Як перескочити прірву в два стрибки

Проект «Рівний доступ до якісної освіти в Україні» має стати каталізатором змін у двох критично важливих показниках стану освітньої системи: рівний доступ до освіти та її якість. На мій погляд, в основу усієї діяльності з реалізації проекту слід покласти стратегію «великого стрибка», яка, на відміну від сумнозвісного досвіду Китаю 50-60 років, у своїй основі матиме якісні (а не кількісні) показники розвитку системи шкільної освіти. Такий «великий стрибок» буде проривом у майбутнє, створить реально діючі зони розвитку, успішні центри інновацій...

Зайве доводити, що сьогодні можливості дитини скористатись конституційним правом на здобуття загальної середньої освіти залежать від того, де їй пощастило народитись, у якій сім’ї зростає, який у неї стан здоров’я тощо. Є, наприклад, яскраво виражена дискримінація за географічною ознакою: у столичному регіоні освітні можливості на порядок кращі, ніж у сільському. Навіть в одному місті є прірва між так званими елітарними школами для небагатьох і «школами-відстійниками» для всіх. Звичайно, пройти непростий шлях до побудови «країни рівних можливостей» неможна без «перестрибування у два стрибка» (один стрибок до розширення доступу, інший — до нової якості) тієї прірви, яка є в українській освіті... Звісно, назва проекту звучить приблизно так, як звучали такі утопічні завдання, як «побудова комунізму в одній окремо взятій країні» чи «формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості», що неминуче викликає скептицизм. Тож одразу зазначу, що попри дещо утопічну мету, зазначену в малореалістичній назві проекту, ми ставимо перед собою цілком реалістичні завдання.

У процесі реалізації проекту передбачається (і це вже в основному зроблено): створення під егідою проекту тимчасових творчих колективів експертів, що працюватимуть у режимі «фабрик думок» (проектно-аналітичних груп); організація проектно-аналітичної роботи щодо розв’язання ключових проблем з використанням механізмів громадської та професійної експертизи.

Звісно, створення фундаментальних документів — це постійний динамічний процес, який практично не має завершення, оскільки у суспільстві постійно виникають нові проблеми і, відповідно, потрібно шукати шляхи їх розв’язання.

Ми нарешті зрозуміли, що (за Майклом Фуланом) проблеми — наші друзі, що кожна невдача може стати новою можливістю.

Освіта України потребує не тільки і не стільки додаткових грошей, їй передусім потрібні професійні системні та енергійні реформи, результатом яких буде нова якість освіти (і саме у цьому сутність назви проекту). Потрібні свіжі ідеї, професіоналізм, орієнтація на нормативи завтрашнього дня, потрібне розуміння того, що будь-які кошти, спрямовані в нереформовані та корумповані сфери, не зможуть забезпечити очікуваних результатів.

Ще одну закономірність слід мати на увазі: витягнути себе «за чуба» міг лише барон Мюнхгаузен, і то у казці. У реальному житті жодна соціальна система не спроможна реформувати сама себе. Ще Альберт Ейнштейн зазначав: «Жодна проблема не може бути вирішена на рівні, на якому вона виникає».

Тож потрібен зовнішній вплив на освітню систему незалежної інституції, якою по ідеї мав би стати Директорат програм розвитку освіти Міністерства освіти і науки України. Він зможе виконати свою роль лише тоді, коли стане максимально незалежним самодостатнім органом. Йдеться навіть не про формальні речі (підпорядкованість, процедури погоджень тощо), а про дух інтелектуальної свободи і орієнтацію не на те, щоб «услужити міністерству», а на те, щоб, може, навіть всупереч волі чиновника, працювати на дитину, на школу, на країну.

Вкрай важливо також спиратись на вже досягнуте, припинити хитання від одного варіанта освітніх реформ до іншого, адже не може йти на користь справі постійне переривання вже набутого прогресу, намагання черговий раз усе почати «з нуля».