ТОВ R. та його керівництвом. Дійшло до того, що на їхнє поле, на якому дружно зійшов ячмінь, загнали два «Джон Діри» й почали знищувати посіви. У відповідь тутешні механізатори кинули свою потужну техніку й направили її проти зловмисників. Напруга була така, що ледь не дійшло до бійки і кровопролиття. Заслуговує на увагу й цікава деталь тієї події, про яку нагадали її очевидці: коли один з керівників РДА, вчорашній фермер, побачив цю дику витівку і зателефонував директору ТОВ R., щоб він приїхав на поле розібратися та покласти край цьому неподобству, той не з’явився.

«П’ятеро засновників продали людей»

А почалося це протистояння з факту, який украй обурив людей. У липні минулого року, як розповів заступник директора ТОВ «Перемога-плюс» Олександр Романюк, в контору центральної садиби цього товариства, коли роздавали наряд, прийшов керівник ТОВ R. і сказав, що відтепер власниками згаданого товариства є вони, й керівник у них уже не Ольга Крига, а він, бо мають усі права. Обурило селян і те, що зробили це, коли Ольга Федорівна була у відрядженні. «З тих пір і почалася війна...» — каже О. Романюк.

Як потім з’ясувалося, права власників справді передали п’ятеро з шести засновників товариства. Усі, крім О. Криги. ТОВ R. купило ці права, кажуть механізатори. «Подумати тільки, — каже Олександр Романюк, — п’ятеро засновників фактично продали людей. Якщо вже хотіли передати свої права, то чого не зробили це гласно?»

Та як би там не було, а процес пішов: кожна зі сторін не здається, а добивається «своєї правди» на всіх щаблях влади і насамперед у судах. За рік уже відбулося до десятка різних судів, а тяганині не видно кінця. В цій ситуації можна поспівчувати найбільше Ользі Кризі, котра почала судитися зі своїм, так би мовити, товариством, але з новим керівником, яке разом з п’ятьма іншими аграріями у 2004 році заснувала і тягнула на своїх жіночих плечах до останнього часу.

У пошуках правди Ольга Федорівна почала звертатися до судів з позовами про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ, на яких її звільнили з посади директора і виключили з товариства. Господарський суд Полтавської області ще в листопаді минулого року, встановивши чимало порушень з боку відповідача, задовольнив її прохання. А першого квітня цього року вже Київський міжобласний апеляційний господарський суд, розглянувши скарги представників ТОВ R. на рішення господарського суду Полтавської області від 20 листопада минулого року, залишив їх без задоволення, а рішення останнього суду — без змін. Були й ще суди-пересуди. І ось сталося те, чого багато хто з селян чекав: Октябрський райсуд Полтави в середині березня цього року поновив О. Кригу на роботі та прийняв рішення стягнути з її кривдників заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Здавалося б, усе стало на свої місця. Тим паче, що вже згаданий Октябрський районний суд Полтави зупинив також дію дозволу від 03.03.2008 року на виготовлення нової печатки ТОВ, виданого ГУ МВС України в Полтавській області. Однак новий директор ТОВ не погоджується з рішенням суду про поновлення його попередниці на роботі та стягнення зарплати за вимушений прогул і подає скаргу до апеляційного суду Полтавської області. Поважний суд відхилив його скаргу, а рішення попереднього суду залишив без змін.

Тих, хто не захотів з новим власником працювати, звільнили з роботи

Не зайвим буде нагадати, який фінансово-економічний вигляд мало ТОВ «Перемога-плюс» до 25 липня 2007 року, коли на зборах Ольгу Кригу усунули від керівництва і з’явився новий господар. Тут непогано працювали: сплачували податки, люди одержували зарплату — в середньому понад 550 грн. на місяць; за неповні три роки свого існування ТОВ придбало на мільйон гривень нової техніки — майже стільки, скільки всі реформовані господарства району разом. Показово й те, що тут обробляли 5000 тис. га землі, на якій 70 відсотків займали зернові культури, а на решті — технічні й кормові. Мало воно й розвинене тваринництво — майже 1200 голів худоби, з яких триста дійних корів. Розводили худобу відомої в країні української степової породи. Причому таку, що кращі її екземпляри показували навіть відвідувачам аграрних виставок у країні та Сорочинського ярмарку. А ще вирощували свиней, допомагали утримувати соціальну інфраструктуру села тощо.

