Парламентська асамблея ОБСЄ на своїй 17-й щорічній сесії ухвалила резолюцію про голодомор 1932—1933 років в Україні. Цим актом держави ОБСЄ вшанували пам’ять мільйонів українців — жертв штучного голоду, спричиненого, як наголошується в тексті резолюції, «брутальними, спланованими діями та політикою тоталітарного сталінського режиму». Парламентська асамблея, підтверджуючи свої зобов’язання «чітко та беззастережно засуджувати тоталітаризм», підтримує ініціативи України на міжнародному та національному рівнях з висвітлення історичної правди про найжахливішу для неї трагедію в ХХ столітті й звертається до парламентів усіх країн-учасниць організації із закликом визнати факт злочину проти українського народу.

На жаль, глава одного з парламентів (до ОБСЄ входить 56 держав Європи та Північної Америки) вже пройшовся «баринєй» по кістках. Голова Ради Федерації РФ Сергій Миронов назвав визнання факту голодомору «повною маячнею», яка «лукаво» чиниться «всупереч реальним фактам, реальній історичній правді». Цей не останній представник країни, населення якої затято виховують у дусі планетарної величі не тільки з огляду на карту світу, засвідчив і «притаманну широкій душі гуманність», і властиву для неї ж «залізну логіку». Бо стверджувати, що «історія дуже мстить і такі помилки робити недозволено й абсолютно кон’юнктурно», в даному випадку дуже ризиковано і навіть непатріотично. Можливо, пан Миронов хороший спікер, але поганенький історик. І реальні факти — описані не в неоімперських посібниках для «соотєчєствєнніков», а доведені архівними документами, науковими дослідженнями та свідченнями очевидців голодомору — можуть «лукаво помститися» не за тією адресою, на яку киває власник приватизованих «елементарних об’єктивних знань про історію». Якщо не з поваги до пам’яті мільйонів страчених голодом, то хоча б із співчуття до тих самих співвітчизників...

А політична кон’юнктура в цьому питанні є — Сергій Миронов не помиляється. Саме вона, вважає президент Світового конгресу українців Аскольд Лозинський, заважає парламентам багатьох держав назвати речі своїми іменами і може вплинути на пом’якшення вересневої резолюції ООН про голодомор тридцятих років в Україні вилученням слова «геноцид». В інтерв’ю Бі-бі-сі він пояснив це тим, що «політична кон’юнктура пов’язана дуже часто з Росією». Тобто, боячись розсердити Москву, багато країн остерігаються осудити геноцид українського народу: прояви людяності стали заручниками нафти і газу. В історії це вже було — в тих самих тридцятих роках минулого сторіччя. «Але в майбутньому світ прийде до усвідомлення, що це було намагання знищити український народ», — переконаний пан Лозинський.

Справді, технічний прогрес не стоїть на місці. Коли від російського газу, даруйте за натуралізм, не здуватимуться животи інших країн, просвітлішають і голови, задурманені «маячнею» від лукавих політиків.