Складна ситуація з водопостачанням склалася сьогодні в Східному Донбасі. Як її можна вирішити?

Заради об’єктивності варто зазначити, що частина території Донбасу, на якій розташована Луганщина, ніколи не славилася водними ресурсами. Її смутний пейзаж, гориста місцевість свідчили про те, що земля багата іншими корисними копалинами, яких гостро потребує така важлива галузь промисловості, як металургія. У зв’язку з цим, по самому хребту Донецького кряжа протягом багатьох десятиліть появлялися вуглевидобувні виробництва і росли населені пункти. У 30-х роках минулого сторіччя активно розвивалася оборонна промисловість, у Донбас вкладалися мільйонні кошти. Але що більше появлялось шахт, то менше ставало водних ресурсів. По Донецькому кряжі майже немає великих річок, тому ще в 30-х роках довелося створювати громіздку енергоємну систему водопостачання. Приміром, в Антрацит вода подається на відстані 180 км, а щоб дійти до шахтарських міст Свердловська і Ровеньки, вона долає шлях від 120 до 150 км. Фахівці кажуть, що на цьому відрізку вода «перекачується» до шести і більше разів, отже, про економію електроенергії годі й казати.

Стан водопостачальної системи області спричинює величезні втрати води — до 65%. Раніше вони покривалися за рахунок держави, а сьогодні, коли умови ринку породжують нових власників і диктують нові відносини, створюється інша ситуація. Справа в тому, що одним з головних акцентів економічної стратегії багатьох промислових підприємств області, у тому числі і вугільних, визначається наявність власної водо- і газопостачальної системи з використанням сучасних енергоощадних технологій. І вони вже в області є. Щоб якісно обслуговувати населення, громіздка і до краю зношена державна система водопостачання змушена переходити на дотацію за рахунок соціальних програм. А це для держави досить невигідно. Який же вихід?

На думку фахівців, існує три варіанти виходу із ситуації: цілковита реструктуризація компанії «Луганськвода», під яку держава повинна виділити великі кошти; перехід компанії в концесію; використання альтернативних джерел водопостачання з застосуванням новітніх технологій очищення води (зворотного осмосу) і створення на цій базі нових підприємств з водопостачання.

Крапля в морі

У Луганській області найдорожча в Україні доставка питної води. Це не новина. Як не є новиною і той факт, що якість луганської води викликає виправдану тривогу. Вона має два серйозні відхилення від норми, тому МОЗ змушене кожного року давати свій дозвіл на її використання як питну з наявними відхиленнями від Держстандарту. Реакція уряду на таку ситуацію, певна річ, є. Але зовсім пасивна. Для проведення реконструкції давно застарілого майна «Луганськводи» ще торік потрібно було щонайменше 500 млн. грн. Область таких коштів не має, тому просить у держави. Уряд ситуацію розуміє і нібито намагається допомогти. Принаймні обіцяє виділити кошти. Та замість обіцяних 500 млн. грн. торік було виділено всього 17 млн. грн. За цей час зросли ціни на матеріали — арматуру, труби тощо, зарплата працівників, послуги будівельних компаній і ресурси. Одне слово, вартість реконструкції, перехід на нові технології потягнуть уже один мільярд гривень. Чи зможе держава виділити їх для Луганщини всього лише на одну програму? Керівники області глибоко сумніваються в цьому. Як мовиться, «плавали, знаємо». Компанії потрібний сильний інвестор, багатовекторна реконструкція, грамотний менеджмент. Вихід із становища вони бачать у тому, щоб...

Передати в оренду. Словом, у концесію

Але при цьому залишити у власності держави. Цей варіант було розглянуто на сесії обласної ради в серпні 2006 року і прийнято його. Протягом року вивчалася законодавча база, проводилися технічний і юридичний аудит самої компанії, вивчався наявний у країні і за кордоном досвід, розроблялися умови конкурсу і готувалося саме його проведення.

Про свої серйозні наміри взяти «Луганськводу» у концесію заявило спочатку шість компаній. Оскільки за умовами конкурсу треба було мати досвід в операціях з водопостачання мінімум п’ять років, частина претендентів відразу відпала. Конкурс виграло одне луганське підприємство, за яким стоїть велика московська компанія «Росводоканал». Їй обласна рада і передала «Луганськводу» на 25 років на певних умовах. У перші п’ять років, наприклад, концесіонер має вкласти в підприємство 500 млн. грн., за рахунок яких впроваджуватимуться енергоощадні технології, проводитиметься оптимізація систем водопостачання, яка забезпечить зниження втрат і поліпшення якості води. У наступні 20 років планується вкласти ще більш як 250 млн. грн.

