У багатьох українських ЗМІ вже декілька тижнів триває «бенефіс» кума й нині вже екс-друга Президента Віктора Ющенка, народного депутата Давида Жванії. Він за чотири роки після помаранчевої революції вирішив відкрити суспільству «всю правду», але чомусь лише про одного з її головних героїв. Його відвертості шокують — найперше пересічних громадян, які підтримували «революціонерів» на Майдані.

Передовсім з огляду на моральність цього поборника правди. Уявіть, що ваш друг, кум, сват, з якими сиділи не один раз за столом, довіряли таємниці, ділилися радістю і горем, виніс усе те на обсмоктування громади. Тож інших почуттів, крім бридливості, такі «друзі» не викликають.

Але облишмо суто людські стосунки, оскільки йдеться не про пересічних громадян, а про очільників держави. У цій царині існують правила, насамперед моральні, за порушення яких політики високого рангу розплачуються посадами й політичним майбутнім — часом назавжди.

Коротко. Народний депутат Давид Жванія твердить, що Ющенко не був отруєний діоксином, розповідає, як подорожували, відпочивали, скільки й чого випивали, чим закушували, як вигадували «замахи» на життя кандидата в президенти і «знешкоджували» начебто терористів. Які вже там ідеї та європейські цінності! Давид Важаєвич особливо не шкодує фарб, коли йдеться про його щедрість: запевнює, що витратив на підтримку кандидата в президенти кілька десятків мільйонів доларів, робив щедрі подарунки сім’ї, оплачував обіди, мандрівки і т. д. і т. п.

Сам він нічого «такого» в цьому не вбачає. Мовляв, може собі дозволити: подарувати дружині друга дві шуби чи його синові — дороге авто. Начебто не ясно, що такі подарунки — завуальований хабар і не розуміти цього не можуть ані той, хто дає, ні той, хто його бере. Адже за наявності такого друга «подарунок» може перетворитися на велику свиню. Як цього разу: дарувальник відверто компрометує нині вже Президента Ющенка. Якщо не сказати точніше — шантажує його.

Але тут є глибша проблема, принаймні для нашого суспільства: як повинні реагувати високі посадові державні особи, політики, а в цьому разі Президент, на такі відвертості? І не лише колишніх друзів, а й на обвинувачення, якими нині заповнені ЗМІ. Не один раз чула пояснення прес-секретаря глави держави на подібні закиди: Президент вище цього, тому й не буде будь-що пояснювати!

Чи задовольняють суспільство такі пояснення? Адже Президент — це політик, публічна особа, діяльність і життя якої, крім суто приватної сфери, мають бути прозорими: від статків до стану здоров’я, місця відпочинку й поведінки його дітей, яких він утримує. Крім того, чи позиція «Президент вищий за це» може бути відповіддю на критику ЗМІ?

З другого боку, за нинішньої «свободи» преси, коли майже всі ЗМІ комусь належать, у тому числі й опонентам Президента (немає значення, яке в нього прізвище), й коли на сторінки друкованих видань чи в ефір, крім реальних фактів, виливаються потоки бруду, як він сам, інші політики чи високопосадовці мають реагувати на обвинувачення?

Наші політики не реагують на звинувачення у пресі, мовляв, є презумпція невинуватості, то чому мали б виправдовуватися? Нехай ті, кого звинувачують, або той, хто звинувачує, звертаються з позовом до суду. Але чи багато в Україні було таких позовів? Насправді проблема: як врегулювати ці питання?

Про «бенефіціанта». В одному з інтерв’ю Жванія заявив, що братиме участь у будь-якому русі, котрий «нестиме так звані європейські цінності», та претендує на те, що «заслужив у цій країні на звання людини, яка щось зробила». Щось не чула, щоб таке передбачалося в європейських цінностях...

І насамкінець. Британська «The Tіmes» надрукувала список десяти найбільш нечесних і шахрайських виборів післявоєнної епохи. Не сумнівайтесь, помаранчева революція — серед них. Чекатимемо нових відвертостей?