Цифрове телебачення — це не забаганка Національної ради, а єдиний шанс врятувати телебачення

Написати цю статтю змусила дискусія, яка точиться зараз в інтернет-виданнях і пресі щодо впровадження цифрового телебачення. Турбує те, що, не розібравшись у самій технології, дискусанти часто спотворюють реальні процеси. Це робиться або через відсутність знань, або свідомо, щоб таким чином зупинити перехід на цифрове телемовлення. Для перших Національна рада провела семінар, на якому журналістам було надано вичерпну інформацію про різновиди стандартів, проблеми та переваги такого переходу, а також повідомлено, на підставі яких відомостей Національна рада ухвалила саме такі рішення. Іншим, очевидно, жодні аргументи не потрібні.

Але все-таки спробую достукатися й до їхньої свідомості.

Насамперед хочу запевнити, що найголовніше, чим керувалася Національна рада при плануванні переходу на цифрові стандарти, — це недопущення завдання шкоди громадянам. Громадяни повинні отримати від переходу на «цифру» вигоду, зокрема збільшення кількості каналів та отримання якісного сигналу. Але вони також повинні бути захищені від несанкціонованого відключення сигналу.

З другого боку, ми ставили перед собою завдання вчасно «забрати» під цифрове мовлення весь частотний ресурс, який передбачений Женевським планом. Україна не має права втрачати частоти, оскільки така втрата призведе до дефіциту каналів мовлення в майбутньому. Попри небажання зв’язківців, які віддають перевагу розвиткові мобільного зв’язку на частотах, де здійснюється телемовлення, та власників кабельних мереж, які вбачають у розвитку цифрового мовлення загрозу для свого бізнесу, Україна зобов’язана перейти на цифрові стандарти, бо втратить телебачення взагалі. Ми це розуміємо і просимо, щоб про це пам’ятали всі інші. Ми є заручниками глобального технічного переоснащення, а тому необхідно спокійно допомогти державі, а не створювати перешкоди. Якщо сьогодні не робити рішучих кроків до впровадження «цифри», то після 2015 року держава не зможе захистити бажання людей дивитись українські телепрограми.

Через те, розуміючи важливість переходу, Національна рада, перш ніж ухвалювати якісь рішення, здійснила велику попередню роботу.

Розробляючи поетапний план впровадження цифрового телебачення, протягом півтора року Національна рада аналізувала соціальну складову всіх регіонів України. Підготовлені регіональними представниками телерадіоінформаційні характеристики областей включають відомості про чисельність населення, про кількість домогосподарств, про соціально незахищені групи, про національні меншини, про наявність доступу до кабельних мереж, про наявність супутникових антен, про кількість доступних ефірних каналів, про середню заробітну плату й купівельну спроможність громадян у тому чи іншому населеному пункті.

Інший чинник, який було враховано у плані впровадження цифрового телебачення, — це розвиток кабельних мереж. На нашу думку, розбудова кабельного телебачення свідчить про окремі тенденції: по-перше, глядачів не задовольняє ефірне мовлення, і вони мають потребу в більшій кількості каналів та в якісних і різноманітних за змістом програмах; по-друге, глядачі готові платити за якісне телебачення.

Третій, дуже важливий, фактор — це наявність частотного ресурсу. Аналіз цього фактора дав змогу Національній раді оцінити, наскільки швидко вдасться залучити частотний ресурс на потреби цифрового телебачення. Також важливим є наявність частотного ресурсу хоча б для чотирьох мультиплексів, що забезпечить поліпшення якості зображення та дозволить значно збільшити кількість телевізійних каналів — удвічі або й утричі.

У результаті аналізу всієї отриманої інформації Національною радою було розроблено кілька сценаріїв впровадження «цифри», один із них було апробовано в Києві, і тільки після цього ми підійшли до ухвалення відповідних документів.