Звільнивши на тих спірних зборах ТОВ «Перемога-плюс» його директора й одного із засновників Ольгу Кригу, нові господарі почали запрошувати спеціалістів, щоб ті переходили на роботу до них. Керівні кадри товариства прийняли умови ТОВ R. А понад 700 пайовиків, у тім числі механізатори, — не забажали йти до них. На всілякі вмовляння: «працюйте, як працювали, й у вас усе буде гаразд» — не піддавалися. Тих, хто не визнав нового власника і не побажав з ним працювати, звільнили з роботи.

Протистояння орендаря й орендодавців разом з найвойовничішими механізаторами закінчилося тим, що до кінця липня минулого року більшість власників земельних паїв ТОВ «Перемога-плюс» розірвали угоду (за згодою сторін, як вони кажуть) з новим власником-орендарем згаданого товариства й уклали новий договір з ТОВ «МТС Лохвицяцукросервіс», яке очолює Юрій Черненко. Є ще, кажуть, незначна кількість настраханих безправ’ям пайовиків, які нікому не вірять і не хочуть давати землю в оренду. Орендодавці задоволені угодою з місцевою машинно-технологічною станцією (МТС) й тому, що емтеесівці більше давали за їхні майнові паї.

Керівники ТОВ R. з цим не хочуть миритися, тому й не визнають факту розірвання з ними угоди. Їх можна зрозуміти, бо втрачають багато. Адже тут земельний пай — кадастрових 5,64 га родючої землі, а є й такі паї, де гірші землі, — по 7 га. Лише в одному селі нині обробляється 3 тис. га землі з 4200 наявних. Красномовний і такий факт: в кінці лютого цього року від нового власника ТОВ «Перемога-плюс» до ТОВ «МТС Лохвицяцукросервіс» перейшло майже 600 орендодавців з 3117 гектарами землі. Усі вони, з ким довелося розмовляти, задоволені новим орендарем: є робота, техніка працює, немає болісних скорочень кадрів, вчасно виплачується непогана зарплата і т. п. Такий стан справ не всім до вподоби, тому й намагаються в судах довести, що ніхто з ТОВ R. не розривав угод. Заради цього інколи вдаються, як кажуть механізатори, до нецивілізованих вчинків: відключають подачу електрики до помешкань людей, магазину. Це нездорове протистояння ледь не призвело до побоїща на вищезгаданому ячмінному полі, після чого механізатори і вдень і вночі сторожують там. На моє запитання «чи з дробовиками?» Олександр Романюк відповів: «Йдеться до цього...»

«Як керівник скаже, так і буде»

До такого фіналу, на переконання механізаторів, підштовхнули і влада, і нові орендарі. Адже селяни не раз зверталися до можновладців району й області з тим, щоб викручуванню рук пайовикам, цьому неприхованому рейдерству, покласти край. Останнє — не перебільшення, кажуть ті ж механізатори. Ще до «втечі» в «МТС Лохвицяцукросервіс» дехто з працівників зіткнувся з проблемою одержання зарплати у нового власника. Її можна було одержати лише після того, кажуть люди, якщо спершу розпишешся в окремій відомості за те, що ти здаєш ТОВ R. свій пай в оренду. Тутешньому трактористові, приміром, сказали, що не видадуть зарплати, поки не дасть згоди на передачу свого паю в оренду і не розпишеться за таку «угоду». Або інший приклад. Селянин, у якого захворіла дитина, звернувся до нового власника по допомогу. А йому прямим текстом: «Віддай землю в оренду, агітуй інших це зробити і буде тобі допомога». Те саме сказали й чоловікові, який захотів виписати у господарстві теличку.

Весь недовгий шлях згаданого ТОВ у селах Лохвицького району на видноті у людей. Тож не дивно, що вони говорять про те, як було в господарстві до нього і що сталося після його приходу. Послухаймо і ми розповіді очевидців, котрі знають про діяння нового орендаря не з чужих слів.

