Своє 55-річчя відзначив голова Полтавської обласної держадміністрації Валерій Асадчев

Народився і виріс він у Києві. З ранньої юності звик покладатися тільки на себе та свої сили і домагатися максимуму в тому, чим випадало займатися. Мав чудовий слух та гарний голос. Відтак на відмінно закінчив не лише загальноосвітню, а й музичну школу.

Сам робив вибір і сам приймав рішення. Тож на механо-машинобудівному факультеті Київського політехнічного навчався на повному серйозі, здобув ґрунтовні знання і незабаром напрочуд швидко став хорошим інженером на виробництві. Інститут славився хоровим колективом, до якого Валерія взяли з дорогою душею. У ньому співав, з ним об’їздив весь Радянський Союз і навіть побував за кордоном. Коли ж отримував диплом і мусив визначатися з направленням на роботу, саме товариші по хору порадили дослідний завод Інституту електрозварювання імені Є. Патона.

Там передусім його запитали, де хотів би працювати — у відділі заводоуправління, де стіл, папери і спокій, чи в цеху, де пекло і тільки встигай перебирати ногами? Валерій обрав друге.

Через якихось два роки керівництво поцікавилося, як Асадчев дивиться на ідею працювати у штабі головного технолога заводу? Валерій відповів, що позитивно. Але за однієї умови. Якщо потрапить у підрозділ, який співпрацює з механічним цехом.

Мало хто підозрював, що тим часом Валерій заочно закінчив консерваторію і здобув фах диригента хору. Для Асадчева незабаром зазвучала зовсім незнайома музика — музика космічних оркестрів. Інститут імені Є. Патона отримав завдання працювати на освоєння навколоземного простору. І на заводі уже майже ніхто не дивувався, що саме В. Асадчеву випало стати, по суті, головним технологом космічної техніки.

Згадаймо тепер ніби й далекий 1989 рік... Повертається Валерій Михайлович з відрядження у НВО «Енергія», а його зустрічають робітники складального та механічного цехів і повідомляють: «Ми вас висуваємо кандидатом у депутати! Кого ж висувати, як не творця найсучаснішої техніки?».

Заводчани одразу намірялися бачити свого протеже у найвищій раді. Однак Асадчев дав згоду балотуватися до Московської райради Києва.

У бурхливій і галасливій новообраній раді Валерій Михайлович швидко опинився серед лідерів її опозиції. Незабаром дав згоду обійняти посаду заступника голови Московської районної ради. Менш як за рік був обраний головою райради.

Сьогодні багато можна розповідати, як Валерій Михайлович керував столичним районом. Та широкому загалу він більше відомий як народний депутат України. До Верховної Ради обирався два скликання поспіль. Обидва рази працював у Бюджетному комітеті. Асадчев передусім відчув дефіцит правничих знань. Тому заочно закінчив юридичний факультет Київського держуніверситету. Потім це допомагало йому впевнено і професійно писати закони, як він колись «писав технології» на заводі. Слідом життя спонукало оволодіти й основами економіки. Наслідок — ноу-хау в проекті Бюджетного кодексу, запропонованому Асадчевим, і захист ним кандидатської дисертації. Вважай, що чотири вищі освіти здобув, геть різні між собою, але вкупі — ціла скарбниця знань. Згадають і ті зміни до Конституції, які він вносив разом зі своїми однодумцями від «Нашої України». Ми відстоювали, розповідає Валерій Михайлович, принципове розмежування функцій та повноважень усіх гілок влади, а насамперед Президента, парламенту та уряду.

Сімнадцять років місцеве самоврядування в Україні намагається звільнитися від налигача центру, і все марно. Наскільки це згубно для розбудови держави, Валерій Михайлович особливо виразно збагнув, коли опинився у кріслі голови Полтавської облдержадміністрації. Можливостей самостійно працювати в інтересах місцевих територій та громад катма. Все управління здійснюється згори — з Києва. А там, прямо заявляє Асадчев, — безмежне свавілля, від якого немає ні порятунку, ні порядку.

А що і за таких обставин далеко не ідеальними і не бездоганними «хорами» зумів Асадчев достойно диригувати, засвідчили два останні роки, протягом яких очолює область. Регіон уже в першому кварталі 2007 року за результатами аналізу показників соціально-економічного розвитку віднесено до першої групи регіонів-лідерів. Перша мета Асадчева — змести всі перешкоди для інвесторів. Друга — домогтися усвідомлення місцевими керівниками стратегії і пріоритетів розвитку територій. Нам багато хто в області чесно казав: «Усіх нас тут Асадчев навчив читати бюджетні та казначейські зведення як ноти, котрі одразу відтворюють сумну чи, навпаки, обнадійливу музику на місцях і підказують, де необхідно якомога дужче тиснути».

У Валерія Асадчева є чудова донечка Тетяна. Вона вже доросла, дипломований правознавець. Проте, як і кожен чоловік, він мріяв про сина. І ось тепер, опинившись уже в Полтаві, Валерій Михайлович разом із дружиною Валентиною Михайлівною взяли під свою опіку двох хлопців-підлітків з досить складними долями з інтернату. В. Асадчев зумів допомогти стати їм зовсім іншими. Він зміг знайти час на суто людський та чоловічий особистий батьківський вчинок, на який аж ніяк не кожен здатен і за який заслуговує особливої поваги.

Анатолій БАС, Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Полтава.