Впровадження цифрового телерадіомовлення

почнеться з Одеської, Сумської та Закарпатської областей, бо саме там є значні проблеми з прийняттям сигналу, а також наявний частотний ресурс для впровадження цифрового мовлення. Крім того, ці прикордонні території України потребують особливої уваги з погляду інформаційної безпеки та налагодження відносин із найближчими сусідами — Румунією, Туреччиною, Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Росією та ін. До уваги також бралися географічні показники, як-от: гірський рельєф Закарпаття, водні ресурси Одещини, типовий для України рельєф Сумщини з пагорбами та ярами.

На зустрічах із керівниками Сумської, Одеської та Закарпатської областей ішлося про те, щоб органи державної влади на районних рівнях також долучилися до роз’яснювальної роботи. Загалом члени Національної ради та представники Держкомтелерадіо доклали чимало зусиль, щоб інформувати керівників місцевої влади, голів райдержадміністрацій про заходи з упровадження цифрового телебачення та заручитися їхньою підтримкою в роз’яснювальній роботі.

Спроможність населення придбати сет-топ-бокси є одним із ключових питань, від якого залежить поступове і вчасне (до 2015 року) втілення накресленого плану дій, оскільки держава матеріально не здатна забезпечити всіх громадян цифровими перетворювачами сигналу, так само не кожен може їх придбати за власний кошт. Саме тому Національна рада говорить про низьку вартість перетворювача. З цієї причини ми спочатку вибрали два стандарти стиснення сигналу — дешевий MPEG-2 і дорожчий MPEG-4. А коли в цьому році вартість перетворювачів істотно знизилася, то прийняли рішення про запровадження одного стандарту — MPEG-4. Ми визначили кількість малозахищених сімей, які мають отримати перетворювачі за державний кошт. Ми чітко вирахували кількість домогосподарств у цифрових зонах, що дозволило нам зрозуміти, які кошти і в які терміни необхідно акумулювати. Зрозуміло, що Національна рада не буде сама розбудовувати мережі й реалізовувати перетворювачі. Однак при розробці стратегії ми повинні були володіти всіма технологічними й економічними параметрами, які передамо безпосередньо реалізаторам проекту.

Національна рада визначила основні проблеми впровадження цифрового мовлення, це — відсутність вільного частотного ресурсу; інертність громадян; велика вартість; небажання телеканалів долучитися до цих заходів. Аналізуючи європейський досвід і українські реалії, було визначено шляхи подолання цих проблем, зокрема: переведення в цифровий стандарт наявних аналогових перетворювачів, номінали частот яких збігаються з Цифровим планом; надання додаткової послуги громадянам шляхом збільшення кількості програм та зменшення вартості перетворювача сигналу; перерозподіл видатків на проект між державним бюджетом, комерційними структурами та громадянами; поступове збільшення кількості рекламного ринку на перехідний період.

Встановлено основні вимоги: усі причетні до впровадження цифрового мовлення органи влади погоджують свої дії у Плані переходу на цифрове мовлення, усі провайдери програмної послуги одномоментно забезпечують трансляцію програм, усі програми транслюються з однієї точки, усі програми переходять у цифровий стандарт одномоментно по кожній зоні чи групі зон, усі телеканали беруть участь у пропаганді переходу на «цифру».

Визначено також організаційні заходи, які передбачають здійснення Українським державним центром радіочастот прорахунку та погодження діючих частот із подальшою передачею їх до Національної ради; визначення оператора телекомунікацій; визначення концерном РРТ технічної схеми роздачі сигналу та добудову необхідних щоглових споруд, обслуговування передавачів та антенно-фідерної системи; формування Національною радою каналів мовлення (мультиплексів), визначення провайдерів програмної послуги, розподіл програм по мультиплексах та визначення параметрів їх розповсюдження.

Насамкінець хочеться запевнити, що цифрове телебачення в Україні буде, незважаючи на безпідставні інсинуації на адресу Національної ради, непорозуміння між органами державної влади, спроби вилучити частоти для потреб мобільного зв’язку, бажання власників телекомпаній перерозподілити мультиплекси. Ще раз нагадуємо: ми є заручниками глобального технічного переоснащення. І всі зацікавлені сторони повинні докладати максимум зусиль до надзвичайно важливої справи — роз’яснювальної роботи з громадянами, щоб уникнути ситуації, в яку потрапили мешканці Троєщини через некоректні дії ЗАТ «Воля-кабель», коли, не отримавши відповідної інформації з приводу переходу на цифрові стандарти мовлення, вони взагалі були позбавлені можливості дивитися телевізор.