— ТОВ R. вивезло від нас і продало, — бідкалися мені механізатори, — на 4 мільйони гривень соняшнику, цукру, сої, проса, гречки і за це нам не купило і цвяха... Де був комплекс великої рогатої худоби, повирізали її майже всю. Ми не давали, викликали міліцію. А вона розпорядилася: «Скотину — у райвідділ». Сподівалися, що там розберуться, але звідти худоба пішла на м’ясокомбінат. Вивезли її двома скотовозами та одним ЗІЛом. А ще було там вісімсот голів свиней, нині ж половина лишилася. Цих тварин тримали на голодному пайку, немов у Бухенвальді. Ми хотіли завезти туди зелену масу, щоб хоч якось зарадити біді. Не дозволили цього робити, бо як тільки повезеш — ти звільнений. Збиралися нові орендарі й все зерно вивезти, але ми не дали — шлях перекрили бензовозом... А як влада реагувала на такі «реформи», ви вже знаєте. Коли ми говорили про це свавілля з одним з керівників РДА, — пригадують механізатори, — він мовив відверто: «Як скаже керівник ТОВ R., так і буде, бо це ТОВ мені не підчиняється...»

Форми протесту тих, хто не бажав підкоритися новоявленим орендарям, були всілякі. Доведені до відчаю, люди готові були силою захищати своє, як вони кажуть, бо «тут діди і прадіди наші потом землю поливали, і всім була робота, поки вони не з’явилися». Шукали правди селяни і в обласного начальства. Якось, коли в село Токарі, пригадують механізатори, завітав один з керівників Полтавської ОДА (він, кажуть селяни, частенько навідується в район з тих пір, як сюди прибуло ТОВ R.), вони звернулися до нього по допомогу та запитали: коли скінчиться це свавілля новоявленого орендаря? Обласний керівник дав їм зрозуміти: те, що робить ТОВ у Лохвицькому районі, — це добре і так треба й далі чинити. «Ми ж їздили в столицю на Майдан, хотіли, щоб усі жили по правді», — у розпачі мовили люди. «Та хто знає, чого ви туди їздили...» — почули у відповідь.

Договір назавжди

Окрема тема про договори, які укладає ТОВ R. з власниками земельних паїв. Ось один з них, виданий селянину Б. (на прохання орендодавця, його прізвища не називатиму). Датований він липнем позаминулого року, а укладено його на п’ять років. Після аналізу угоди складається враження, що такі договори є не короткотерміновими, котрі укладаються на рік, два чи три, а через недосвідченість селян можуть стати для них фактично договорами назавжди. Так кажуть фахівці. Насамперед я знайшов багато розбіжностей з тим, що пропонує Типовий договір оренди землі, затверджений постановою Кабміну від 3 березня 2004 року № 220 з подальшими змінами у 2006 році, як того вимагає чинне законодавство. Не збігається тому, що в ньому в багатьох із 43 пунктів чимало що дописано орендарем заради свого інтересу. Тут не просто знаходимо розбіжності з Типовим договором, а неприховане бажання якомога швидше не лише заробити кошти, що цілком природно, але й стати власником орендованої земельної ділянки.

У розділі «Строк дії договору» ТОВ R. по-своєму це трактує, а не так, як пропонує Типовий договір. А в розділі «Орендна плата» бачимо чимало самодіяльних відступів, не кажучи вже про невелику річну плату. Не розписані окремо права та обов’язки обох сторін, як подано в Типовому договорі. А в 39-у пункті, де мовиться про розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку (що особливо актуально для нашої теми!), в Типовому договорі було два слова на вибір: «допускається (не допускається) — потрібне підкреслити», то у ТОВ R. лише одне — «не допускається». А чому б не дати у договорі для селян обидва пропоновані вислови, щоб орендодавці самі викреслювали непотрібне? А текст 43-го пункту орендар взагалі, як на мене, придумав, щоб не тільки настрахати тих, хто спробує в односторонньому порядку розірвати угоду, а й кошти за річну оренду забрати як штраф. Насправді ж у Типовому договорі цей пункт говорить про те, коли договір набирає чинності. І подібного можна знайти у згаданій угоді чимало.

Досить печальним для орендодавця може бути 23-й пункт договору в розділі «Умови повернення земельної ділянки». Виявляється, що за поліпшення стану земельної ділянки, яке орендар, щоб мати пристойні врожаї, змушений робити, орендодавець повинен йому відшкодовувати. Типовий договір подає два слова на вибір щодо умов відшкодування: «підлягають (не підлягають) — непотрібне закреслити», а в нашого ТОВ R. стоїть лише перше з них. От і скажіть тепер, як селянин поверне свою ділянку, якщо орендар-«благодійник» виставить рахунок з п’ятьма чи шістьма нулями селянину за те, що нібито поліпшував її стан — вносив мінеральні чи органічні добрива, гербіциди і т. д.?

