Шостого червня цього року на 17-й сесії обласної ради депутати ухвалили рішення «визнати доцільним капітальний ремонт і реконструкцію госпіталю інвалідів Великої Вітчизняної війни на 15-й станції Великого Фонтану». В другому пункті цього рішення йшлося про те, що обласній державній адміністрації доручалося разом з інвестором розробити і затвердити відповідний інвестиційний проект.

Малося на увазі, що компенсацією київській фірмі за вкладені в реконструкцію кошти послужить передача їй приміщення спеціалізованого очного госпіталю інвалідів, на вулиці Бєлінського, 2. Це рішення викликало і продовжує викликати вкрай негативну реакцію не тільки пацієнтів очного госпіталю (а багатьом із них уже далеко за 80), а й мешканців всієї Одеси, пацієнтів практично із всіх областей України.

Для тих, хто уважно стежить за долею цієї унікальної для України лікувальної установи, де надається безплатна медична допомога солдатам Великої Вітчизняної війни, ветеранам праці, це рішення обласної ради не було несподіванкою.

Утім, про все по порядку. 29 січня на апаратній нараді в обласній державній адміністрації керівник обласного управління охорони здоров’я і медицини катастроф Василь Лапай заявив, що основною проблемою в наданні допомоги інвалідам Великої Вітчизняної війни є брак коштів на капітальний ремонт госпіталю, в якому вони проходять лікування. За словами Василя Степановича, на капітальний ремонт потрібно буде п’ять мільйонів гривень. Держава на ці цілі грошей не виділяє. В особливо складних умовах, розповідав головний медичний начальник Одеської області, перебувають хворі на очні хвороби, яким доводиться робити операції в просто жахливих умовах. Відповідно до проекту реконструкції госпіталю для ветеранів війни у разі надходження необхідних на ремонт коштів створять нове сучасне очне відділення, де пацієнтам можна буде забезпечити необхідний післяопераційний догляд.

Цей виступ був першим дзвіночком: над спеціалізованим очним госпіталем по вулиці Бєлінського вже занесено сокиру олігархів, які мріють про його придбання.

3 квітня, напередодні 64-ї річниці визволення Одеси, у госпіталі на Бєлінського, 2 побував голова обласної ради Микола Скорик. Оглянувши госпіталь, він заявив, що ця медична установа користується популярністю серед ветеранів, причому в госпіталі робиться понад 1000 операцій. Микола Леонідович дослівно сказав, що ця медична установа «потрібна, важлива. Якщо напередодні чергової річниці визволення нашого міста від німецько-фашистських загарбників ми почнемо і максимум за рік-півтора закінчимо реконструкцію госпіталю, підведемо його до нормальних сучасних стандартів, це буде знаковою справою. Гадаю, це реально».

Минуло всього два місяці і, мабуть, обласна рада змінила свою точку зору щодо долі очного госпіталю — ні про яку його реконструкцію вже не йдеться, а доля цієї однієї з найстаріших медичних установ — в нинішньому році їй виповнюється 68 років — буде жахливою і сумною.

20 червня в обласну раду надійшов протест обласної прокуратури щодо ухваленого рішення про очний госпіталь. Перший заступник голови облради Микола Тиндюк, скоріше захищав рішення, прийняте депутатами, ніж намагався роз’яснити суть прийнятого рішення. За словами Тиндюка, по суті обласна рада, як наголошується в прокурорському протесті, не взяла до уваги тимчасову заборону на приватизацію пам’яток культурної спадщини.

З невідомих мені причин Микола Андрійович цитував маленький кусочок прокурорського протесту. У ньому ж сказано, що рішення обласної ради підлягає скасуванню як таке, що суперечить вимогам Конституції, Законам України «Про приватизацію державного майна», «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту» і «Про тимчасову заборону на приватизацію пам’яток культурної спадщини».

Відкриємо ці документи. В статті 49 Конституції йдеться, що «У державних і комунальних установах охорони здоров’я медична допомога надається безплатно. Діюча система таких медичних установ не може бути скорочена». Гарненький подарунок до Дня Конституції зробили для фронтовиків депутати обласної ради, забувши про існування цієї 49 статті.

В статті 9 закону України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту» сказано, що ліквідувати госпіталі для ветеранів війни можна тільки за згодою Кабінету Міністрів. Такої згоди немає, і дуже сподіваюся на мудрість уряду України, і не буде.

Я не раз бував в очному госпіталі інвалідів війни, знайомий з головним лікарем Анатолієм Івановичем Доброгурським, який протягом 19 років очолює медзаклад. У госпіталі лікують глаукому, катаракту, дистрофію сітківки. Госпіталь розрахований на 110 місць і, скажімо так, справляє гнітюче враження своїми палатами, коридорами, харчоблоком. Лікувальна установа відстає від закордонних клінік за технічним оснащенням. Скажімо, для заміни кришталика доводиться робити довгий розріз. А за найдосконалішого обладнання можна обійтися розрізом у два-три міліметри. Ну і так далі...

Госпіталь фінансується з обласного бюджету, який розрахований на обслуговування жителів Одеської області. Але тут лікується практично вся Україна. Як бути в цьому випадку? Обласний бюджет просто не в змозі фінансувати лікування жителів інших регіонів. Вихід з цієї ситуації бачиться один — госпіталь повинен фінансуватися прямо з Києва Міністерством охорони здоров’я.

Приміщення, в якому розташовується госпіталь, земельна ділянка площею майже в 6300 кв. м, розташування його в рекреаційній зоні — ось що не дає спокою тугим гаманцям. Депутат обласної ради, заступник Одеського міського голови Михайло Кучук на сесії обласної ради абсолютно справедливо казав, що йдеться про неприхований продаж будівлі київській фірмі.

До речі, про приміщення. Його побудовано 1851 року й у ньому була богодільня для бідних одеситів. Будинок уже давно оголошено пам’яткою архітектури й історії. Розташовується очний госпіталь у суперпрестижному районі Одеси — на околиці найбільшого парку міста, за півкілометра від морського берега. Чи не ці обставини стали вирішальними під час голосування депутатів обласної ради, котрі дали «добро» на знищення очного госпіталю для інвалідів і ветеранів?

Одеса.

Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО.