Старожили Луцька пам’ятають магазин «Дари лісу» на теперішній вулиці Лесі Українки. Його, здається, не обминав жоден гість обласного центру. Вибрати тут було з чого: мариновані гриби, натуральні соки, джеми з лісових ягід, консерви з м’яса дичини, сувенірні набори з дарами місцевих борів і дібров... Асортимент продукції був досить широким. Адже обласне управління лісового господарства, якому належав магазин, було піонером у комплексному використанні цінних дикорослих ресурсів. Одинадцять його консервних цехів виробляли харчової продукції більше, ніж усі підприємства Міністерства лісового господарства колишнього Радянського Союзу. Волинська модель ведення лісового господарства була визнана кращою на території тієї величезної країни.

Ініціатором її впровадження став Дмитро Телішевський, який понад сорок років очолював обласне управління. В Луцьк за досвідом приїжджали навіть галузеві міністри країн Варшавського договору. Фахівці стверджують, що в ті роки волинські лісівники з деяких питань раціонального використання лісових ресурсів обганяли навіть японських колег.

Добрі справи Дмитра Антоновича продовжили його наступники: спочатку — Анатолій Голік, а тепер — Богдан Колісник, який домігся, щоб місцевий цех випускав якнайширший асортимент продукції. Там випікали хліб, виготовляли м’ясні та овочеві консерви, ягідні джеми, розливали сотні тонн настояного на лікарських травах і чистого березового соку, випускали кілька цілющих дитячих напоїв. Та особливу славу цуманські консервники здобули своїми бальзамами «Полісся», «Золотий корінь», «Мисливський. Дивосил», «Аромат лісу», настоянкою «Нектар лісу», а також виготовленою з фруктового спирту 50-градусною «Палинкою волинською».

Найпершим з’явився бальзам «Полісся». Розробляючи його рецептуру, лісівники консультувалися з фітотерапевтами, фахівцями Міністерства охорони здоров’я. Напій мав лікувальні властивості, його навіть готувалися продавати через аптеки. Бальзам «Полісся» майже одразу став однією з візитівок краю і мав таку само популярність, як і відомий «Ризький». Тим більше, що і розливався також у керамічні пляшки.

Наступним лісівники запропонували бальзам «Золотий корінь». Серед його складників корінь родіоли рожевої (він же «золотий корінь»), м’ята, цвіт липи, пагони чорниці, листя кропиви, горобина чорноплідна і звичайна, екстрагована груша-дичка, яблучний сік та інші природні компоненти.

Остання розробка лісівників — бальзам «Мисливський. Дивосил». На дегустаційному конкурсі, який проводився «Укрспиртом», «Мисливський», як перед тим й інші волинські бальзами, отримав найвищу оцінку.

Не розкриваючи секретів виробників, скажу: уся продукція виготовлялася винятково з натуральної сировини (в середньому по 25 природних компонентів), вона мала прекрасні смакові якості й цілющі властивості. За висновком фармацевтів, волинські бальзами можуть з успіхом використовуватися в комплексній, реабілітаційній та профілактичній терапії багатьох захворювань, а також як загальнозміцнюючий та вітамінний засіб. Вірніше — могли б, адже з 2004 року державне підприємство «Журавка» (такий статус сьогодні має колишній консервний цех Цуманського держлісгоспу) бальзамів не випускає. В чому ж причина?

Досвідчений спеціаліст-харчовик, беззмінний директор «Журавки» Зінаїда Рябчун (на знімку) пояснює це недоліками вітчизняного законодавства. Зокрема тим, що і підприємства-велетні — такі, як «Хортиця», «Неміров», «Союз-Віктан», і таке невеличке, як «Журавка», з кількома десятками працівників, повинні сплачувати за право оптової торгівлі алкогольними напоями однаково: по 500 тисяч гривень на рік. Саме таку суму передбачають зміни, внесені Верховною Радою України 17 листопада 2006 року до Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів». А коли врахувати, що максимальні потужності «Журавки» з виробництва бальзамів та настоянок становлять лише 72 тисячі декалітрів, а витрати на приготування цілющих напоїв значно більші, ніж на горілку, стає зрозуміло, що сплачувати щороку по півмільйона гривень лише за право торгувати своїми виробами маленькому підприємству не під силу. Не бажаючи йти на конфлікт із законом, «Журавка» 2004 року припинила випуск унікальних волинських бальзамів.

Обласне управління лісового та мисливського господарства, щоб врятувати ситуацію і відновити виробництво цілющих напоїв, не раз, починаючи з 2005 року, зверталося до Прем’єр-міністра, голови Держкомітету лісового господарства, голів облради і облдержадміністрації, народних депутатів України з проханням вирішити питання про надання державному підприємству «Журавка» пільгової ліцензії на виробництво і оптову торгівлю алкогольними напоями. Однак всі спроби відновити випуск унікальних бальзамів і настоянок результатів не дали. Як наслідок, простоюють дві лінії розливу потужністю шість тисяч пляшок на годину, державний бюджет щороку недоотримує сотні тисяч гривень різноманітних платежів. І, найголовніше, споживач позбавлений можливості купувати високоякісну продукцію.

Чи могло подібне статися б у розвинутих європейських країнах? Чи не нищимо ми подібними правилами гри на ринку малих виробників? Чи не сприяємо таким законодавством розвитку монополій? Правильно відповісти на ці запитання, здається, зможе навіть студент-першокурсник. Подібні міні-виробництва спиртних напоїв діють у Франції, Шотландії, інших розвинутих країнах. Там вони мають свою нішу, приносять в державну казну відповідні грошові надходження. Їх продукцію охоче купують туристи. А ми, що маємо оригінального, цікавого, запозиченого із народних рецептів і традицій, нищимо. Тож, може, і нашим можновладцям вистачить розуму, волі, щоб повернути на вітчизняний ринок цілющі волинські бальзами? Хай вони, як і раніше, зігрівають наші зморені різними негараздами душі.

Волинська область.

Фото автора.