...Скажете, що це прислів’я — старе, як світ? Так, проте, сам принцип себе не зжив. А в нашій країні він, на жаль, узагалі неначе визначає і буття, і свідомість, перетворившись на справжнього монстра: без грошей, знайомств, кумівства і родинних зв’язків — ані кроку. Власне, в Україні людину впродовж усього її життя супроводжує хабарництво або хабародавство. Починаючи з появи на світ і до самого поховання потрібно платити: за пологи, влаштування дітей до дитячих садків і шкіл, а про вступ до інституту годі казати. Те ж саме, але ще в більших обсягах — за улаштування на престижну чи високооплачувану роботу. Список, де потрібно сунути конверт із грошима, — практично нескінченний.

Крали, крадуть і крастимуть

«Корупція: танець удвох» — назва матеріалу, опублікованого в «Голосі України» 25 березня. Європейські та світові організації вважають нашу країну однією із найкорумпованіших і навіть готові фінансувати ініціативи влади в цій сфері.

А що самі наші добровільні помічники і благодійники? Адже корупція — як танго, яке можна виконувати тільки вдвох: один дає хабар, другий його бере. З’ясувалося, у цього зла немає національності: в корупційних скандалах замішані чиновники ЄС, вищі посадові особи і США, і Старого світу, члени парламентів...

На цей матеріал редакція отримала чимало відгуків. Одні наші читачі пишуть, що навіть не підозрювали про щось подібне. Інші запитують: «Ви пишете, що «за всіх часів люди, котрі володіють владою, використовували, використовують і будуть використовувати її з власною особистою і корисливою метою». Якщо перефразувати, то виходить, що крали, крадуть і крастимуть? Невже на них жодної управи немає? Як за такі діяння карають?» А наш постійний читач з Дніпропетровська Олександр Сенченко просить розповісти про «політичну корупцію, яку за потреби називають лобіюванням».

Спробуємо відповісти на ці запитання в матеріалі, що публікуємо сьогодні.

Вірус «Три «К»

Жодна країна у світі не може вважати себе застрахованою від корупції. Про це свідчить щорічний звіт Transparency Іnternatіonal, міжнародного недержавного і некомерційного руху, заснованого в 1993 році й спрямованого винятково на протидію корупції. На підставі результатів опитувань бізнесменів та аналітиків різних країн TІ складає індекс, до якого цьогоріч уперше включено 146 держав. 60 з них набрали менш ніж три із десяти можливих балів, що відповідає найвищому рівню корупції.

Ще не дуже давно, приміром, у Німеччині не заведено було навіть говорити про корупцію. Тепер дедалі більше німців переконуються в тому, що це явище є й у їхній країні. Воно стало актуальною темою і в побуті, і в ЗМІ. Тижневик «Dіe Zeіt» узагалі вважає, що в Німеччині лютує вірус «Три «К». Але це не відомі кухня, кіндер, кірхе, а кумівство, корупція, кримінал. У зв’язку з низкою великих корупційних скандалів у керівництві німецьких концернів газета пише: «Корупція є не тільки в державному секторі, і не тільки в біржовому середовищі, а всюди».

За словами провідного німецького фахівця із боротьби з корупцією Вольфганга Шаупенштайнера, у багатьох фірмах і відомствах хабарництво стало повсякденним явищем. І ще гірше: 70% громадян, причетних до давання чи отримання хабара, не вважають свої дії незаконними. Адже їх мовою це називається: «Гонорар консультанта» або «Заохочувальна премія».

Лобісти чи корупціонери?

Найсильнішу корупцію суспільний барометр у всьому світі реєструє в політиці. Опитані дослідниками респонденти в багатьох країнах сприймають політичне середовище як найбільш корумповане. Політичний капітал не може існувати без фінансового, а фінансовий, досягаючи певного рівня, без підтримки політичного. Саме в цій змичці реалізуються найбільші лобістські кампанії у світі. І всі вони пов’язані з жорстким політичним торгом, тиском і корупцією. Країна тут не має значення.

Усі знають, що хабарництво — це погано. Натомість про лобіювання говорять спокійно, як про нормальне явище наших днів. Але все-таки більшість громадян вважає, що лобіювання — тільки красивіша назва для хабарництва.

Яка різниця між лобістом і хабарником? Та, що лобіст приносить конверт з інформацією, а хабарник — з грошима. Але хто повірить, що лобісти завжди й усіх переконують тільки силою своїх аргументів?

Що це за робота така в людини-лобіста? Вона зустрічається з депутатами або з чиновниками уряду і переконує їх у чомусь в інтересах свого клієнта. Якщо тільки словами, тоді все легально. В Україні, як, до речі, і в багатьох інших країнах, лобіюванням найчастіше займаються колишні політики, екс-прес-секретарі або журналісти, використовуючи особисті контакти з минулого. Хто з них зізнається, що робить це не за гроші? Навіть тому й Україні, і багатьом іншим країнам до стандартної західної демократичної держави ще далеко.

