Зрештою, чому завтра? Власне, вже сьогодні на Тернопільщині дефіцит кваліфікованих робітничих кадрів. Підприємства не можуть задовольнити свою потребу в ливарниках, ковалях, термістах, слюсарях-інструментальниках, фрезерувальниках.

Непросто знайти нині фахового слюсаря, токаря, столяра, тракториста, будівельника. Водночас цього року в системі професійно-технічного навчання області не буде випущено жодного(!) фрезерувальника, токаря, слюсаря-ремонтника. На жаль, сьогодні система освіти й потреби ринку — це дві паралелі, які, схоже, перетнуться нескоро. Нині обласна служба зайнятості перебирає функції освіти у підготовці кадрів. Доволі активно діє вона й щодо профорієнтації школярів. Тим більше, що на Тернопільщині у цьому є свої особливості.

Ось лише один факт. Торік з 7389 безробітних, які проходили профнавчання за направленням служби зайнятості, понад тисячу мали повну чи базову вищу освіту. На їхнє навчання, проживання, виплату допомоги витрачено понад 1,1 мільйона гривень коштів страхового фонду. А вже у першому кварталі цього року перепідготовку на робітничі професії пройшли більш як 700 випускників вузів. То чи варто п’ять років навчатися, щоб потім переучуватися? Коли про це запитали одну з власниць диплома про закінчення вузу, яка забажала перевчитися на курсах на косметолога, вона відповіла: «Університет я закінчила для мами, а тепер учитимуся для себе».

За цією фразою криється велика проблема. Річ у тім, що тернопільці, котрі виїхали на заробітки за кордон, кошти вкладають переважно в освіту дітей і будівництво житла. Є попит — є пропозиція. У Тернополі, райцентрах, мов гриби після дощу, з’явилися десятки приватних інститутів і їхніх філій. Причому вони зорієнтовані на «модні» професії, часто копіюють (у гіршому варіанті) ті самі спеціальності, що їх надають державні вузи. Результат? Станом на 1 квітня у центрах зайнятості області зареєстровано майже 7 тисяч безробітних спеціалістів. Працевлаштувати їх проблематично. Скажімо, на 27 вакансій бухгалтерів претендувало понад 800 чоловік, на 5 педагогічних вакансій — 258 вчителів тощо. Серйозну конкуренцію на ринку праці випускникам місцевих вузів почали складати ті, хто свого часу поїхав здобувати освіту за кордон, а нині повернувся в Україну. Вони, як правило, знають кілька мов, добре орієнтуються у сучасному менеджменті, їх охоче беруть на роботу.

Перекоси в профорієнтації починаються ще у школі. Згідно з даними соціологічних досліджень, проведених спеціалістами обласного центру зайнятості, 81,6 відсотка (у Тернополі — 90) випускників шкіл області мають намір вступати до вузів. Причому цікавлять їх передусім спеціальності юриста, економіста, шоу-бізнес. Вступати до профтехучилищ мали намір лише 11,9 відсотка школярів, переважно сільських, а працювати одразу після школи — лише 4,8. Не популярні в молоді інженерні спеціальності: на них зорієнтовані лише 1,4 відсотка опитаних, а здобути робітничі професії й працювати у промисловості та сільському господарстві охочих менше одного відсотка. Для порівняння — у Німеччині 70 відсотків випускників шкіл вступають до професійно-технічних навчальних закладів.

— Ось чому, — каже директор Тернопільського центру зайнятості Борис Довжук, — основний акцент ми робимо на профорієнтацію школярів. Можливо, якоюсь мірою забираємо хліб в освітян, але і вони, й ми працюємо на кінцевий результат, на державу.

В арсеналі роботи центру — профорієнтаційні семінари, інформаційно-просвітницькі заходи, зустрічі не лише з учнями, а й з їхніми батьками. Батьків просять прислухатися до побажань дітей, враховувати їхні нахили, здібності. Більше тисячі школярів уже пройшли поглиблене психодіагностичне обстеження щодо визначення їхніх професійних нахилів. Дуже важливо одразу сісти у свої сани, щоб людина все життя не мучилась через неправильний вибір професії. Цікавий досвід роботи напрацювали у Зборівському центрі зайнятості. Тамтешні спеціалісти тісно співпрацюють з педагогами, часто бувають у школах, влаштовують дітям екскурсії на місцеві підприємства. Зборівський технічний коледж готує фахівців відповідно до коригувань центру зайнятості, спільними зусиллями тут в реальному режимі працює перукарня, масажний кабінет, вчать вкладати бруківку тощо. Важливо, що ті, хто завдяки одноразовій виплаті коштів з безробіття започаткував власну справу, підтримують тісні стосунки з центром зайнятості, надають свою базу для навчання. Завдяки такій координації торік робітничі професії обрали 168 випускників шкіл — дещо більше, ніж позаторік.

За словами начальника відділу організації профорієнтації обласного центру зайнятості Тетяни Білінської, психологи центру працюють зі школярами навіть під час відпочинку в літніх таборах. На її переконання, профорієнтаційну роботу слід починати не у випускних класах, а серед семикласників. Поглибити її мають профорієнтаційні центри, які обіцяють створити в системі служби зайнятості. Держава також обіцяє надавати дотацію роботодавцям для створення для молоді першого робочого місця. Цього року в області передбачається забезпечити такими місцями близько ста молодих фахівців. Не можуть стояти осторонь цієї проблеми й роботодавці. Ті, хто прийшов на ринок надовго і всерйоз, мають подбати про своє майбутнє, тобто про кадри. Дехто відкриває навчальні бази на підприємствах, виділяє стипендії для кращих студентів, запрошує на практику, готує робочі місця. Стояти осторонь цієї проблеми не вдасться. І на мінімальну заплату (з трьох тисяч вакансій, поданих роботодавцями у першому кварталі, майже третина була з мінімальною зарплатою, половина — з оплатою, меншою від прожиткового мінімуму) ніхто не клюне. Повернути профорієнтацію у потрібне русло, підвищити престиж інженерних спеціальностей, робітничих професій, працювати на вимоги ринку — самими лише зусиллями служби зайнятості цієї глобальної проблеми не вирішити. Потрібні скоординовані дії соціальних партнерів на ринку праці: служб зайнятості, освітян, роботодавців. Та й держава не повинна обмежуватися півзаходами. Адже йдеться про її майбутнє.