Цього достатньо, щоби полегшити життя людям на інвалідних візках, — стверджує приватний підприємець Олег Іваненко з Броварів, що на Київщині. Неувагу, навіть неповагу держави до потреб інвалідів він відчув на собі сповна. Адже відвідування магазинів, громадських установ чи навчальних закладів у нашій країні для інвалідів практично неможливе. Під’їзних шляхів (пандусів) немає, а коляски зазвичай не проходять у двері будинків і ліфтів.
Директору Вінницького центру інвалідів на візках Максиму Нізікову такі проблеми також знайомі — восени буде 13 років, як він
«поламався». В один рік із Олегом. Познайомилися хлопці у санаторії в Саках. Ще подібний державний центр є у Євпаторії. Але будь-хто з колясочників знає, що потрапити туди майже нереально й дорого. Та й потреби України в таких закладах в десятки разів більші. До речі, в Америці діє спеціальна державна програма безбар’єрності. Сусідня Росія подібних центрів не має, тож вони зазвичай їдуть до нас.Максим — меценат. Він спонсорує і підтримує акції для інвалідів, про що дуже скромно воліє мовчати. Має свій готель у селищі Оленівка Чорноморського району АРК, половина в якому обладнана під потреби людей на візках. Максим з Олегом мріють створити центр, де інваліди могли б проходити трудову і психологічну реабілітацію, відпочивати і займатися спортом. Вони звернулися до оленівського селищного голови Юрія Щолока з пропозицією створити такий центр на базі сільської школи. За словами хлопців, Юрій Анатолійович не поставив жодного зайвого запитання. Оленівська школа розрахована на 1200 місць, нині навчається 132 дитини. Тут саме проводиться ремонт, тож без особливих додаткових витрат можна доробити пандуси, переробити спортзал і роздягальні, щоб інваліди могли займатися спортом. Тепер у планах Оленівської сільради — створення комплексу з дитячим садком, бібліотекою, музеєм і виставковим залом. А років за три — будівництво тренажерних і спортивних залів з глядацькими трибунами. А це вже можливість проводити міжнародні змагання. До речі, на Тарханкутському півострові вже була акція дайвінгу для інвалідів, тож такий напрям розвитку також цікавий.
Директор Оленівської школи Олексій Прохоров нову справу підтримує. А своє селище називає не інакше як
«град Оленівка». У його кабінеті є чудові фотографії тарханкутських бухт і краєвидів. Це — дидактичний матеріал для школярів. Тут усі бухти кримського півострова названо своїми іменами, адже в сучасних картах багато неточностей. «Хочу, щоби наші діти говорили і називали їх правильно. І всім могли розказати. Ось тоді вони будуть патріоти». Як на мене, патріоти в цій історії створення центру для людей з особливими потребами — усі названі герої. Адже про державу судять з її ставлення до дітей та інвалідів. У цій історії збігається усе. І вона матиме щасливе продовження.Оленівка, Крим.
Фото автора.
