Земля — її доля

Від природи — розумна й талановита, із задатками лідера, несхитна й наполеглива, вона завжди мала свою думку. Вміла її обстояти, інколи навіть на шкоду собі. На перший план ставила не власні амбіції, а інтереси людей. У 1987 році стала головою колгоспу «Маяк». На цьому наполіг тодішній перший секретар обкому партії Федір Моргун.

Звісно, могла відмовитися. Жінка завжди може знайти для цього тисячу причин. Оглянула те, що називалося колгоспом: «Маяк» — це два мільйони боргів, жодної машини на ходу, ні контори в колгоспі, ні гаража.

— Це прірва! — сказали вдома. — Що ти собі думаєш?

А вона думала про людей, які вже давно зневірилися. І дала згоду.

Під контору правління обладнала кімнату сільського клубу. Почала з підбору кадрів і дисципліни, війни із ледарями, п’яницями. Робили все, хіба що не впрягалися в шлеї та не тягали сівалки полем. І вже за два роки і борги погасили, і прибуток мали майже 

500 тисяч карбованців. Була скрута, але й будинки для селян почали зводити,  й дороги. Іноді без плану та проекту.

— Жити треба було сьогодні, а не чекати роками паперів, — каже Тетяна Михайлівна і зізнається: думала, посадять у кутузку... Отак за два роки збудували понад 50 об’єктів виробничої та соціальної сфери, із них 24 житлові будинки.

А це — чималі кошти. Вони з неба не впадуть. Тому треба було нарощували виробництво. От і запрацювали м’ясокомбінат, хлібокомбінат. Нині їх продукція успішно реалізується в десятках магазинів Полтави, по селах. А це — нові робочі місця, висока зарплата.

А ще Корост завжди робила ставку на молодих. Лише у 2009 році влаштувала на роботу в агрофірму понад 150 молодих спеціалістів.

Тільки стали нормально жити — вдарила фінансова криза 90-х років. Нема реальних грошей. Дикий бартер. Пачку цигарок — і то не купиш. Механізаторам не було що на голову взимку надіти.

— Поїхала на фабрику, — пригадує Корост. — За нашу сільгосппродукцію виміняла шапки-вушанки і вручила кожному колгоспнику. Таким методом забезпечила селян газовими плитами, холодильниками, пральними машинами.

Отак і виживали, гуртом вистояли. Стяглися на нову техніку, взялися за прогресивні технології. Реформувалися. Вийшли в низку кращих господарств області. Почали брати в оренду землі відсталих сусідів, навіть погасили за них борги. Потягнулися до «Маяка» і люди, навіть з інших областей.

Корост і досі зберігає їхні листи. Ось один з них: «Тетяно Михайлівно, — писала жінка з Кіровоградщини, — побачила по телевізору, як ви господарюєте — і в мене з’явилася віра в майбутнє і селян, і села. Хочемо працювати у вашому господарстві. Допоможіть». Жінка отримала в «Маяці» роботу і житло. Стала однією з кращих доярок.

Тих, хто завдячує Корост своїм благополуччям, — тисячі. Недарма навіть дорослі називають її мамою. Вона справді дбає не лише про врожаї, а й про людей. А це — мільйони гривень безпроцентних позик. За кошти підприємств навчають дітей у вишах, оздоровлюють у будинках відпочинку, санаторіях. Підтримують обдаровану молодь. Всього й не згадаєш!

Сьогодні «Маяк» — одне з провідних сільгосппідприємств України. Займає друге місце в державі з валового виробництва молочної продукції. Це — майже 60 тонн щодня. Має сім тисяч голів ВРХ. Середньорічний надій — понад 

8 тисяч літрів. Свині, вівці, кури. Щороку — до 20 тисяч тонн зернових. Три сучасні молочні комплекси європейського рівня, м’ясокомбінат, борошномельний завод, переробні цехи, найсучасніша зернозбиральна та ґрунтообробна техніка. У плані — будівництво молокопереробного підприємства.

— Нашим завданням, — каже Тетяна Михайлівна, — було не лише виростити високий врожай, а й реалізувати його у переробленому вигляді. Продавати не зерно і м’ясо, а борошно, крупи, хліб, ковбасні вироби. Маємо власну мережу торгових магазинів «Рідне село» у Полтаві й інших населених пунктах. Наші продукти потрапляють на стіл споживачів без жодних домішок, екологічно чистими. До слова, середній вік людей у нас, на жаль, — найнижчий у Європі, а це значною мірою залежить від харчування. Тут необхідний продуктовий баланс. Треба створити сільгоспвиробникові такі умови, щоб він вирощував не те, що дає високі прибутки, а те, що необхідне до столу українців. Так, фінансова криза диктує свої умови, але хто, як не держава, має подбати про здоров’я людей. В Україні немає квотування виробництва, яке має бути прив’язане до землі, що формувало б внутрішній і зовнішній баланс виробництва сільгосппродукції. Увесь світ воює за екологічно чисту продукцію, а ми нарощуємо виробництво генномодифікованих зернових.

Аграрії знають, як і що треба робити. На жаль, колишній міністр сільського господарства не дослухався до наших пропозицій і зауважень. Мало того, розігнав колегію при міністерстві АПК, членом якої була і я. Понад те, колишня влада розколола селянський рух в Україні. Створила умови для знищення малих і середніх сільгосппідприємств з метою їх захоплення потужними холдингами.

