Директор Інституту раку, головний онколог Міністерства охорони здоров’я України, професор Ігор Щепотін вважає, що держава має повернутися обличчям до медиків і віддати їм належне. На думку професора, пацієнт у нашій країні захищений краще, ніж лікар. На захисті його прав стоять і держава, і закон. Якщо громадянин незадоволений послугами, що їх йому надають, він може звертатися до всіх інстанцій, починаючи з Президента, Генпрокуратури і суду і закінчуючи громадськими організаціями. Зазвичай більшість спірних питань вирішується достатньо принципово і найчастіше на користь пацієнта.
— Чи потрібен українським медикам соціальний захист? Від чого їх треба захищати?
— Такий захист від соціальних і професійних ризиків, з якими медики стикаються у своїй повсякденній діяльності, просто необхідний. Кожного, не дай Боже, звісно, може збити машина, вдарити блискавка тощо. Але, крім таких
«повсякденних» ризиків, медик наражається на професійні. Наприклад, ризик зараження інфекційними захворюваннями чи навіть СНІДом від контакту з хворими, яким він надає допомогу. Медичний персонал досить часто зазнає фізичного насильства з боку соціально неблагополучних пацієнтів — алкоголіків, наркоманів. Наприклад, у нашому Інституті онкології декілька років тому відомий хірург, професор одержав удар ножем у живіт від психічно нездорового пацієнта. Хворий вирішив, що його в нашому медзакладі «заразили раком» і в такий спосіб помстився. Професора одразу прооперували, він залишився жити, але тоді ця історія не одержала ніякого резонансу і правової оцінки, а потерпілий — ні моральної, ні матеріальної компенсації. Якби ножове поранення під час виконання своїх службових обов’язків одержав працівник міліції чи військовий, то реакція була б інша.— Чи допоможе прийняття закону про соціальний захист медичних і фармацевтичних працівників уплинути на ситуацію?
— Я вважаю, це буде серйозним проривом у моральності суспільства. Порятунок життя і здоров’я — це питання національної безпеки. І якщо нарешті заговорили про захист тих людей, котрі щодня цим займаються, то це ознака того, що суспільство одужує насамперед у моральному плані.
Ми, лікарі, давно чекаємо цього закону. Для нас він стане не тільки соціальною підтримкою, а й серйозним приводом для перегляду власної діяльності. Якщо лікарі розумітимуть і відчуватимуть, що держава про них піклується, то й вони намагатимуться адекватно відповісти на таку турботу.
Але головне — має змінитися сам імідж медпрацівника в Україні, треба підняти престиж нашої професії. Уже сьогодні в країні дефіцит медичних кадрів. А через декілька років, коли українські випускники вищих навчальних закладів, згідно з Болонською системою, одержать дипломи міжнародного зразка, то багато хто з них почне виїжджати на роботу туди, де вона гідно оцінюється і ставлення до лікарів інше. У результаті Україна може залишитися без медперсоналу і кваліфікованих лікарів. І про це треба думати вже сьогодні.
