Уявіть: північ, галявина соснового бору, лісове озерце. Кілька багать освітлюють сцену, навколо — глядачі. Студентський театр «Пілігрим» Кременецького гуманітарно-педагогічного інституту грає «У неділю рано зілля копала...» за О. Кобилянською. Студенти вже ставили «Ромео і Джульєтту» у старовинному дворику інституту, «Енеїду» — у камерному залі, «У неділю рано...» — тут, у лісі біля села Бережці, а «Легенди Кременця» вивезуть на Замкову гору, що над Кременцем. Туристам це має сподобатися.

Але повернемось на лісову галявину. Що нового можна побачити у п’єсі, всім відомій? Та у режисера Василя Скоропляса своє бачення. Він зробив наголос на містичних моментах вистави, які дивовижно гармоніювали з навколишньою природою. Додайте до цього скрипковий супровід лауреата міжнародних конкурсів, старшого викладача Олега Дацюка, купальські пісні у виконанні дівочого фольклорного ансамблю під орудою Василя Сабрана.

Актори — хороші. Аж не віриться, що юні аматори можуть так зацікавити поважну публіку. Серед глядачів священики, медики, інженери — усі, хто любить театр. У Бережці приїхали викладачі, студенти. Завітав начальник управління культури облдержадміністрації, заслужений діяч мистецтв України Григорій Шергей.

Звісно, героєм дня (чи пак ночі) був режисер студентського театру, невтомний новатор Василь Скоропляс. Це, до речі, колишній учитель Григорія Шергея. Сам він свого часу закінчив Кременецьке педучилище (нині гуманітарно-педагогічний інститут), а потім вчитель відвіз талановитого студента до Києва: вчитися далі. Нині колишній учень опікується культурою області, але не забуває наставника. Василь Скоропляс був серед ініціаторів відновлення 1990-го року «Тернопільських театральних вечорів». Тоді у Тернополі був грандіозний карнавал: попереду йшли артисти, за ними — публіка. «І тут, у лісі, він веде публіку за собою, — каже Григорій Шергей. — Таких театрів, як «Пілігрим», в області більше немає».

Давно знає Василя Скоропляса й народний артист з Тернополя В’ячеслав Хім’як: «Треба бути одержимим, щоб вивести опівночі в ліс дітей і показати справжній майстер-клас. Це не просто. У студентського театру є особливість: випускники роз’їжджаються, і доводиться все починати спочатку». Проректор інституту з навчальної роботи Марія Боднар каже: є задум перевести театр на постійну основу. Чи витримає вуз таке фінансове навантаження? Сумніву немає лиш у тім, що витримає Василь Скоропляс. Його знають у Кременці, Тернополі, Москві, Києві, де він робив постановки. Його вихованці — заслужені артисти, Шевченківські лауреати.

Василь Скоропляс знову в пошуку. Думає, як обіграти старовинний млин на території інституту, шукає для цього п’єсу. Мріє поставити «Сина людського» за Олександром Менем. Готував студента на головну роль, а той поїхав учитися до столиці. Знову доведеться починати все спочатку...

Тернопільська область.