Усупереч запевненням наших державних очільників, уряд вирішив підвищити ціни на газ для населення. Кабмін рекомендував Національній комісії з регулювання електроенергетики переглянути тарифи обласних газопостачальних компаній на послуги з розподілу і транспортування та роздрібні ціни на газ для населення з 1 липня.

Про це йдеться у постанові уряду за 25 червня. Згідно з нею рівень межових цін на газ для побутових користувачів зріс на 8,3—13,8% залежно від обсягів споживання.

Але такі сюрпризи для нас лише починаються. Адже місяць тому надійшов «сигнал» з Росії: вартість газу для України з 1 січня наступного року може зрости майже вдвічі — до майже 400 дол. за куб. м. У зв’язку з тим, що середньоазійські країни встановлюють на нього європейські ціни. Що принципово змінить енергетичний ринок взагалі, але першою постраждає Україна. Тож дешевший за російський середньоазійський газ, який є основою для газопостачання країни, ми купуватимемо вдвічі дорожче, ніж досі. Ця різниця у цінах завжди була каменем спотикання і підгрунтям для обвинувачень у спекуляції дешевими вуглеводнями українських споживачів, і не лише українських.

Тим часом ціновий демарш середньоазійських постачальників блакитного палива означає: нам уже немає в кого купувати дешевий газ. Що спричинило паніку передовсім у політичних колах. І замість того, щоб бодай спробувати домовлятися не лише з Росією, а й з середньоазійськими постачальниками, ми почали розмахувати кулаками й звинувачувати сусіда в «імперських» амбіціях, обіцяючи теж щось таке вчинити. Приміром, заступник глави президентського секретаріату Олександр Чалий заявив, що «на це в Україні є сильно діаметрична відповідь». Щоправда, не повідомивши, яка саме. Втім, і без цього усім відомо, яка: ми постійно загрожуємо росіянам підвищити транзитні тарифи. Забуваючи, що так само можуть вчинити й наші сусіди, які до того ж володіють довшим, ніж ми, транзитним коридором. Проте, хоч би як ми пручалися, але середньоазійський козир нині — у руках «Газпрому».

Тож невдовзі Президент Віктор Ющенко заявив, що Україна повинна бути готова до переходу на нові ціни. І хоч важко передбачити, як розгортатимуться події далі, бо, крім економіки, є ще й політика, яку Україна, буває, досить вдало використовує. А тому не виключено, що уряд може порушити питання про підвищення орендної плати ЧФ у рамках орендних угод.

Які заходи уряд уживатиме для пом’якшення цінового удару для України — наразі невідомо. Ясності не вніс і візит прем’єра Тимошенко до Москви, яка після зустрічі з Путіним оголосила: той начебто пообіцяв не застосовувати шокову терапію, а розтягнути задоволення на три-чотири роки. Щоправда, слова Тимошенко дещо розбігаються зі сказаним Путіним. Російський прем’єр заявив, що він є «прибічником поступового переходу на європейські ціни за газ для України, але умови на це ставитимуть середньоазійські країни». Одне слово, пожалів вовк кобилу...

Незважаючи на оптимізм, який Тимошенко випромінювала, вона не називає навіть приблизної ціни на газ, яку Україні доведеться платити з першого січня 2009 року. А якщо вона не буде такою високою, як обіцяє Росія нині, то яку іншу ми за неї заплатимо? Подейкують, що глава нашого уряду знає її напевне: домовилися під час розмови з Путіним за зачиненими дверима...