«Великі Українці» у форматі шахраїнства

Телешоу «Великі Українці» завершилося. Враження від «великого шахраїнства» залишилися. І справа не в сумнівній перемозі у рейтингу найславетніших українців давньоруського князя Ярослава Мудрого, не в «поразці» в битві за лідерство Степана Бандери і не в дивній розстановці за значущістю інших імен із десятки «найбільших». Не в наших «безпідставних» претензіях, що «вибрали знов не того», як саркастично-зверхньо дорікає нам Савік Шустер. Не в кволій громадянській активності Центру і Заходу країни, як роздратовано пояснює генеральний продюсер телеканала «Інтер» Ганна Безлюдна. І навіть не в доконаному факті фальсифікації «волевиявлення», про яке першим докладно розповів екс-шеф-редактор проекту Вахтанг Кіпіані. Річ — у невідповідності купленого у британців телепродукту нинішній Україні, у легковажності канала, який за грошима забув, що комерційний статус не позбавляє його соціальної відповідальності. Проблема в тому, що вітчизняне телебачення, не продукуючи власних проектів — або неспроможне, або просто дурна традиція? — натягує на себе «секонд хенд», часто з «блошиних» медіаринків Заходу, не дбаючи, чи пасує йому фасон і розмір «б. у.» моделі.

Та спочатку повернемося до події річної давнини. У червні минулого року канал «Інтер» у випуску «Подробиць» повідомив про запуск придбаного за ліцензією в Бі-бі-сі масштабного телепроекту «100 Великих Британців» — у вітчизняній версії «Великі Українці». Анонсуючи майбутнє телешоу, наголошували: вперше в історії нашого телебачення український канал придбав не розважальний, а суспільно-політичний проект. «Можна впевнено стверджувати, — пророкували «інтерівці», — що в нас програма теж стане резонансною подією державного масштабу та приведе до великої кількості гострих дискусій на тему, кого саме варто вважати великим українцем....» Прирівнявши «резонансну подію» до «нових передвиборчих перегонів», запевнили, що «завдання проекту, передусім, —згуртувати та просвіщати».

Окрему увагу в тих «Подробицях» (від 18.06.2007) приділили телеведучому проекту «Великі Українці», іноземному громадянину Савіку Шустеру. На зауваження одного із журналістів, що, мовляв, проект веде людина, яка не дуже асоціюється з українською культурою, ведучий відповів: це не головне, і він не з меншим задоволенням вів би проект «Великі Таджики». Задоволення це, нагадали глядачам, зрозуміле, бо свого часу «стих, так і не почавшись, проект «Великі Росіяни», який готував Савік Шустер разом з командою НТВ. У Кремлі захвилювалися: де в результаті опиниться сучасний президент, що народ думає про Сталіна...» (Забігаючи наперед, можемо констатувати: добре росіяни думають про Йосипа Віссаріоновича, навіть краще, ніж можна було передбачати. — Авт.) За словами самого пана Шустера, бажання все ж таки реалізувати саме цей проект, не в Росії, то в Україні, було головною причиною його приходу на телеканал «Інтер».

Про яке об’єднання нації в даному випадку можна було казати? Про які гострі, але цивілізовані дискусії мріяти? На які результати просвітительства — від фінішу до фіналу — сподіватися? Будь-що, пов’язане з ідеологією і політикою, а творці телешоу чомусь зосереджувалися саме на цих параметрах, з дурнуватою закономірністю позначається не дискусіями — гострим розбратом сторін. І в цій закономірності вже немає різниці, про що йдеться: вибори президента, парламенту чи національних кумирів. «Ви нам Бандеру? — А ми вам «все буде Донбас» — і навпаки. Можливо, для громадянина Канади, Італії, Росії, Франції ... з суто дослідницької позиції і цікаво спостерегти цей «лабораторний процес», але ж на «Інтері» працюють не лише іноземці.

Неприємні відчуття посилилися, коли в ефірі з’явилися перші «серії» телевізійного шоу. Вони до болю нагадували балаган «Свободи слова» того самого Шустера на тому самому «Інтері». За одним лекалом, однією викрійкою, схоже, ведучий може вийти за рамки свого шаблонного журналістського амплуа лиш у футбольних програмах. Демагоги-політики, яких запрошують на передачі, наче на «тусовку» у бар: незмінна «пивна» піна проголошених «істин», дискусія за сюжетом примітивного детективу — ще навіть рота не розтулили, а вже нам відомо, що буде сказано (дивно, що хоч на цьому шоу не засвітилися персонажі з «українознавства» — Жириновський, Затулін і Ко: неймовірна тактовність команди ведучого. — Авт.).

Дефіциту розумних людей в Україні немає, але камери вперто фіксують одні й ті самі обличчя: не студія — сімейний відеофільм від «татка» Савіка Шустера. Утім, одним з «найяскравіших» моментів програми була навіть не кандидатура Леніна на звання Великого Українця (вождя світового пролетаріату можна було б доповнити фюрером: обоє мають відношення до України як її окупанти), а не «заявлений» у «Свободі слова» Володимир Зеленський: у ролі морального авторитета нації (!?). Нещасні великі й малі українці з такими авторитетами. Дивлячись, як цей комедіант, що, очевидно, пропустив «транзитом» повз вуха назву нового товару «Інтера» і сплутав суспільно-політичний проект з розважальним, роздував щоки і поблажливо повчав Литвина: «Знаете, Владимир...», хотілося плюватися ще більше, ніж від недолугих жартів його «кварталу». Люди, котрі самі плавають в історії, як муха в окропі, у ролі її просвітителів — тут і Чарлі Чаплін відпочивав би. Щоправда, нам пояснили: багато хто із запрошених — перелік справді достойних людей —відмовився «арбітрувати» на телешоу. З різних причин, зокрема і через те, що не сприймали ідею проекту, вважаючи її некоректною і передчасною. Їх замінили на згодних, образно кажучи, совість України розводили її ж ганьбою, наче крадькувата молочниця сметану сироваткою; окрему думку знехтували, гроші, амбіції та нагода ще раз продемонструвати лідерство канала в інформаційному телепросторі, напевно, були важливіші...