Хоча й у «стандартних» демократичних суспільствах, зокрема в США, з лобізмом не так усе прозоро й чесно. Приміром, на початку 2006 року Джека Абрамоффа, впливового лобіста, активіста Республіканської партії, який зібрав у виборчий фонд президента Джорджа Буша 100 тис. дол., і успішного бізнесмена, було визнано винним у шахрайстві, таємній змові та ухилянні від сплати податків. Він опинився на лаві підсудних, оскільки надбанням гласності стали його угоди з представниками індійських племен (у багатьох резерваціях створено казино, заборонені на території більшості штатів США). Абрамофф пропонував приховані хабарі американським законодавцям і\\чи їх найближчим співробітникам, оплачував їхні поїздки, розваги й обіди в дорогих ресторанах. «Справа Абрамоффа» спричинила скандал, жертвами якого стали деякі впливові конгресмени, змушені залишити свої посади.

Хто кого обслуговує

Система лобізму в Україні має декілька складових. Але найпоширенішим видом є точковий лобізм. Його застосовують для одноразового вирішення питання, як правило, кадрового змісту (призначення на посаду, вибір переможця тендера і т. д.). Він має кулуарний характер і часто межує з корупцією. При цьому витрати на позитивне вирішення питання надто різняться залежно від важливості і можуть стартувати з 10 тис. дол. (приміром, призначення начальника районного відділення міліції) і сягати 2—10 млн. (за посаду міністра або його заступника). Якщо раніше за сприяння лобістському рішенню депутат отримував від 50 до 400 тис., то в парламенті нинішнього скликання називаються суми від 3 до 7 млн. доларів.

Лобізмом є депутатський запит, прийняття/відхилення законопроекту, зустрічі з керівництвом. Депутатський запит вважається не дуже ефективною формою лобізму і має інформативний характер, тому й ціна його невисока — від 5 до 10 тис. дол.

Прийняття/відхилення законопроекту — річ дуже складна і вимагає комплексного підходу, тимчасових і фінансових витрат. Ціна нового закону (залежно від складності проходження) коливається від 200 до 400 тис. дол. Тому набагато простіше прийняти зміни до чинного закону. Прийняття законопроекту про зміни до закону коштує дешевше і рідко перевищує від 50 до 200 тис. дол., а в окремих випадках може і взагалі — 10—15 тис. дол. Оскільки процедура відхилення простіша, ціна питання, за рідкісним винятком, перевищує дельту в 50—100 тис. дол.

Однією із поширених форм лобізму є організація зустрічей з політиками. Посередники беруть винагороду за послуги. Незалежно від результатів зустрічі, цінова політика цієї форми лобізму така: за зустріч з народним депутатом — від 1 до 5 тис.; за зустріч з міністром або його заступником — від 5 до 10 тис.; за зустріч з першими особами держави — від 10 до 20 тис. доларів.

І нарешті самі лобісти. Експерти вважають, що в Україні великих лобістів-фахівців немає. Бо кращі вітчизняні лобісти, як правило, самі і є представниками галузевих лобі. А саме лобі в Україні через часту зміну політичної кон’юнктури має ситуативний характер. Те саме лобі, приміром, аграрне чи нафтотрейдерське, залежно від того, хто при владі, не може однаково позитивно вирішувати питання, а отже, у самому лобі є кілька угруповань. Нині ситуація змінилася. По-перше, центр влади розмитий, і ніхто не може відповісти напевне, як ефективно провести рішення. По-друге, еліти перегруповані в різних політичних таборах. І, по-третє, багато лобістів перебуває поза стінами парламенту, а депутати є лише виконавцями їхньої волі.

Системністю в роботі відрізняється тільки іноземне лобі — як російське, так і західне, — але воно звикло працювати з керівництвом країни прямо, і через свої компанії. Буквально днями у США спалахнув скандал: кандидата в президенти від республіканської партії Джона Маккейна обвинувачують, що він знав про те, що його найближчий соратник Пол Манафорт працював на лідера Партії регіонів Віктора Януковича, одержуючи за це щомісяця 35 тис. дол. У центрі скандалу опинилася фірма менеджера передвиборної кампанії Маккейна Ріка Девіса, обвинувачуваного в тому, що вона підриває американську політику стосовно України, бо захищає інтереси людини, яку підтримує Кремль.

Подивитися правді у вічі

Але світ, у тому числі Європа, зокрема Європейський парламент, усе-таки намагаються боротися з корупцією. Адже в Брюсселі працює близько чотирьох тисяч організацій, які займаються лобізмом. Це приватні компанії, профспілки, неурядові організації. За різними оцінками, тут працює 20—30 тисяч осіб. Депутати Європарламенту розробили нові, суворіші правила для лобістів.

У чому сенс брюссельських нововведень? Європарламент хоче домогтися прозорості і вимагає від лобістів оприлюднення податкових декларацій про доходи, щоб було зрозуміло, від кого і за що вони беруть гроші. Уже запроваджено обов’язкову реєстрацію лобістів при Єврокомісії. Люди, які працюють в органах Євросоюзу і лобіюють у Європарламенті, повинні реєструватися для того, щоб створити єдину базу даних.