Добралися і до водойм

Прибирають до рук спритні ділки не лише землю і майно селян, а й ставки та озера, де споконвіку на їхніх берегах і плесах діти та дорослі могли відпочити після трудового дня або ж улітку на канікулах, скупатися чи порибалити з вудкою. Сьогодні робити це майже неможливо, бо у водойм з’являються нові хазяї, яких селяни здебільшого і не знають, і не бачать. А охорона, приставлена орендарем-невидимкою, тим, хто наближається до ставка чи озера, каже «зась!»

У селі Піски Лохвицького району на околиці, в урочищі Цегляна Гора, є ставок з 19,9 га водяного плеса. П’ять років поспіль його орендувало, уклавши угоду з РДА й погодивши з Пісківською сільрадою, тутешнє ВАТ «Насіннєве». Згідно з чинним законодавством воно має переважне право і на подальшу оренду водойми. Доходить інколи до смішного: то орендодавець повідомляє пісківців, що вони заборгували орендну плату, а Київський міжобласний апеляційний господарський суд встановлює, що це сталося з вини якраз РДА, яка всупереч умовам договору не повідомила ВАТ «Насіннєве» про зміну порядку орендної плати; то кажуть у районі, що не одержали листа пісківців, в якому вони обгрунтовують своє право на продовження оренди водойми на новий термін, а в селі показують ксерокопію того листа з печаткою канцелярії установи, котра засвідчує його реєстрацію.

Я поцікавився цим питанням у керівника РДА і голови районної конкурсної комісії з відбору бажаючих отримати в користування на умовах оренди водний об’єкт

В. Щурова. Віктор Степанович сказав, що до нього він не причетний. Його перший заступник Микола Жарий також відповів, що до ставка біля села Піски не має відношення. А по селу ширяться чутки, називають мені навіть прізвище людини, на чиє ім’я начебто збираються оформити оренду ставка в урочищі Цегляна Гора. А поки ця нескладна для юристів справа вирішується в суді, сторож ставка, пенсіонер-чорнобилець, тихенько звільняється з роботи, бо знає, чим може закінчитися для нього ця катавасія, якщо сюди прийде новий хазяїн зі своєю охороною.

...Ось така невесела історія про прихід у села Лохвицького району ТОВ R., про те, що виходить, коли влада й селяни не чують одне одного. Щоправда, як каже недавній керівник РДА, а нині керуючий АБ «Полтава-Банк» Анатолій Заславець, ТОВ R. не саме прийшло — його привів у район один з чиновників Полтавської ОДА. А щоб розчистити йому дорогу, зауважує екс-голова РДА, цей чиновник по 6—7 разів на рік буває в районі там, де працює ТОВ R., тоді як в деякі інші райони області йому вистачає часу хіба що на один-два візити...

Слід, однак, зауважити, що керівники господарств і селяни загалом не проти приходу нових інвесторів та орендарів. Руйнівні наслідки псевдореформ на селі, структурні зміни в агрогосподарствах, сільське безробіття з надлишком робочих рук, занепад інфраструктури і т. п. вимагають цього. Головне — як це робитимуть новоявлені орендарі, на яких умовах: відверто і гласно, на конкурсних засадах чи потайки і підступно, щоб згодом розтягти те, що ще можна, щоб ламати до коліна непокірних і показати не тільки свою силу, а й зверхність. Люди хочуть, щоб з потужною сучасною технікою, з солідними коштами приходили совісні орендарі та інвестори, а не типові прихватизатори чи криміналітет з надщербленою мораллю. Анатолій Петрович і досі не може заспокоїтись, коли починає пригадувати, як в його рідному селі Свиридівці викручували руки і керівникам, і селянам ТОВ «Батьківщина», щоб схилити їх на користь зайшлого орендаря; як деякі керівники району, нерідко порушуючи законодавство, проштовхували «потрібного» орендаря. «Прикро й те, що робили це тоді, — каже А. Заславець, — коли я хворів. А я ж був засновником цього товариства, його керівником...»

...Полишаючи чудовий Лохвицький край, звернув увагу на те, що місцеве начальство знову заметушилося і готується до чергової зустрічі на кордоні району уже знайомого нам одного з керівників області. Подумалося: після цього ТОВ R. іще впевненіше завойовуватиме позиції на цій благодатній полтавській землі.

Полтавська область.