Роман Забзалюк: «БЮТ веде країну до економічної та політичної стабільності, що вкрай жахає та дратує «дітей Кучми»

Однак, коли ми говоримо про так довго очікувану стабільність, треба розуміти, що певними бізнес-чиновницькими впливовими колами саме слово «стабільність» сприймається як вирок і кінець їхнього паразитування на державному організмі. За останній десяток років породжений ними ж психологічний вірус «виживання одним днем» набрав критичної маси. Що це за вірус? У період дикого та спонтанного формування первинного капіталу, природу якого всі прекрасно розуміють, гребінь потужної хвилі незалежності, як піну, виніс чимало осіб, котрі за своїми моральними та діловими якостями апріорі не могли конкурувати з ініціативними та талановитими людьми, що прагнули розпочати свою особисту справу чи реалізувати себе в нових умовах. На горе останніх, як нова «берлінська стіна», почав стрімко утворюватися небезпечний симбіоз між колишніми совковими партбонзами та відвертими горилами, що пробивали собі місце під сонечком не тільки мускулатурою, а й звісним арсеналом.

Саме представники цього жахливого симбіозу збагнули, що найкращий шлях до астрономічних прибутків — це грабування народу під «дахом» самої ж держави. Яким чином? Спосіб був дуже простий — трансформуватись у всі можливі гілки влади та «жирні» галузі народного господарства, перетворивши при цьому самі посади на засіб особистого збагачення, через контрольований розподіл допуску до розграбування бюджету та чітко налаштовану систему хабарів.

Збігали роки. Апогею ця система досягла в період правління Кучми, який навіть намагався її упорядкувати. Щоправда, частина з новоявлених «світил бізнесу» досягла неймовірних висот і піднялась над самою державою, сконцентрувавши у такий спосіб у своїх обіймах мільярдні статки, однак започаткована ними смертельна система корупції глибоко вразила державний організм і набула хронічного характеру. На жаль, не дивом сьогодні є стрімкий бізнес-стрибок того чи іншого чиновника, який зазвичай забезпечує процвітання родинного бізнесу, заявляючи при цьому про рівні можливості ринкової економіки. Система «відкатів», «подарунків земельних ділянок» та відвертих хабарів набула неймовірних масштабів як на центральному рівні в економіці, в правоохоронних органах, в судовій гілці влади, так і на місцевих рівнях.

Візьміть хоча б елементарну статистику найбільших фактичних землевласників (до речі, за відсутності відповідного законодавства) в тій чи тій області, і стає зрозумілим хто є хто. Сказане зовсім не означає, що всі чиновники — продажні казнокради, а представники бізнесу сплять і бачать, як дати хабара. Таке ствердження не було б об’єктивним, але не бачити розмаху корупції і загрози, яку вона несе для держави, означає проявляти слабкість. Власне кажучи, про це всі добре знають, а от реально зупинити ці небезпечні метастази, котрі й гальмують розвиток нашої економіки, намагається далеко не кожний. Наразі досить таки впливова частина державно-політичної еліти, на жаль, категорично виступає проти стабільності й відверто блокує відчайдушні спроби в наведенні порядку, починаючи з вищого керівництва держави, прокуратури та закінчуючи керівниками міст і райдержадміністрацій.

Прикладом реального наведення порядку й радикальної заміни структур, що прогнили, є послідовні дії Юлії Тимошенко та її команди. При цьому треба нагадати: тільки-но вона гостро порушує питання про необхідність втілення прозорих схем в економіці та «лікування» органів державної влади, на неї і членів її команди виливається шквал брехні та репресій. Згадаймо хоча б її арешт за вказівкою Л. Кучми та мовчазною згодою прем’єра В. Ющенка. Саме тоді Ю. Тимошенко, перша в країні, розпочала рішуче наведення порядку в енергетиці та вугільній галузі. А її відставка з посади глави уряду в 2005 році напряму пов’язана з її намаганням втілити прозорі й зрозумілі для громадян схеми державного управління економікою. Адже ми добре пам’ятаємо прямі вказівки з Банкової не втручатися в газонафтову та енергетичні галузі.

І нині, знову спрямувавши зусилля Кабінету Міністрів на наведення порядку в стратегічних галузях економіки та повернення до справедливої соціальної політики, ми бачимо неймовірний спротив через відверте блокування і штучні політичні перепони. Причому кожен раз бачимо практично одних і тих самих опонентів, які лише з однією метою трансформуються в різноманітні політичні та бізнес-конфігурації — щоб не дати Ю. Тимошенко зруйнувати їх злочинні та гальмівні для розвитку держави схеми. Однак зупинити глобальні процеси, які вона започаткувала разом зі своєю командою, практично неможливо. Тож її перемога — лише питання часу.

