Про цього господаря, що живе в Нестерівцях Дунаєвецького району, згадували на одній великій нараді, де зібрались аграрії та представники молокопереробних підприємств. Згадували і ставили всім у приклад, мовляв, чоловік у свої сімдесят п’ять тримає десять корів. І молоко від них везе не на базар, а на заготпункт. Тільки він один щодня здає понад двісті літрів. Отаких хазяїв треба підтримувати морально й матеріально — звертались до всіх присутніх представники влади.
Так то воно так, але хто у селі бачить і відчуває таку підтримку? Навпаки, бажаючих тримати корову меншає, отож проблема молока стає гострішою. І це влітку, коли потоки його повинні збільшуватись у кілька разів.
Причина молочної кризи проста: зменшення вартості сировини. І хоча літня ціна завжди нижча від зимової, таких різких стрибків не було давно. Торік восени закупівельна ціна зашкалювала за 2,3 гривні за літр. А тепер впала у два з половиною, а то й три рази. Селян найбільше вражає не так фінансовий, як моральний бік справи. Практично кожен, хто несе банку молока до приймального пункту, почувається ошуканим.
Та й як інакше? Якщо комусь із глухого села вдається вирватися до обласного центру, то, повернувшись назад, обов’язково привозить із собою легенди про міські ціни, передусім на молочні продукти. Бо неймовірною дивиною видається вартість молока чи кефіру в магазині. У деяких заготовлювачів ціна вже й до дев’яноста копійок впала, а тим часом реалізаційна вперто тримається на позначці майже чотири гривні. Як це відбувається з одним і тим самим молоком, селянам не зрозуміти.
Уже традиційно, як тільки перекоси у ціні набувають граничної позначки, за
«круглий стіл» збираються аграрії і переробники, щоб знову... обговорити проблему. Утім, хоч які б гостро-відверті не були ці обговорення, далі розмов, на жаль, справу зрушити не вдається.Представники місцевої молочної галузі одностайно твердять: першу цінову скрипку на молочному ринку грають не вони, а заїжджі заготівельники, що представляють потужні молочні виробництва. Справді, із 53 підприємств, чиї представники збирають на Хмельниччині молоко, 29 розташовані в інших областях. Не дивно, що місцеві молочарі нарікають: чужаки вивозять і без того дефіцитну сировину. Мовляв, це саме вони свого часу невиправдано підняли планку закупівельної ціни. Звідси пішло і здорожчання готової продукції.
Свого часу стрибок цін у магазинах значною мірою пояснювали саме цим. Але що тепер утримує все ті ж роздрібні ціни за значно нижчих сировинних? Знайти відповідь не вдається. Переробники стверджують: низька якість молока, а головне — розпорошеність приймальних пунктів, що значно збільшує виробничі затрати. Про яку якість можна говорити, коли майже із двох тисяч населених пунктів, де купується сировина, лише в двох десятках є холодильники! Із лабораторіями, котрі б на місці перевіряли якість і склад молока, ще сутужніше. Дуже часто доводиться покладатися лише на совість господині. Скільки отих бідончиків, банок, відер треба злити в одну цистерну, щоб назбирати добову норму переробляння для молочного заводу середньої руки, і порахувати важко. Справді, переробникам живеться непросто. Та все одно, послуговуючись простим дядьківським розумінням чи логікою покупця, ніяк не можна второпати: чому раніше заводам було вигідно платити по 2,3—2,5 гривні за літр сировини, а тепер і по гривні не вигідно. Адже магазинні ціни практично не зрушили з місця.
Спроби розібратися зазвичай зводяться до пошуку загадкового молочного монополіста, котрий керує цінами у всіх селах і областях. Мовляв, це він завищує ціну на 3—5 копійок за літр і змушує слабших конкурентів піти з тієї чи іншої сировинної зони.
Але вдумаймося в цифри: конкуренція між виробниками вимірюється буквально копійчаними сумами. А на дядьківському гаманці вони обертаються гривневими. То де правда?
Ну якщо вже є отой монополіст, то кому з ним боротись, як не антимонопольному комітетові? Справді, Хмельницьке обласне територіальне відділення цього комітету повідомило, що воно минулого і нинішнього року припинило сім порушень на ринку молока та тринадцять дій, які мають ознаки порушень. Так, триває розгляд двох справ про те, що сім молокопереробних підприємств області водночас знижували або збільшували закупівельну ціну. А три підприємства навіть були оштрафовані на дві—три тисячі гривень.
Спробуйте уявити того молочного монстра, котрий не дає життя практично всім здавачам молока і страшенно злякався штрафів у... тисячу гривень.
Що й казати, всі ці штрафи, як і інші спроби покарань, намагання підписувати різні цінові меморандуми, спроби об’єднати селян і переробників не дають результату. Корова у селі перетворюється з годувальниці на тягар.
Добре, коли сам можеш накосити сіна, запасти корми на зиму. А як ні? За косовицю треба дати дві—три сотні. Ще стільки за те, щоб перевезли. Хочеш жому купити чи силосу — знову плати. Якщо здавати в середньому по п’ятнадцять літрів молока в день та ще й менше ніж за гривню, то саме отих трьох літніх місяців найбільшого і найкращого молока тільки вистачить, щоб покрити ці витрати.
Майже вісімдесят відсотків сировини в області заготовляє сільське населення. А різниця в ціні за літр молока від дядьківської корови і від отриманого на фермі —близько двадцяти копійок. Пояснюється вона різницею в якості молока. Але реально селянин втрачає на ній мільйони гривень. Тож хіба хочеться йому постійно бути ошуканим?
Кажуть, подекуди були спроби оголосити збиральникам молока страйк: краще виллємо молоко, ніж віддамо за таку ціну. Вилити не вилили, а дехто потримав день-другий в сінях у слоїку та й... знову поніс на приймальний пункт. Бо насправді не якийсь один завод-монополіст диктує свої ціни. Сама молочна система давно схибила, дала такий збій, що випростатися тепер немає сили. З одного боку, ростуть молочні велети, видно, не така вже й збиткова ця справа! З другого, дедалі більше скорочується дійне стадо, меншає охочих тримати у хліві корівку. А таких, як отой дідусь, що десяток корів годує, скоро і справді одиниці залишаться — і в області, і в країні.
Хмельницький.
