Нове в тарифах на електроенергію: у генеруючих компаній може не залишитися стимулів для ефективної роботи

Найближчим часом Україну очікує новий виток інфляції. Причина — можливе підвищення тарифів на електроенергію для промислових споживачів. Це станеться, якщо приймуть зміни у правилах розрахунків, що стосуються тарифоутворення в конкурентному секторі електроенергетики. У цей сектор може прийти комуністичний принцип: «Від кожного — за здібністю, кожному — за потребою». На думку фахівців, зміни призведуть до підвищення вартості електроенергії для підприємств. За промислову продукцію, що подорожчала, розплачуватися доведеться споживачам. У ситуації розбирався кореспондент «Голосу України».

За чинними законами, для населення тариф на електроенергію фіксований і встановлюється Національною комісією з регулювання електроенергетики (НКРЕ). А для промислових споживачів тариф динамічний і щомісяця затверджується НКРЕ, залежно від ціни, що сформувалася на ринку. Оптовим ринком електроенергії є ДП «Енергоринок», якому продають електроенергію переважна більшість виробників і в якого енергопостачальні компанії купують електроенергію за оптовою ціною.

Як формується оптова ціна, адже вартість мегават-години, виробленої на атомній, тепловій і гідроелектростанції, різна? Вартість «атомного» мегавата встановлює НКРЕ. З початку нинішнього року комісія вже підвищила тариф на цей вид електроенергії приблизно на 35 відсотків. Якщо врахувати, що на АЕС виробляється половина споживаної у країні електроенергії, підвищення тарифів не може не позначитися на загальному зростанні цін. Майже 45 відсотків електроенергії виробляється тепловими електростанціями і теплоелектроцентралями, що представляють так званий конкурентний сектор енергоринку. Це означає, що генеруючі компанії конкурують між собою за право продавати електроенергію в ДП «Енергоринок».

Розповімо про діючий механізм трохи докладніше. Як стратегічна галузь держави, електроенергетика працює за чітко встановленими правилами. Найбільшими генераціями, що використовують вугілля, є «Східенерго», «Центренерго», «Західенерго», «Дніпроенерго» (у кожній компанії — по три теплоелектростанції), «Донбасенерго» (дві електростанції) та інші. Кожна з компаній подає заявку в ДП «Енергоринок», зазначаючи ціну, за якою відпускатиме електроенергію в цей день, і блоки, які можуть бути включені в роботу. Після включення атомних електростанцій і теплоелектроцентралей настає черга теплових енергоблоків. Існує гарантований мінімум: для нормальної життєдіяльності будь-якої ТЕС на ній обов’язково повинні працювати два блоки. Обсяг електроенергії, якого бракує, отримують за рахунок додаткового включення блоків.

До того ж порядок включення такий: перші в роботу включають енергоблоки, що заявили найнижчу ціну. За ними задіють інші блоки в суворій послідовності: від найнижчої ціни до найвищої. Оплачується поставлена електроенергія виробникам за тарифом останнього включеного в роботу блока. Умовно кажучи, якщо перший включений блок відпускав електроенергію по 16 копійок, а останній — по 20 копійок за кіловат, то всім учасникам конкурентного сектору ринку заплатять по 20 копійок за кіловат. У тому числі, за технологічний мінімум, тобто два обов’язкові працюючі блоки.

— За наявної системи формування тарифів, щоб працювати, треба заявляти меншу ціну: тоді більше шансів увімкнутися, — каже керівник департаменту з роботи з енергоринком ТОВ «Східенерго» Дмитро Маляр. — Це стимулює виробників вживати всіх заходів, щоб знизити собівартість електроенергії. Наприклад, купувати дешевше вугілля, оптимізувати виробничі витрати, вкладати кошти в ефективніше обладнання. Якщо в компанії ціна мегавата дешевша, у неї більша ймовірність включитися в роботу.

Зниження виробничих витрат — шлях до здешевлення електроенергії

Показово, що деякі компанії часом ідуть навіть на демпінг, тобто продають електроенергію нижче собівартості, щоб витримати конкуренцію. Виробники припускають, що кошти, яких бракує, зможуть одержати за рахунок додаткових платежів — плати за маневреність і плати за робочу потужність. Відповідні коефіцієнти встановлюють ДП «Енергоринок» разом із НКРЕ. Отриманий у підсумку тариф на електроенергію дає змогу компанії працювати з мінімальною рентабельністю. Хоча головний засіб підвищення прибутковості виробництва — зниження собівартості електроенергії. І для цього є чимало шляхів.

Наприклад, за останніх п’ять років ТОВ «Східенерго» домоглося значних результатів у зниженні собівартості й сьогодні пропонує енергоринку конкурентоспроможну за вартістю електроенергію. По-перше, завдяки тому, що «Східенерго» працює у складі вертикально інтегрованої «Донбаської паливно-енергетичної компанії», що має у своєму розпорядженні власні вугільні шахти. Й водночас генкомпанія планомірно знижує питому витрату умовного палива для виробництва однієї кіловат-години електроенергії — з 2002-го по 2007 рік — з 399,7 до 387,6 грама.