Нещодавно мене запитав один із журналістів: «Можливо, людям потрібна просто стабільність навіть в такій системі повсюдної корупції?» Я переконаний, що така псевдостабільність чи відносний спокій лише відтягує на деякий час революційний вибух, але втрачені будуть ще десятки років на шляху європейського розвитку.

Так, стабільність потрібна, але досягти її можна, лише розірвавши замкнене коло кумівства, казнокрадства та сприйняття влади як бізнесу. І хоч як би було важко, ми послідовно рухаємося до головної мети. Хіба не є справжнім українським проривом усунення з газового ринку паразитуючих посередників чи суттєве збільшення бюджету порівняно з минулорічним урядуванням В. Януковича, на 20 мільярдів гривень? Хіба уряд не вдався до кроків, які унеможливлюють «прихватизацію» прикерченського шельфу Чорного моря, що могло створити небезпеку енергетичній незалежності України? А взяття під суворий контроль діяльності Фонду держмайна, що не допустить повторення історії з «Луганськтепловозом», «Дніпроенерго» та сотнями стратегічних підприємств, що тишком-нишком готувалися до «прихватизації» за безцінь, на кшталт Одеського припортового заводу?

І не дарма Державна контрольно-ревізійна служба, провівши аналіз тільки за 2007 рік (нагадаю, що тоді уряд очолював В. Янукович), зафіксувала значні фінансові порушення, допущені колишнім керівництвом Міністерства палива та енергетики, а також НАК «Нафтогаз України» і НАЕК «Енергоатом», Міністерства вугільної промисловості і Міністерства транспорту (передусім «Укрзалізниці»). За підрахунками ДКРСУ, загальний обсяг порушень становить 10,2 мільярда гривень. Збитки держави від неправомірних і низькопрофесійних дій керівників зазначених відомств становлять 3,2 мільярда гривень. Для порівняння: 3,2 мільярда гривень — це більш як половина бюджету медичної галузі України. Тож бюджет можна і необхідно ефективно наповнювати, ресурси в державі є, і є команда, яка спроможна працювати на власний народ.

Звісно, такі ефективні дії уряду Ю. Тимошенко та їхнє загальне спрямування викликають жах і люту злість з боку противників доктрини Українського прориву. В хід проти прогресивної команди ідуть найбрудніші засоби, мета яких одна — зупинити, знищити, не дати навести лад! У цих спробах можна спостерігати унікальне єднання навіть колишніх супротивників в боротьбі за розподіл ресурсів. У такі небезпечні для себе періоди вони завжди знаходили можливість єднатися перед загрозою втрати своїх прибуткових крісел у владі, нехтуючи виборцями та й державою. Про яку їхню опозицію ви говорите! Та навіть з величезними правами вона їм апріорі не потрібна, їм потрібна тільки влада і не просто влада, а необмежена влада. Спроба утворення у Верховній Раді нової «універсальної» конфігурації на кшталт «ширки» на ґрунті Партії регіонів та Єдиного центру — це показовий приклад сказаного. Звичайнісінький реванш у вигляді нового «універсалу» під гаслом: «Олігархи, єднайтесь!». Утім, офіційний аргумент, як завжди, «вагомий»: злагода, політичний компроміс заради єднання. Питання тільки — кого?

Міф про необхідність єднання України якось уже не сприймається, адже всім зрозуміло, що межа роз’єднання проходить якраз між купкою бізнес-можновладців та переважною більшістю населення, яке прагне справедливої стабільності. Однак інстинкт самозбереження штовхає «дітей Кучми» на неймовірні кроки. Згадаємо хоча б категоричну відмову голосування щодо зняття депутатських пільг і імперативного мандата, підняття престижу шахтарської праці та інших соціально важливих законів. Проти: Партія регіонів, Блок Литвина, представники Єдиного центру. І куди тільки поділася передвиборна риторика? Можливо, В. Янукович і зможе пояснити своїм виборцям на сході й півдні витоки скандалу в США стосовно його, як з’ясувалося, досить потужної підтримки з боку окремих впливових політичних кіл Сполучених Штатів, а от як він пояснить їм досить успішні переговори Юлії Тимошенко з російською стороною? Адже однією зі «страшилок» регіоналів та й оточення Президента був міф про неможливість її перебування в Росії?

Зверніть увагу, меж цинізму «колишніх» немає. Найбільше їх сьогодні непокоїть врожай сільгосппродукції. Наразі навіть у країнах третього світу політична еліта радіє, що хороший врожай дасть сплеск економіки. А наші опозиціонери — ні. Бо, по-перше, що це успіх уряду Ю. Тимошенко, а, по-друге, що вона не дасть розграбувати врожай 2008 року. Отакої! І йдуть тіньові вказівки: блокуйте, саботуйте, не приїжджайте на наради, одне слово, робіть все, щоб зірвати Український прорив. І окремі багатовекторні глави облдержадміністрацій із задоволенням беруть «під козирьок» та ще й каблучками «цокають»!