На жаль, в державі залишилися одиниці Героїв України — сільгоспвиробників, які самостійно господарюють. Більшість здалася на милість земельних баронів-мільярдерів.

До цього часу Тетяна Михайлівна очолювала Котелевську райдержадміністрацію. Піддалася на умовляння обласного керівництва. Могла б і далі сидіти в президії та приймати поважних гостей, які мало не щотижня навідувалися до «Маяка», вивчали досвід. За роки незалежності підприємство відвідали всі президенти України, прем’єр-міністри, міністри агрополітики. Здавалося: живи собі, втішайся всеукраїнською славою. І хоча знала, що нова посада — невдячна, передала господарство синові В’ячеславу, досвідченому, діловому і відповідальному, як сама.

— Завжди, — каже Тетяна Михайлівна, — вступаючи на ту чи іншу посаду, була впевнена, що зможу зробити більше за попередників. Інакше не пішла б працювати головою райдержадміністрації.

Така ось відповідь. Пряма і відверта.

Регулярно буваючи у відрядженні в Котельві, мимоволі відзначав, що навіть центр міста за останні 30 років не мінявся. Якщо тут щось змінювалося, то лише вітрини в магазинах. І все. Лише за період керівництва районом Тетяни Михайлівни містечко набуло сучасних європейських ознак.

Обличчя райцентру — візитна картка його керівника. Отож Тетяна Михайлівна розпочала з наведення порядку в селищі. Згуртувала людей, сама взяла в руки лопату. Центральна вулиця забуяла квітучими клумбами. Засвітилася вечірньою ілюмінацією оновлена Дошка пошани. Посадили молоді деревця у Парку Слави, поставили ексклюзивні лавочки, зробили дитячий майданчик. Відкрили дитяче кафе. Відремонтували районний Будинок культури, зал урочистих церемоній. Розпочало роботу стаціонарне відділення медичного центру. Реконструювали дитсадок «Пролісок». Обладнали хокейний майданчик для дітей, дискозал, Палац дозвілля «Скіфія», плавальний басейн в дитсадку «Пролісок». Почали оперативно розв’язувати проблеми освіти: оздоровлення дітей, якісне харчування, підготовка шкіл до навчального року, оновлення класів.

За роки, що Котелевським районом керувала Корост, він став одним із перших в області за виробничими показниками. Виробництво молока збільшилося з 19 тисяч до 30 тис. тонн на рік. Зросло валове виробництво зернових і технічних культур. Власні інвестиції в розвиток агросектору району зросли до 50 мільйонів гривень. Якщо у 2009 році було придбано техніки лише на 7 мільйонів гривень, то у 2013-му — вже на 34 мільйони.

Запрацювали шість молочних комплексів із сучасним обладнанням, а був лише один. Збудували потужний елеватор на 20 тисяч тонн зерна і шість сушарок.

Пріоритетною для району стала Програма соціального розвитку населених пунктів. На її реалізацію пішло 

8,6 мільйона гривень. Майже 3 мільйони гривень — на підтримку фермерських господарств.

Тетяна Корост — депутат Полтавської облради чотирьох скликань, очолює комісію з екології, охорони природи та навколишнього середовища облради. Регулярно звертає увагу можновладців на ті проблеми, які заважають успішному розвитку держави. Ось лише одне з її звернень.

Тетяна Корост не лише досвідчений хлібороб, а й політик. І якщо землю знає як свої п’ять пальців, знає коли сіяти і коли збирати, що дати, щоб мати реальну віддачу, то щоб розібратися в нинішній політичній вакханалії, ламає голову. Розуміє одне: за нинішньої ситуації життя в Україні кращим не стане. Потрібні конституційні зміни. Дочасні вибори Верховної Ради України, місцевих депутатів бажано обирати за партійно-мажоритарною системою. Надати більше прав громаді. Ліквідувати держадміністрації. Провести прямі вибори голів районних і обласних рад, сформувати виконкоми рад. Голову ради мають обирати і звільняти самі виборці. За порушення законів голова ради мусить відповідати за законом. Ніяких рейдерських захоплень приміщень Рад, тиску на керівників з вимогою подати у відставку та з погрозами з ними розправитися. За такі прояви — кримінальна відповідальність. І тоді обраний керівник служитиме не партії та її лідеру, а народові. Оце і буде народовладдя. Бо хоч у нас і зареєстровано понад сто політичних партій, а фактично їх лише дві: партія людей, які працюють, і партія тих, хто лише галасує. І виходить так, що свою волю нав’язують не люди праці, а ті, як сказав один депутат, котрі за своє життя навіть собачої будки не збудували, — словоблуди. Ті, хто дбає не про Україну, а лише про себе.

— А взагалі, — уточнює Корост, — я б років на десять, на період стабілізації, взагалі заборонила всі партії і її партійні квоти. Ми ж змогли обрати дієвого безпартійного Президента України.

...Тетяна Корост живе і працює для України. І є в неї головне — повага людей, чудова сім’я, діти і онуки. Син В’ячеслав нині успішно керує сільгосппідприємством «Маяк». Та й сама Тетяна Михайлівна сповнена планів і творчих задумів. Нові звершення у неї — ще попереду. Адже знає: вона потрібна і односельцям, і громаді району, й області.

Вона пам’ятає слова всесвітньо відомої благодійниці матері Терези: «Роби людям добро. Проте знай, що добрі починання часто повертаються до тебе не добротою, а злом і ненавистю. А ти  роби».

І вона робить.