Два в одному

У росіян є відома приказка про дві біди: дурнів і дороги. У нас вона, так би мовити, осучаснилася, поєдналася «два в одному». Українці сьогодні кажуть: біда — це коли дурні їздять по наших дорогах. Ця відверта народна мудрість спадає на думку, коли ознайомлюєшся з останніми рішеннями Укравтодору щодо будівництва, реконструкції та капітального ремонту доріг у Чернігівській області.

Як і будь-яка халепа, ця теж має передісторію. Ще з радянських часів у специфічній шляховій царині існує Державна програма розвитку автомобільних доріг, що визначає чіткий порядок дій. Перед новим бюджетним роком місцева влада збирає пропозиції, визначає реальні обсяги робіт, враховує доцільність і першочерговість будівництва. Після прийняття кошторису держави Кабмін затверджує перелік об’єктів та витрат. Потім Укравтодор разом зі своїми структурами в областях визначає конкретику — яка організація, від якого села, скільки кілометрів. І з початком тепла шляхо-будівельні колони вирушають на об’єкти.

Нинішньої весни нічого не віщувало кардинальних змін. 17 квітня Кабінет Міністрів своїм розпорядженням № 674-р на виконання Державної програми розвитку автомобільних доріг загального користування України виділив на будівництво під’їздів з твердим покриттям до сільських населених пунктів Чернігівської області 185840,5 млн. гривень.

А після цього почалися дива дивні. Раптом на теренах Придесення з’явилися нардепи від урядової партії і, рапортуючи про черговий прорив, закинули: мовляв, своїми зусиллями «вибили» на дороги небачені досі гроші. Тож ми і визначатимемо, хто будуватиме в області і куди.

Мабуть, через очевидну абсурдність заяви ніхто її не сприйняв серйозно. І даремно: 1 липня Укравтодор видав наказ № 365, яким вніс зміни до згадуваного розпорядження Кабміну. І коли не знати, що першоджерелом має слугувати цій державній службі Державна ж програма, то можна переконливо стверджувати: писаний новий документ саме на виконання слів народних депутатів. Бо в розпал будівельного сезону із затвердженого переліку вилучаються всі (!) дороги з твердим покриттям до сільських населених пунктів. Натомість Чернігівщина одержує об’єкти капітального ремонту на 163340,5 млн. гривень.

Аргументація геть вражає новизною і неординарністю —її просто хочеться цитувати: «Проведений Чернігівською обласною радою моніторинг показує, що кількість населення у переважній частині населених пунктів, де будуються під’їзди, не перевищує 20 чоловік та чисельність їх мешканців має тенденцію до зниження аж до повної відсутності населення. У зв’язку із вищенаведеним та зверненням голови Чернігівської обласної ради наказую: вилучити підрозділ «Автомобільні дороги місцевого значення»... До переліку об’єктів капітального ремонту внести...». До речі, цитуємо мовою оригіналу. Та справа, зрештою, в іншому — в тому, що область позбулася 79 кілометрів асфальту до віддалених і малих сіл, з яких, власне, і складається Полісся...

Але повернемося до аргументів голови Укравтодору П. Кравчука, точніше — до звернення голови Чернігівської обласної ради Н. Романової. Жоден з опитаних відпускної пори депутатів не міг пригадати розгляду на сесії і відповідного доручення Наталії Андріївні так сміливо перекреслити надії територіальних громад. Адже особисто в неї таких повноважень немає — стаття 55 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» попереджає: голова ради може лише «вирішувати питання, доручені йому радою». До того ж шляхи — виключна компетенція іншої гілки влади, виконавчої, яка, здається, і не підозрює про подібні метаморфози планів будівництва.

Цікаве посилання і на «моніторинг, проведений обласною радою». Коли, де, якими силами? Мабуть, здійснила його персонально голова ради — проїздом через Довжик, Мохначі, Петрівку і далі, відбуваючи у чергове невідкладне відрядження до Страсбурга? Чи оті два нардепи — її однопартійці запевнили, що «в переважній частині населених пунктів... чисельність мешканців має тенденцію зниження аж до повної відсутності»? Здається, останнє припущення близьке до істини, бо коли накласти зміни в переліку об’єктів, то вони повністю співпадуть... з результатами останніх парламентських виборів. Тобто, якщо голосували люди «правильно», то ось вам дарунок від вдячних депутатів — дорога. А якщо не добрали голосів десь у селі, то — зась!

Це лише припущення, та його підтверджують і в сільських радах. Ось, наприклад, у первісному переліку «неблагонадійна» Ріпкинщина мала б одержати 60 мільйонів на шляхові роботи.