У США — на батьківщині лобіювання теж намагаються якось привести до пам’яті лобістів. Йдеться не про те, щоб цілком заборонити або серйозно обмежити вливання грошей у політичний процес чи в науково-дослідницькі центри — вони потрібні. Експерти в цій галузі вважають, що необхідно створити прозору систему. Адже лобісти відіграють важливу роль в американській демократії. Тому треба знайти розумний шлях реформування, щоб дозволяти корисні зв’язки і відносини між лобістами і законодавцями. Американські правила нині — це книга на більш ніж 500 сторінок. Приміром, якщо політик бере участь у будь-якому заході, організованому приватною компанією, обід можна подавати тільки стоячи. Сидіння за столом уже налаштовує до тіснішого спілкування, що може в результаті призвести до хабарництва. Такі правила у США.

Покарання невідворотне

У земельному суді Мюнхена триває судовий розгляд у справі про так звані чорні каси одного з найбільших і найстаріших німецьких підприємств — концерну «Сіменс», у штаті якого працює 470 тис. осіб. За допомогою «чорних кас» концерн протягом багатьох років виплачував великі хабарі в країнах третього світу, щоб одержувати там вигідні замовлення. За даними слідства, підсудний Рейнхард С., який упродовж 38 років працював у компанії, з кінця 1990-х по 2004 рік разом з невеликою групою втаємничених співробітників здійснював нелегальні платежі за кордон. Крім нього відповідачами у справі є й інші співробітники «Сіменс», які завідували «чорними касами», їхні керівники й окремі працівники компанії із відділів аудита і бухгалтерії.

Слідство ще не завершене, але навіть на цьому етапі масштаби обвинувачень вражають. З 1999 по 2006 роки через спеціально створені фонди співробітники компанії роздали близько 1,3 млрд. євро іноземним чиновникам, від яких залежало прийняття рішень щодо контрактів. Спочатку в «Сіменс» стверджували, що компанія до хабарів не причетна, а тепер — що до зловживань «були причетні лише окремі морально нечесні менеджери».

Але вже незабаром після початку судового розгляду колишній глава правління і спостережної ради концерну Гайнріх фон Пірер, який гордо носив прізвисько «гер Сіменс» і пропрацював головою правління 12 років, заявив, що вважає себе відповідальним за цей безпрецедентний в історії німецького бізнесу корупційний скандал. Проти фон Пірера порушено справу за підозрою в недотриманні обов’язків у здійсненні нагляду в ролі глави спостережної ради. Відповідно до німецького права, за це адміністративне порушення передбачено штраф до 1 млн. євро.

Уже пішли покарання для концерну: мюнхенський земельний суд оштрафував «Сіменс» на 201 млн. євро за підкуп клієнтів телекомунікаційним підрозділом компанії. Крім того, компанія погодилася виплатити податковим органам 179 млн. євро у зв’язку з бухгалтерськими порушеннями.

Аналітики відзначають, що хоча рішення німецького суду є дуже важливим, для фінансових наслідків для «Сіменс» найбільше значення матимуть позиції Комісії з цінних паперів і бірж та міністерства юстиції США. На думку експертів, сума штрафів може перевищити 1 млрд. євро.

Звичайно, корупційні схеми діяли в «Сіменс» задовго до скандалу, але раніше давання хабарів за рубежем не було в Німеччині кримінальним злочином. Антикорупційний закон, що забороняє німецьким бізнесменам давати хабара за кордоном для одержання вигідних контрактів, прийнятий саме в передостанньому році XX століття. Високу значимість скандалу з «Сіменс» надає й унікальне становище, яке займає ця компанія в історії країни. Концерн першим дав Німеччині електрику ще за часів кайзера, заклав фундамент перетворення її на світову державу, забезпечував вермахт енергією під час двох світових воєн, а після 1945-го взяв найдіяльнішу участь у створенні німецького економічного дива.

Розслідування ще не закінчене. Але вже ясно, що одна з найбільших промислових компаній Старого світу «Сіменс» опинилася на порозі зникнення, а її топ-менеджери ризикують будь-якої миті опинитися за ґратами...

Замість післямови

Яка різниця між «нашими» і «німцями» — українською корупцією і закордонною? Що в нас, що в них — це всеїдне зло. На цьому схожість закінчується. Різниця в тому, що коли факти корупції оприлюднюють у ЗМІ демократичних країн, а потім вони підтверджуються в судах, то причетні до неї одержують своє за законом. В Україні корупціонери і лобісти чхали і на ЗМІ, і на оприлюднення, і на судові розгляди. Втім, хто сказав про судові розгляди? Попри оприлюднені факти прямої участі можновладців у корупційних схемах та інших непотребних справах. Попри те, що про підкупи і лобіювання за гроші відкрито говорять наші політики, зокрема перші особи держави, по черзі перебуваючи то при владі, то в опозиції. Хто згадає бодай один судовий розгляд з цього приводу?

(За матеріалами української і зарубіжної преси.)