У газеті «Голос України» № 116 від 20.06.2008 р. надруковано лист пані Любові Бендебері з Кегичівки Харківської області, в якому вона, посилаючись на мої статті, зокрема й про НАТО («Голос України» № 72 від 15.04.2008 р.), подає цілком слушну й нищівну характеристику нинішнього безладу й організованого розкрадання України, ставлячи за приклад самовіддану працю людей після війни та добрі спомини про життя до набуття незалежності України.

А по тому ставить особисто мені кілька запитань, на які просить відповісти через газету. Отже, виконую прохання дописувачки.

Життя завжди було різноманітним і багатогранним. В усі часи вистачало злодіїв і чесних людей також. Але ще ніколи в історії людства не було такої величезної маси брехні, лицемірства і жорстокості, як у так званий комуністичний, совєцько-більшовицький період.

Хоча із цим твердженням ще й нині, після оприлюднення відомих документальних фактів, вперто не погоджуються багато хто з тих, кому вдалося, так само як пані Л. Бендебері, дожити до 84 років, кого оминула доля розстріляної української інтелігенції, бандитської колективізації, голодомору-геноциду, сталінських «чисток» 1937 року, кому вдалося не брати в голову факти несправедливості в умовах панування Політбюро ЦК КПСС і НКВС, у тому числі заплющуючи очі як на систему тотального залякування, так і на боротьбу тисяч кращих синів і дочок України проти комуністичної тиранії, в умовах якої дуже важко було зберегти чистоту власної совісті й при цьому не потрапити до ГУЛАГу.

«Секрет» мого життя я перейняв од моїх батьків із села Дроздівка Куликівського району на Чернігівщині, де я народився, вчився у школі й куди нині час од часу повертаюся не лише думками. Батько — Корж Терентій Антонович закінчив два класи церковно-приходської школи, а мати — Лідія Гнатівна була впродовж усього життя неграмотною і навіть підпис не вміла поставити. Самі напівграмотні, вони дали мені найвищу освіту — прищепили любов до праці й до людей праці.

Після сільської школи, а потім після закінчення технічного училища залізничників працював робітником на ремонті колій, бригадиром, тягав шпали навіть тоді, коли вчився у Харківському інституті інженерів залізничного транспорту. У санаторій вперше потрапив, коли виповнилося 60 років. Навіть творчі відпустки в аспірантурі не брав. Хотів власним трудом стати на тверді ноги знання сам, а потім піднімати своїх синів.

Бо я з п’яти років знаю, що таке праця. Спочатку моїм обов’язком було пасти гусей, а потім корів. Я все життя пам’ятаю про це — звідки я родом і що я винен рідній землі. Знаю також і з точки зору науковця, коли після аспірантури захистив дисертацію й отримав диплом кандидата економічних наук. Знаю працю підприємця й державного службовця, знаю працю народного депутата України...

Знаю, що така доля вимагає від мене служити людям і допомагати їм, у тому числі й благодійно.

Адже головною (кардинальною!) причиною всіх невдач, негараздів і нещасть в Україні є брехня!!!

Якщо справжня еліта кожної Нації завжди намагається на основі правди, прозорості й справедливості підняти моральність та інтелектуальний потенціал громадян держави (в тому числі власним прикладом), то так звана еліта в нинішній Україні завжди зацікавлена занапастити ці характеристики суспільства.

Нині, подібно до штучно створеної «проблеми» НАТО, антиукраїнські сили в Україні використовують відверту брехню, коли «розкручують» питання ОУН-УПА, російської мови, кримське питання тощо. Розкручують демагогію навколо політичних питань і втягують громадян у їх безпредметне обговорення, а водночас блокують розгляд і вирішення насущних проблем нормальної організації поточного життя в Україні.

Я не з Марсу звалився. Їздячи по селах мого виборчого округу, безпосередньо приймаючи сотні людей, отримуючи листи громадян з усієї України та борючись за правду і справедливість у стінах парламенту, я не лише знаю ситуацію такою, якою вона є в наслідках, а й знаю причини того, що коїться у нашій Батьківщині.

А вільного часу в мене не було ніколи. Хіба що тоді, як грав на гармошці й на баяні для дівчат на вечорницях, коли ще був парубком.

Та й нині, незважаючи на мій десятилітній пенсійний стаж, життя не дає відпочинку від напруженої й відповідальної роботи. Самі ж бачите, скільки проблем потребують нагального вирішення й скільки лукавих людей в ешелонах влади приховують свою злодійську підступність під красивими словами і лагідними посмішками.

На жаль, багато громадян в Україні не дають собі труда розібратись із тим, хто говорить правду і кому можна вірити, а кому в жодному разі вірити не можна.

Отака моя відповідь.

Віталій КОРЖ, народний депутат України (фракція БЮТ).