Такими вони і виявилися. Бо яка, скажімо, коректність у розвішених у метро закликах «Інтера» обирати «Дух чи Рух», «Творця чи Борця»...? Треба мати специфічну уяву, щоб сполучником «чи» творити позитивну методологію загальнонаціонального вибору. Як сказав з цього приводу голова Національної спілки театральних діячів Лесь Танюк, «неможливо порівняти козу з возом! І неможливо в рамках одного проекту порівнювати людей з різних сфер життєдіяльності. Сам момент вибору — безтактність».

Як наслідок, ми одержали те, що мали одержати. Не зазнавши взаємності від Росії, Савік Шустер задовольнив свою амбітну творчу жагу в Україні. Тепер може податися до таджиків, там — через громадянське протистояння — це телешоу також доречне, як свинина в меню мусульманина. «Інтер» своє завдання теж виконав з точністю до навпаки: судячи зі скандалу, який не стихає після фінальної серії «Великих», він так «об’єднав» країну, як чотири роки тому виборчою рекламою — роздертою по Дніпру картою України.

Чому тоді, запитаємо, проект Бі-бі-сі мав великий успіх не лише на батьківщині, а й у багатьох інших країнах? Напевно, там споживачі легко проковтнули телепродукт, бо абсолютною більшістю, на відміну від нас, не мають сумнівів ні у власній історії, ні у власній національній ідентичності. У ФРН, наприклад, ніхто собі голову не сушитиме суперечками, чи може французька бути «другою державною», а мешканці туманного Альбіону не восхвалятимуть чеснот завойовників. Суспільство дозріло до такого проекту. А в нас, за словами одного глядача, «телешоу довело, що в Україні ще рано проводити такі конкурси... Мало не Великих Українців, бракує справжніх українців-сучасників. Хай держава проживе в незалежності хоча б ще одне покоління, тоді це питання і можна розглянути...»

Можливо, творці інтерівських «Великих» і керувалися благородними намірами. Можливо, рожеві окуляри —обов’язковий атрибут фірмової одежі канала і нестандартна оптика завадила вчасно помітити, що резонансна подія приречена на резонансний провал. Особливо якщо формат Бі-бі-сі приправляти соусом власного виробництва. А може, хотіли спровокувати суспільство — тоді мети досягли. Питання — для чого? Бажали просвітити — чим? Фільм про Бандеру в рамках проекту не розчулив його опонентів. «Євангеліє» від Табачника про Ярослава Мудрого князю не додало шанувальників, звісно, якщо не вважати затрачених «цільових коштів» на підтримку «противаги» «Творця» «Борцеві». До речі, в тих країнах, де успішно обкатали британський проект, не стимулювали «свою кандидатуру» таким масованим бомбардуванням sms, наче мали поховати решту «Великих» під обломками величі виплеканого більшими коштами переможця. І це є також різницею між ними і нами, між іншим.

Захищаючи «усиновлене дітище» від «політичних сил, які використовують його в політичних цілях», генеральний продюсер канала Ганна Безлюдна не приховує, що «хтось проголосував раз, а хтось більше». Які претензії, сердиться, права телеглядачів кількістю дозволених голосувань не обмежували. Про який тоді чесний вибір українців заявляли рік тому в ефірі «Інтеру»? Про яку неупередженість кажуть тепер, якщо всі причетні до шоу визнають, що «транзитний сервер» таки вплинув на результати? Про яку принциповість Вахтанга Кіпіані можна розводитись, якщо він свої викриття зробив не в останній передачі «Великих», а після фіналу? Як відомо, ложку подають до обіду, а після ефіру не розмахують кулаками. Зрештою, якими рейтингами передачі хваляться, якою небаченою в Україні глядацькою активністю, якими мільйонами голосів, якщо можна з одного номера, очевидно, небідного власника телефону, відправляти тисячі повідомлень.

У великій аналітичній статті «Телекритики», присвяченій «розбору польотів» довкола «Великих», стверджується: «... і Бі-бі-сі варто замислитися, перш ніж продавати такі формати комерційним каналам. Принаймні українським комерційним каналам, що перебувають у спотвореній системі уявлень про професійну етику і місію медіа... Очевидно, що найпридатнішим для проведення такого проекту є саме суспільне телебачення, що піклується про благо суспільства більше, ніж про рейтинги і прибутки... Історія ця виявилася лакмусовим папером стану всього вітчизняного медіабізнесу як такого. І, насамперед, свідченням нерозуміння нашим комерційним мовленням своєї соціальної місії, свідченням їхньої неадекватності стану суспільної свідомості в країні...»

Абсолютно справедливі слова. Телепроект «Великі Українці» і за формою, і за змістом став «великою розводкою суспільства». Суспільства, в якому заїжджі «телезірки» самовпевнено грають «пророків» на чужому полі, а їх возвеличують із хуторянською запопадливістю замість того, щоб самому господарювати у своєму ефірі. Суспільства, в якому за рейтинги і прибутки маніпулюють думками і фактами. Суспільства, в якому фальшують навіть не гроші — моральні цінності. Суспільства, яке ділили за річками, а тепер ще й за Великими земляками. Суспільство, що ведеться на ці «розводки», також промовистий лакмусовий папірець...