Кілька слів про міжвідомчий конфлікт

Національна рада, згідно із Законом України «Про телебачення і радіомовлення», здійснює впровадження цифрового телебачення в Україні. І тому рішення попереднього уряду на чолі з В. Януковичем про передачу повноважень на створення концепції (програми) впровадження цифрового телебачення Мінтрансзв’язку суперечили частині 2 статті 19 Конституції України, яка зобов’язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначається в частині 7 статті 22 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», перехід від аналогового до цифрового мовлення здійснюється відповідно до Плану розвитку національного телерадіоінформаційного простору. Національна рада затвердила цей план і згодом внесла до нього зміни, визначивши стратегію та механізм впровадження цифрового телебачення. Ці зміни були погоджені з Національною комісією з питань регулювання зв’язку України і Державним комітетом телебачення і радіомовлення України, а отже, і з державним підприємством, на базі якого буде відбуватися впровадження цифрового телебачення.

Сьогодні українське телебачення отримало від Міністерства транспорту і зв’язку України ще один «подарунок».

Зв’язківці на догоду окремим мобільним операторам просувають зміни до Національної таблиці радіочастот, якими планують забрати частку ресурсу від телебачення. Звичайно, Національна рада виступає проти такого перерозподілу. Не тому, що захищає власні інтереси, як полюбляють казати деякі депутатки, а виключно з метою захисту інтересів усієї галузі, прав громадян на різнобічне, якісне і багатопрограмне телебачення.

І нарешті, що робити громадянам?

Насамперед необхідно зрозуміти, що впровадження цифрового телемовлення без вас, шановна громадо, неможливе. Інертність чи активність громадян — це проблема всіх країн, які здійснюють цей перехід. Тому треба пам’ятати, що у разі, коли ви не поспішатимете придбати перетворювач, ви гальмуватимете весь процес переходу. А отже, ставитимете під загрозу існування ефірного телебачення після 2015 року. У такому разі громадяни наражають себе на перспективу стати вічним невільником у руках кабельних операторів чи супутникових DTH-платформ.

Тому кілька порад.

1. Громадянам, які планують придбати новий телевізор, варто поцікавитися, чи має пристрій цифровий вхід у стандарті MPEG-4. Перед тим як відключити аналоговий сигнал, провайдери програмної послуги мають надавати населенню докладну інформацію про цифрове телерадіомовлення та пристрої, що забезпечують його роботу, у спеціально підготовлених брошурах, а також на роз’яснювальних заходах. Національна рада вважає за необхідне відкриття кол-центру (довідкової служби). Працівники такого центру надаватимуть населенню консультації.

2. Якщо ви не плануєте купувати новий телеприймач, заплануйте видатки на придбання перетворювача, вартість якого не повинна перевищувати 250 грн. Плануйте купувати перетворювач у стандарті MPEG-4. Національна рада бореться за здешевлення «соціального» перетворювача, який дасть змогу приймати сигнал. Проте ми наполягаємо на появі різних перетворювачів — від найпростішого до найскладнішого. Але вам слід пам’ятати, що чим більше у перетворювача функцій, тим більше послуг ви отримаєте у перспективі й тим він дорожчий.

Повторюся, Національна рада вимагає від провайдера програмної послуги проведення роз’яснювальної роботи. Тому всі поради про перехід на цифрові стандарти мовлення ви отримаєте безпосередньо.

Тут я принципово не аналізував розвиток телевізійного рекламного ринку, майбутнє нині діючих та нових телекомпаній, а також місце і роль провайдерів програмної послуги. Але Національна рада розглядала й ці фактори, які можуть стати предметом розмови у подальшому.

Ігор КУРУС,перший заступник голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.