Нещодавно директора державного підприємства «Служба міжнародних автомобільних перевезень» Анатолія Ткаченка обрали членом спеціалізованої вченої ради Національної академії державного управління при Президентові України. Вітаючи Анатолія Миколайовича з цим «титулом», колектив підприємства щиро бажає йому подальшого надійного шляху, щедрого на добро, на успіхи, на нові плани. Теплі вітання — не прояв схиляння підлеглих перед начальником: їхню щирість доведено життям. Ще зовсім недавно смапівці зі своїм керівником — об’єднаними флангами — відбивали спроби рейдерського захоплення їхнього підприємства, за якими вимальовувалася постать екс-міністра, відомого тепер схильністю до комфортних авіаподорожей. Що тоді довелося їм пережити, наша газета розповідала у статті «Партком» в окремо взятому підприємстві» (див. «Голос України» за 27.10.2007 р.).

Тому ми, приєднавшись до привітань, поцікавилися в Анатолія Миколайовича нинішньою атмосферою довкола СМАПу, чи не пробігають у ній грозові розряди минулих «непорозумінь» з транспортними начальниками.

— З приходом нового керівництва Міністерства транспорту і зв’язку ситуація довкола підприємства стабілізувалася, — запевнив директор. — Нині ми зосередилися на виконанні своїх безпосередніх обов’язків і не відволікаємося на боротьбу з тими, хто гальмував нашу роботу «порадами» і кадровими наказами, позбавленими не тільки фахової доцільності, а й елементарного глузду. Відсутність «грозових хмар» позначається на результатах: ми постійно вдосконалюємо схему роботи, наприклад, створили нову потужну інформаційну базу, що дає можливість значно прискорити процеси оформлення документів міжнародних автоперевізників на кордоні. До речі, підвищення ефективності нашої роботи сприяє не тільки оперативності, а й зменшенню вартості послуг на оформлення дозвільних документів. Якщо в 2005 році разовий дозвіл становив 120 гривень, то з 1 червня нинішнього — лише 60. Вартість річного зменшилася з 5100 до 4020 гривень...

— Тобто ви нарешті відчули смак безпроблемного життя?

— Ні, звичайно. Як можна працювати і не мати проблем? Але нині вони зовсім іншого рівня. Наприклад, мене як керівника служби, що виконує, нагадаю, державні функції на кордоні, непокоїть очевидна нерівність умов, в яких перебувають вітчизняні перевізники та їхні закордонні колеги. Нашим доводиться витрачати зусилля, нерви, гроші... на оформлення віз, тоді як усі західні сусіди — члени ЄС — користуються безвізовим режимом. Термін перебування українського водія-міжнародника в Євросоюзі обмежено 90 днями на рік. Так само жорстко лімітується ввезення палива для українських транспортних засобів при в’їзді до країн ЄС, що не застосовується в Україні до західних перевізників. А взяти горезвісну «добову карту»! Наші водії оплачують її, зокрема, в Польщі за кожен день перебування — незалежно від того, чи рухаються, чи стоять «мертво» в черзі на кордоні. Тим часом в Україні ті самі поляки навіть поняття не мають, що є якісь «добові карти». Це ж несправедливо. Тому, переконаний, треба в цих питаннях рівнятися на сусідів.

Ми пропонуємо внести зміни до ст. 5 Закону «Про єдиний збір, що стягується в пунктах пропуску через державний кордон України», і ними збільшити ставки за проїзд іноземного автотранспорту нашими дорогами з нинішніх 0,02 євро до 0,05 за кожен кілометр. Для порівняння: у Німеччині збір за проїзд транзитом становить від 0,09 до 0,13 євро. Хіба ми багатші за німців, що дозволяємо собі нерозсудливу поблажливість до їхніх перевізників?

...Якщо зважити, що професор Національної академії державного управління — закладу, де готують вищі управлінські кадри, — Анатолій Ткаченко посилив свої позиції ще й членством у спеціалізованій вченій раді, то хочеться сподіватися, що здійсняться не тільки побажання колективу СМАПу своєму директорові, а й його власні задуми. Надійну дорогу відчують «під колесами» і автотранспортна галузь загалом, і українські міжнародні перевізники зокрема.