Нещодавно, переглядаючи оголошення про працевлаштування, прочитав: «Сільгосппідприємству потрібен агроном, який гарантовано вирощуватиме кукурудзу на рівні 70—100 ц/га сухого зерна». Подумав, що це не показовий випадок, але й надалі відслідковуючи інформацію, зрозумів — виробництво потребує вузькопрофільних спеціалістів, спроможних видати «на-гора» максимум якісної продукції. Професіоналам пропонують відповідні блага.

Чи знайдеться такий чудо-фахівець серед сьогоднішніх випускників агроуніверситетів? Ні, мабуть. Бо забуто головний принцип ефективного навчання — самомотивації як основи основ свідомого виконання роботи.

Ми прийшли від планової до ринкової економіки в багатьох галузях, тільки не в освіті. Тому і продовжуємо «кувати» спеціалістів-універсалів з непоганим багажем теоретичних знань, які дають змогу швидко адаптуватися до виробничих умов. Саме на таких засадах була побудована освітня робота у вищій школі за радянських часів. Можна було отримати диплом інженера в інституті побутового обслуговування і з успіхом працювати за фахом будь-де. То в чому справа, запитає читач — адже і сучасна вища школа це робить. І чому вчора це вважалось добрим, а сьогодні — ні? Тому що не враховується два, а може, і більше чинників.

Перше — випускник після закінчення вузу за радянського часу отримував статус молодого спеціаліста, за яким надавалась можливість протягом трьох років набути необхідних виробничих навичок. По суті, він навчався вісім років — п’ять у вузі і три на виробництві. Нині жоден підприємець не буде за свій кошт донавчати спеціаліста. Прибуток понад усе.

Друге — вхід в європейський, а затим у світовий ринок потребує глибокої спеціалізації, визначеної економічними секторами, де країна буде конкурентоспроможна. За цих умов виробництву потрібен спеціаліст не загальної, а конкретної підготовки, яка має здійснюватись за рахунок скорочення обсягу теоретичних і набуття практичних знань. Саме того, чого бракує сучасному випускнику.

Інша половина проблеми — у відсутності мотивації продуктивно навчатись.

Усе має починатися з першого курсу. У перший день навчання разом із студентським квитком хлопець чи дівчина отримує ліцензію на дослідницьку діяльність, в якій зазначено тему майбутньої дипломної роботи (проекту): «Наукове (або теоретичне) обґрунтування та практичне підтвердження отримання врожаю картоплі (іншої культури) — ........ ц/га». Отже, студент починає працювати над єдиним питанням: яку цифру конкретно він поставить в назві свого дослідження. А поставити має право тільки ту, яку отримав фактично в полі за роки навчання.

Якщо це реалізувати, більше робити нічого не треба. Студенту непотрібен буде куратор та інші штовхачі-наглядачі. Він самостійно досягатиме поставленої мети, що визначить подальшу його життєву долю. Ось вам і наскрізне навчання (про яке так модно зараз говорити) у всій його повноті: всі контрольні, курсові, виробничі практики будуть логічно пов’язані і працюватимуть на кінцевий результат. Випускники з високими показниками, крім запису в дипломі про досягнуту врожайність, отримуватимуть відповідний державний знак на кшталт совєцького «поплавка».

Хочу підкреслити, що найбільшою недолугістю є виключення студента за неуспішність. Хоча б як він вчився, проведені роки на студентській лаві не минають дарма. Навіть з мінімальними знаннями спудей відрізняється від однолітків, які не навчаються. Має бажання ходити в інститут, оплачує за це задоволення, ну і добре. Можете заперечити, що він займає чуже місце. Це знову парадигма від планової економіки, яку 17 років нещадно знищуємо, і в той же час ніжно опікуємо, бо так не хочеться втратити її атрибутів типу — «дефіцит кругом, дефіцит завжди» . Місць має вистачати бажаючим, бо це відповідає основному принципу ринку.

За такого підходу, повторюю, студентів не треба відраховувати, оскільки кожен, у кого водяться гроші, повинен мати право витрачати їх за бажанням...

...Гадаєте, для реалізації ідеї потрібне додаткове фінансування? Потрібна лише принциповість і відповідальність адміністрації навчального закладу щодо забезпечення студента земельною ділянкою 0,01—0,02 га і всім необхідним для вирощення високого врожаю.

Така моя пропозиція. Якщо когось зацікавить викладений погляд на проблему, залюбки поспілкуюся і посперечаюся.

Ігор РИХЛІВСЬКИЙ, доктор сільськогосподарських наук, професор.

Кам’янець-Подільський.