По-друге, компанія йде в авангарді застосування нових технологій і змін. Минулого року розпочата реалізація масштабного проекту модернізації та реконструкції всіх енергоблоків, розрахованого до 2015 року. Уже йде реконструкція енергоблоків на Кураховській та Зуєвській ТЕС, завершення робіт заплановано до кінця нинішнього року. До 2012-го буде модернізовано по чотири енергоблоки на всіх трьох ТЕС компанії. «Донбаська паливно-енергетична компанія» планує інвестувати у свої енергогенеруючі підприємства близько 650 мільйонів доларів. Реконструкція обладнання спрямована знову-таки на зниження питомої витрати палива, на збільшення потужності енергоблоків, вона дасть змогу підвищити маневреність блоків і станцій загалом, а також вирішити низку екологічних питань. Так, за планованими розрахунками, питома витрата палива знизиться до 363 грамів на кіловат-годину, частка газу при цьому залишиться такою само низькою — 1 відсоток (тільки для забезпечення маневреного режиму і пусків енергоблоків).

До того ж «Східенерго» — єдина з генеруючих компаній, яка з кінця 2004 року маневрує обладнанням для забезпечення пікових навантажень в енергосистемі країни. І хоча додаткові платежі за маневреність передбачені, робота в такому режимі має значні негативні ефекти для обладнання станцій. За технологічної норми для одного енергоблока 30 пусків на рік блоки «Східенерго» витримують до 120 пусків протягом цього періоду. Кількість пусків на ТЕС «Східенерго» перевищує сумарну кількість пусків на ТЕС інших генкомпаній-конкурентів — «Центренерго», «Дніпроенерго» і «Донбасенерго».

Інший приклад зниження собівартості електроенергії. Наша газета вже писала про будівництво нового економічного енергоблока на Старобешівській ТЕС ВАТ «Донбасенерго». Цей агрегат назвали найекологічнішим на всьому пострадянському просторі. У котлі з циркулюючим киплячим шаром під атмосферним тиском можна спалювати не дороге вугілля, а дешеві відходи вуглезбагачення — антрацитові шлами. Допускається зольність палива від 45 до 60 відсотків, «підсвічування» (тобто використання газу і мазуту) не потрібно. Порівняно з традиційними блоками собівартість виробленої електроенергії буде нижча на 30 відсотків. До речі, будівництво такого блока з ЦКШ передбачено й у плані модернізації «Східенерго».

Отже, наявна система формування тарифу на електроенергію для промислових споживачів підштовхувала виробників підвищувати ефективність роботи. Здавалося б, цілком ринковий механізм. Наступним етапом мусив би стати перехід на прямі договори зі споживачами — це загальносвітова практика. Але сьогодні експерти заговорили про втрату досягнень у конкурентному секторі електроенергетики. Чому? ДП «Енергоринок» з ініціативи Мінпаливенерго внесло на розгляд зміни, що стосуються тарифоутворення в конкурентному секторі електроенергетики. Пропонується оплачувати генеруючим компаніям електроенергію за заявленою вартістю, що покриватиме зростаючу вартість палива (вугілля, газу, мазуту). Така методика дасть змогу також деяким виробникам без збитків для своєї діяльності компенсувати недолік дешевого палива (вугілля) використанням природного газу.

— Якщо дотепер усі компанії рівнялися на кращих і прагнули знизити заявлену ціну, то за нової системи рівнятимуться на гірших і завищувати вартість електроенергії, — прогнозує аналітик Олексій Черенков. — Робота в тестовому режимі продемонструвала: розрив у вартості між найефективнішими та найнеефективнішими компаніями може досягти 30 відсотків. Навіщо тоді заявляти меншу вартість, якщо можна одержувати більше? Сьогодні різниця — менш як 5 відсотків, усі намагаються встановити дещо нижчу ціну. Ми прогнозуємо, що деякі компанії взагалі не виходитимуть за межі технологічного мінімуму — двох блоків, — заявляючи високу ціну й одержуючи за неї сповна. Підприємства втратять мотиви до оптимізації витрат, а це виллється в банальне підвищення собівартості. Наприклад, навіщо спалювати відносно дешеве паливо — вугілля, — якщо можна взяти дорогий газ або мазут? Врешті-решт, електроенергія буде лише дорожчати.

Експерти називають кроком назад пропозицію платити генеруючим компаніям за заявленою вартістю, а не за ціною, що складається внаслідок конкуренції. Підприємства будуть грати «на підвищення», виправдуючи витрати, що зростають місяць у місяць, і нічого не роблячи для їхнього зниження. А навіщо, якщо й так заплатять? Навіщо розробляти довгострокові програми реконструкції і модернізації виробництва, якщо принцип оплати передбачається «комуністичний»: кожному — за потребами?

У держави є ще один можливий важіль впливу: встановлення регульованого «згори» тарифу. Але це — один із методів жорсткого адміністративного регулювання, через які країна, що вступила до СОТ, зазнає критики. Адже один з основних принципів Світової організації торгівлі — рівні умови для всіх виробників і вільна конкуренція. Крім того, встановлення регульованого тарифу робить процедуру формування ціни на електроенергію непрозорою, що теж не відповідає ринковому духу.

Не виключено, що пропозиція змінити систему оплати за поставлену ДП «Енергоринок» електроенергію продиктована турботою держави про окремі державні генеруючі компанії, які не можуть похвалитися високою ефективністю роботи. Можливо, в такий спосіб держава намагається поліпшити фінансовий стан компаній, позбавивши їх боргів за спожите паливо і збільшивши обсяг отриманих коштів. Напевно, авторам ідеї здається, що в такому разі генеруючі компанії стануть більш привабливими для потенційних інвесторів. Але варто зазначити: якщо державний протекціонізм — єдина конкурентна перевага підприємства, виставленого на приватизацію, це навряд чи обдурить інвестора й істотно підвищить вартість активів компанії. Тоді як розплачуватися за такий протекціонізм доведеться споживачам: промисловим підприємствам, а зрештою — громадянам, які є кінцевими споживачами товарів і послуг.