Надати вчителеві статус держслужбовця! Ця ідея виникає завжди, коли шукають панацею від усіх учительських бід. Примітивно-
«жабодавське» уявлення про те, як добре живеться держслужбовцям, у нас трансформується у вимогу зробити ним і вчителя. Утім, я не переконаний, що, мріючи про пенсію чиновника, вчителі захочуть мати і відпустку, і режим роботи, і стиль взаємин (ти начальник — я дурак), як у нього. На мій погляд, такий статус буде кроком до ще більшого закріпачення педагогів.У нас невтішні справи з виконанням слабо артикульованого, але вкрай актуального для посттоталітарного суспільства завдання
«повернення школи народу». Завдання повернути народові школу, яка «переживає епоху страшного розвалу», було сформульовано ще дореволюційним часописом «Школа і життя». Його автори вбачали головну причину занепаду загальної середньої освіти у «загарбанні школи державою». Ми ж тепер хочемо засунути свою голову в ярмо «держслужби» та прагнемо довести до абсурду «одержавлення» школи.Працюю на
«голу ставку». Згадаймо типові фрази, які чути в шкільних учительських: «працюю на «голу ставку»; «цього року вона нагребла годин ледь не на дві ставки»; «їй гроші не треба, вона взяла лише 12 годин»; «після семи уроків я вже напівмертва»...Скільки уроків можна якісно підготувати і провести? Два-три у день!
Якщо у тебе шість — сім годин та на додачу ще репетиторство, класне керівництво, купа
«замін», ти стаєш або абсолютно замордованою людиною (як наслідок, педагогічне вигорання, учительський психоз тощо), або абсолютно байдужим заробітчанином. У будь-якому разі вчителя слід захищати від самого себе, а дітей від учителів-багатоверстатників... Єдиний вихід — у відмові від поурочної системи оплати праці й переході до загальноприйнятої у більшості країн світу оплати повного робочого дня.Гроші не головне? Нам слід відмовитись і від стереотипу: ефективність роботи школи залежить від обсягів її фінансування взагалі і фонду оплати праці зокрема. Брак коштів часто стає виправданням бездіяльності, адже завжди можна сказати:
«Немає грошей», «Як нам платять, так і працюємо»...Ще дослідження американського вченого Дж. С. Колемана у 1966 році показало, що скільки не плати вчителям і як не поліпшуй матеріально-технічну базу закладу, ефективність його роботи не змінюється.
Подальші дослідження, зокрема Дженкса (1972 рік), підтвердивши висновок Колемана, засвідчили, що є багато дешевих стратегій, які дають змогу поліпшити навчальний процес.
Мабуть, немає потреби доводити, що вчительська робота є надзвичайно енерговитратною справою, яка досі не отримує адекватної матеріальної оцінки. Досить на рівні одного закладу дослідити, скільки справжніх педагогів, особливо чоловіків, залишили роботу через смішні зарплати.
Тож у наших головах має жити думка: підвищення зарплати вчителя на користь усім!
Оптимально платити стільки, щоб він думав не про гроші, а про творчу роботу. У різних країнах ця сума різна. Наші вчителі згодні і на середньомісячну зарплату в промисловості, як це, власне, і передбачено законом.
Віктор ГРОМОВИЙ,голова Координаційної ради Асоціації лідерів освіти України,заслужений учитель України.
Кіровоград.
