— Щасливі ви, дівчата! — кажуть Олені Шевчук та Тетяні Олійник (на знімку) знайомі та друзі. — Не кожному щастить на таку роботу!

Працюють Олена й Тетяна на новому елеваторі «Смотрич» компанії «Нібулон» у селі Кам’янка під Кам’янцем-Подільським. Перед тим пройшли стажування на терміналі в Миколаєві, пройнялись духом молодого колективу «Нібулона», його прагненням бути у всьому першим та на високому рівні презентувати Україну в світі.

Як і обіцяв гендиректор Олексій Вадатурський, новенький елеватор — тезка улюбленої річки кам’янчан — виник усього за три місяці на місці занедбаного аеродрому, смітників, старих складів отрутохімікатів, боєприпасів.

Урочисте відкриття та вручення акта про державне приймання відбудеться з дня на день. Тим часом перше зерно вже надійшло спочатку на вагову, а далі і в сховища. Першим привезли озимий ячмінь із підрозділу в селі Привороття. Узагалі виробники навіть із сусідніх з Хмельниччиною областей, за словами Вадатурського, записалися в чергу, щоб здати зерно на «Смотрич». Це й не дивно, бо в окрузі таких елеваторів немає.

Лабораторія успішно пройшла акредитацію в Хмельницькій обласній державній хлібній інспекції.

— Зерно нового врожаю має базисні кондиції, вологість, смітна зернова домішка в нормі, — кажуть лаборанти, які перебралися сюди з інших підприємств не тільки заради вищої зарплати. Молодій жіночій команді на чолі з Анною Пержинською тут створено ну просто царські умови.

— Дружина генерального, — пояснює Аня, — майже все життя працювала лаборантом. Довелося їй вручну носити відрами зерно на аналізи, тож Олексій Опанасович розуміє нас, як ніхто інший.

Утім, Вадатурський розуміє не тільки їх. «Бачите, на підприємстві ніде немає «чорних стін», — наголошує він. Майстерня, де стоять токарні, слюсарні станки, — біла та чиста, наче операційна або сонячна вітальня. Крім гідної винагороди за працю, люди мають отримувати ще й радість від роботи, вважає гендиректор. Нечасто зустрінеш керівника, який говорить про виробничі стреси, психологічний клімат у колективі. Більшість досі усілякими способами видавлюють із трудяги копійку...

— Виробництво є виробництвом, та, часто буваючи тут, ні сердитих окриків, ні тим більше лайки не почуєш і від робітників, — розповідає соціальний партнер «Нібулона» — сільський голова Кам’янки Юрій Волощук. — А від генерального — й поготів.

Навіть коли окремі підрядники десь підводили з якістю робіт, ніхто не зривався. Це неприйнятно, бо «Нібулон» іде не на крок, а на цілу сотню попереду вітчизняної економіки й бізнесу. Компанія зі світовим ім’ям, а зустрічають на світовому ринку, як мовиться, «по одежці», тобто, по культурі. Якість товару від «Нібулона» свідчить сама за себе: компанія успішно виграє тендер за тендером на поставку зерна. Ось зараз вантажать товар до Бангладеш... Ця якість має бути в усьому. Тож на будмайданчику ще працювали висотні крани, а з іншого його кінця вже висаджували квіти та перші ялинки, облаштовували альтанку для відпочинку. А за нею настане черга басейну. Коли стемніє, елеватор привабливо світиться, ним приходять помилуватися. Тут подбали й про розкішний ландшафтний дизайн, який поступово втілюють у життя фахівці, як це було на всіх попередніх об’єктах.

Сусіди «Смотрича» — громада села — ще кілька тижнів тому намагалися спілкуватися з інвестором з допомогою... пікету. А «сам» виконав обіцянки з ремонтом дороги, виділив кошти, що пішли на освітлення вулиць, і без жодного гонору зустрівся з селянами, щоб обговорити їхні наболілі проблеми. А коли показав ескізний проект палацу-дитсадка, в будівництві якого прийматиме участь (на знімку), то й взагалі підкупив пікетувальників. Сільського голову він називає не інакше як партнером і запрошує на кожну нараду «у президію» поруч із собою. Адже у них — спільний інтерес: голова планує віддати земельні ділянки з більшою вигодою для села, а «Нібулон» хоче взяти їх і розвиватися далі — будувати млин, пекарню, котеджне містечко для своїх працівників.

Останнє особливо приваблює до «Нібулона» молоді кадри. У компанії і справді вміють дбати про них. Крім повсякчасного вдосконалення — навчання, стажування на терміналі в Миколаєві, обміну досвідом між філіалами, забезпечення комфортних умов праці, про що ми почули від багатьох працівників, політика забезпечення житлом — на високому рівні. Особливо ті фахівці, які у зв’язку з новим будівництвом вимушені були переїжджати в інше місто, щойно підшукавши належну квартиру, отримують кошти для її придбання.

— Темпи в нас такі, — пояснює Олексій Вадатурський, — що не кожен витримує. Переїзд — уже стрес. Та світ жорстокий, інакше не виживемо. Цьогорічна ситуація для зерновиробників особливо нелегка. Є перехідні залишки зерна з минулого року. Ці сім мільйонів тонн та очікувані 40—43 нового врожаю не по силі буде «перетравити» сертифікованим складам, потужність яких тягне на 27 мільйонів. Якщо порахувати ще й ріпак, вельми цінну культуру, то зберігання 30 мільйонів може опинитися під загрозою. Проблема ще й у практично одночасному дозріванні культур майже в усіх регіонах. Різко подорожчало перевезення. До того ж торік чимало перевізників, не маючи замовлень, переобладнали свій транспорт на іншу специфіку. Тепер його гостро бракує. Ці причини впливатимуть на зниження ціни. За моїм прогнозом, вище 1200—1500 гривень вона не сягне. Зате може статися обвал цін на фуражне зерно, і найпершими постраждають хлібороби. «Нібулон» — зернотрейдер, але й зерновиробник у десяти областях, то ж нам ця проблема теж болить. Україну ніхто не чекає із розкритими обіймами на світовому ринку. Сьогодні ми — другі у світі на ринку ячменю, лідери з рапсу, в поставках озимої пшениці займаємо четверте-п’яте місця. СОТ, до якої держава вступила, зобов’яже кожного виробника належно дбати про якість. Хто відбувався абиякою — неминуче потерпить фіаско. Я вірю, що українці нарешті зрозуміють це і успішно перебудуються. В «Нібулоні» ця «перебудова» сталася практично з його перших кроків.

На підтвердження Олексій Вадатурський повідомив добру новину: провідну команду компанії, яка на чолі з ним будує елеватори за останнім словом науки і техніки, щоб не пропала жодна українська зернина, щойно відзначено Державною премією в галузі архітектури.