— Ми знаємо, що будуть у нас робити, і чекаємо. За державною програмою від Олешні до Актильні прокладуть нормальну дорогу. Звідти піде вона потім до Вербівки — на Добрянку. І хоча села невеликі, та маємо надію, що повернуться до них жителі, — переконана секретар Олешнянської сільської ради Людмила Сорока.

Не судилося, мабуть, у черговий раз здійснитися мріям — надіям поліщуків.

Натомість невідомий автор «нового» кошторису пропонує зменшити обсяг фінансування в районі до трьох мільйонів, узявши абсолютно новий напрямок, жодним чином ніде не узгоджений, не пов’язаний бодай із завтрашнім днем, не кажучи вже про довгострокову перспективу. Та й села, таке складається враження, взяті просто з мапи — «аби щось значилося». Бо пропоновані Корольча і Незаможне назвати великими не зможе і сам барон Мюнхгаузен — разом не набирається в них і півтори сотні мешканців, в одному є ФАП, в іншому, багатшому, магазин. Який моніторинг вказав на ці перспективні об’єкти, дізнатися неможливо.

Як, між іншим, важко второпати, хто вніс до наказу Укравтодору, м’яко кажучи, не фаховий перелік. Адже жоден відрізок дороги не має прив’язки до свого паспорту, де описані всі капітальні й тимчасові споруди, їхній вік, стан, намічені пікети, розрахована вартість відповідно до норм і правил. Це так звана раціональна сітка, яка на Придесенні має протяжність 7800 кілометрів. За такими паспортами просто не може коштувати 5-кілометровий відрізок два мільйони, а 200-метровий 1 мільйон 200 тисяч гривень. «Такого не може бути! — хапаються за голови досвідчені шляховики. — Це дилетантизм, помножений на безвідповідальність».

— Новий наказ настиг нас на екваторі робіт, — ділиться голова ЗАТ «ШБУ-14» депутат обласної ради О. Харчук. — Ми уклали договори, взяли кредити на придбання матеріалів, завезли людей, техніку на об’єкти, почали працювати. Замовник через тривалі тендерні та фінансові процедури нам не сплатив ще жодної копійки. Відповідно й ми не платимо до бюджету, затримали зарплату. При тому, що фінансування дорожніх робіт в області зменшується на 22,5 мільйона гривень — не лише наше ШБУ-14, а й інші шляхо-будівельні організації стануть банкрутами. Як можна пояснити колективу, що капітальний ремонт передбачено тепер на новій півсотні об’єктів, де сьогодні немає навіть проектно-кошторисної документації! — махнув у розпачі рукою заслужений будівельник України і почесний дорожник Олександр Харчук.

Олександр Романович не став пояснювати, що спочатку треба провести тендер на проектні роботи, потім виготовити та пройти експертизу, затвердити проектно-кошторисну документацію, вирішити питання з відведенням землі, знову провести тендер, але тепер уже на дорожні роботи... Тобто по закону пройде не менше півроку і виконати наказані Укравтодором капітальні ремонти у 2008 році стане просто неможливо. Як наслідок — область крім прямих втрат у 190 мільйонів, сушитиме голову над порятунком від фінансового руйнування дорожньо-будівельних організацій через вимушений піврічний простій.

У цій незрозумілій історії є ще одна неприваблива грань. У кожному селі, де планували зрештою прокласти дороги, живе від двох десятків до двох сотень чоловік. Пенсіонери і школярі, механізатори, вчителі, доярки — усі вони чекали, що підтримане профільними постійними комісіями обласної ради, облдержадміністрацією, райдержадміністраціями, оприлюднене районними радами рішення про з’єднання їх з цивілізацією станеться вже цьогоріч. Чи насмілиться хтось пояснити їм: за яку «справжню справедливість» боролися два нардепи на чолі з головою облради?

...Один мій знайомий часто говорить: ніщо так не погіршує життя, як його поліпшення. У моїй рідній Червоній Кам’янці наприкінці сімдесятих вирішили зробити все «по-городському». Тому виламали ще довоєнну бруківку, яка рятувала нашу віддалену Вихторівку в будь-які дощі, і насипали піску під майбутній асфальт. Потім голову колгоспу раптово зняли, новому було не до модних забаганок — одне слово, через десять років на краю лишилося з двох десятків сім жилих хат. Ще через п’ять років — лише зоране поле з величезною грушею-дичкою, на якій колись гойдалися діти й онуки сусідки баби Христі. Мабуть, наш голова теж хотів поліпшити життя. Вистачило для цього зруйнованої дороги...

Тож наші українські біди, мабуть, справді — дурні на дорогах. Чи зупинить їх хто? Бо сьогодні право на експеримент отримала тільки Чернігівщина. А коли полігоном стане вся Україна?

Н. АВЕР’ЯНОВА, член Спілки журналістів України.

Друкується в рахунок квоти фракції Партії регіонів у Верховній Раді України.