Та це все в перспективі. На сьогодні триває підготовчий період передачі об’єкта в концесію, який має закінчитися до початку серпня. За цей час «Луганськвода» зависла між старим і новим власниками. Невизначеність долі компанії збільшує її борги перед енергетиками. За умовами конкурсу концесіонер зобов’язаний виплатити всю наявну заборгованість «Луганськводи», але на момент конкурсу звучала одна сума, а сьогодні вона зросла майже в два рази. Крім того, одна за іншою відбуваються різні аварії на водоводах, притому, що грошей на капітальний ремонт немає. Вихід із становища знайдено простий —з 1 липня в області підвищили тарифи на воду, хоча концесіонер обіцяв попервах тарифи не піднімати. Вартість води на Луганщині сьогодні майже вдвічі вища, ніж у сусідній Донецькій області. При цьому якість продукту, так само як і послуги, анітрохи не поліпшилися. Противники концесії звертають увагу на один з пунктів договору, який не може не викликати тривоги. У ньому сказано, що «... у разі припинення концесійного договору концесіонер повертає концеденту об’єкт концесії в справному стані (у стані, в якому він був отриманий, з урахуванням зношення) разом із усіма поліпшеннями такого об’єкта, проведеними за час концесії незалежно від суми нарахованих амортизаційних відрахувань за цей час». Виходить, що «Луганськвода» здається в звичайну оренду?

Чи це не таїть у собі багато наслідків? «Аквасервіс» пропонує свій варіант

Йдеться про переробку води з різних джерел, у тому числі і шахтних вод, за баромембранною технологією або, як її ще називають, технологією на базі зворотного осмосу. З цим способом очищення води, стверджують фахівці, були знайомі ще в Давній Греції, а в радянський період використовували у військовій промисловості.

ЗАТ «Аквасервіс» з’явилося в 2005 році в Алчевську і сьогодні вважається єдиним в Україні підприємством, яке побудувало завод з очищення води з використанням зворотноосматичних установок для господарсько-питних потреб. Його досвід доводить, що більш економічно подібні локальні підприємства будувати по всьому регіоні, ніж транспортувати воду на величезні відстані. «Аквасервіс», приміром, переробляє воду Ісаковського водоймища, в яке скидаються підземні стоки чотирьох шахт. До речі, шахтна вода вважається серйозним забруднювачем. З 2000 року український уряд розглядає можливість її переробки і споживання, однак Закон «Питна вода України» досі не дає відповідей на багато питань, які з’явилися з цього приводу. Тему вивчено, технологію розроблено, а законодавчої бази під це немає. Адже закони приймалися ще тоді, коли не було таких супертехнологій.

Принагідно зазначимо: вода, яку споживає сьогодні населення Алчевська, на жаль, не відповідає державним стандартам. Саме «Аквасервіс» даватиме високоякісну питну воду, що відповідає вимогам Держстандарту. Цей завод, побудований за проектом інституту «Гіпрошахт», уже перебуває в стадії випробування. За годину підприємство може переробляти до 500 кубів води.

— Скільки треба, стільки і зробимо, — уточнює перший заступник голови правління ЗАТ Михайло Павлік. — Сьогодні продукція заводу проходить спеціальне тестування, після чого ми одержимо ліцензію на масове виробництво. До речі, МОЗ дуже зацікавлене в нашій діяльності. Вважає, ми робимо прорив у поліпшенні якості води, що для Луганщини дуже актуально. Інститутом «Гіпрошахт» виконано ще два такі проекти — з очищення води шахти ім. Войкова у Свердловську і Штеровського водоймища для водопостачання Красного Луча. Якщо перше будівництво фінансує Мінприроди України і вже освоєно 3,4 млн. грн., то будівництво по Красному Лучу ще і не розпочиналося, оскільки поки що не фінансується. З появою таких заводів необхідність у громіздких водоводах відпаде сама по собі. Крім того, зменшаться енергозатрати, поліпшиться екологія, значно знизяться втрати води.

Михайло Павлік досить добре знає активи і можливості «Луганськводи», оскільки свого часу керував цією компанією. Він переконаний у тому, що проблему питної води силами тільки цієї компанії розв’язати важко. Ситуацію потрібно розглядати комплексно, використовуючи і такі варіанти, як «Аквасервіс». В Алчевську знайшлися люди, котрі ризикнули вкласти в такий бізнес величезні кошти, і це піде на користь населенню великого промислового регіону. Держава, схоже, у цьому напрямі ризикувати не збирається.

Луганськ.