Не полишають в біді «колишніх» і деякі північні «старші братішки» з ідеями великодержавного шовінізму: «Севастополь не ваш!» і таке інше. Втім, переконаний: марні їх спроби! Колись, у далекому 1999 році, Ю. Тимошенко на з’їзді партії проголосила доленосні для України слова. Вони пролунали як відкритий виклик прогнилому режиму: «Україна неодмінно стане могутньою, економічно незалежною та демократичною державою. Ми прийшли! І ми це зробимо!» Українські покоління нової формації на шляху до європейського рівня життя вже нікому не вдасться зупинити.

Не можу також не прокоментувати регіональні події, навколо яких накопичується чимало неточностей та домислів. Маю на увазі утворення у Верховній Раді Тимчасової слідчої комісії з питань розслідування обставин щодо фактів порушення Конституції України та чинного законодавства України міським головою Миколаєва В. Д. Чайкою. Окремі представники мерії досить таки агресивно зреагували на цю подію, намагаючись перенести саму проблему в площину нібито особистих стосунків чи чвар з натяками, що хтось, мовляв, хоче зайняти місце міського голови. Така реакція, та ще й з елементами безпідставних нарікань, лише укріпила мене в правильності рішення стосовно необхідності проведення прискіпливої перевірки. Є численні скарги громадян, депутатів та організацій. На них необхідно реагувати у відповідності із законодавством. І мова зовсім не йде про проведення дострокових виборів за будь-яку ціну. Це не так. Йдеться виключно про необхідність припинення неефективного для місцевого бюджету відведення земельних ділянок та комунальної власності, про необхідність затвердження генерального плану розбудови міста, про необхідність формування тарифів на ЖКП, зрозумілих і відкритих для городян, про необхідність надання мешканцям будинків якісних комунальних послуг, про наявність нормальної питної та гарячої води в багатоповерхівках, облаштування тротуарів та доріг у всіх, а не тільки в престижно-показових мікрорайонах міста, про необхідність збереження паркових насаджень та дитячих майданчиків і зон відпочинку пенсіонерів біля багатоповерхівок та багато чого іншого. І, можливо, комусь вкрай хотілось би перетворити місто на таку собі автономну тиху територію, де вищою інстанцією є виключно мерія, а мешканці міста — лише додаток до неї. Вочевидь, саме з цих міркувань так кортить комусь повернути мажоритарну системну формування рад, адже так набагато простіше знайти керівництву міста та й місцевим олігархикам підтримку серед депутатів, за принципом «ти — мені, я — тобі»? А тут бач що вигадали: якісь фракції, та ще такі, які повинні звітувати і політичним організаціям, що делегували своїх представників до рад. Звісно, представникам старої «советської» школи (на їхню думку, бездоганної, гіркі наслідки котрої ми всі досі ковтаємо), гаслом якої завжди було «відчувати гаманцем, а вирішувати, не забуваючи про себе», не второпати, як можна керуватися гаслом: «Відчувати серцем — вирішувати розумом для людей!».

Справді, за таких розбіжностей порозумітись важко. Тим паче, що в них вважається за вияв вищої «політичної мудрості» вміння вчасно продемонструвати свою лояльність до будь-якої влади. Вранці — в Сєверодонецьку, а ввечері — на Майдані. Про всяк випадок. Одного дня — «помаранчева зараза», наступного — «О, наймудріша!» чи «О, наймудріший!». І навіть натяки на те, що окремі депутати мають відношення до земельних негараздів, це лише натяки. Бо, звісна річ, під час роботи ТСК, якщо такі факти підтвердяться, то наразі наш блок негайно відреагує відповідною ротацією. Втім, слід зауважити, що під час сесій рішення в раді приймаються шляхом голосування більшості (у т. ч. в комісіях), а більшість у міськраді, як відомо, сьогодні належить Партії регіонів. Люди це бачать, розуміють і роблять свої висновки. Адже навіть гучні зустрічі з палкими промовами в стилі «братці, я свой в доску, я з КПРС» та натяки, що в усьому винувата столиця, яка «обмежила» місцеве керівництво, не замінять пенсіонерам вражаючі рахунки за ненадані комунальні послуги та відібрані зелені насадження в подвір’ях будинків. Інша річ, що й справді, поки ще знаходиться не так вже й багато сміливців, ладних відкрито й публічно виступити проти існуючих негараздів. Але всьому свій час.

Роман ЗАБЗАЛЮК, народний депутат України, голова Миколаївської обласної ради БЮТ.